Співачка прибузького краю



Скачать 158.9 Kb.
Дата30.04.2016
Размер158.9 Kb.
Василюк Р.А.,

викладач української мови і літератури

ДВНЗ"Нововолинський електромеханічний коледж"
Заняття з української літератури для учнів 10 класу
Тема: Співачка прибузького краю

(сторінками життя та творчості волинської письменниці Тетяни Айстри)



Мета навчальна: поглибити знання студентів про письменників рідного краю, познайомити з лірикою Тетяни Айстри, викликати інтерес до її творчості

Мета виховна: прививати любов до літератури рідного краю; виховувати почуття патріотизму, національної самосвідомості, шани до батьків, вірності у коханні

Тип заняття: вивчення творчості письменника

Метод заняття: літературний проект

Форма заняття: заняття-дослідження; інтерв’ю

Обладнання: портрет Т. Айстри, збірка творів, комп’ютерна презентація, літературна газета

Епіграф (на дошці): Легенди — це захвалені джерела,

Загублені в життєвій суєті.

Т. Айстра

План підготовки проекту

(студенти ознайомлені заздалегідь)



  1. Ознайомлення студентів з поняттям «творчий проект» (аспект: літературна творчість).

  2. Мета проекту (зібрати інформацію про письменницю рідного краю, дослідити її життя та творчість).

  3. Поділ групи на підгрупи (біографи, художники, літературознавці, кореспонденти).

  4. Розподіл обов’язків між підгрупами студентів.

  5. Дослідницька робота студентів.

  6. Захист проекту.

  7. Оцінювання роботи.

Хід захисту проекту:

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення теми і мети заняття

Вступне слово викладача:

Ми не вперше мандруємо з вами у дивосвіт поезії рідного краю. Ви знаєте чимало творів волинських письменників і, мабуть, встигли помітити, що в кожного з них свій неповторний стиль. Так відбувається тому, що кожна людина сприймає цей світ по - своєму.

Ви щодня ходите вулицями, зустрічаєте людей, знайомих і незнайомих, і не замислюєтесь над тим, що поряд з вами живе поет, для якого це все не просто люди, предмети чи явища, а образи його майбутніх творів.

Читаючи твори письменників рідного краю, ми вчимося по-новому відкривати для себе, здавалося б, знайомі з дитинства речі. Звичайно ж, це не означає, що місцевий письменник змальовує у творах тільки свою малу батьківщину, однак саме знайомство з його творчістю допомагає зовсім по-іншому, крізь призму бачення письменників, глянути на світ, замилуватися ним і відчути гордість за те, що ти народився саме на цій землі.

Отож сьогодні спробуємо дивосвіт поезії рідного краю відкрити через знайомство з життям та творчістю поетеси Тетяни Петрівни Антонюк, котра вибрала для себе літературним псевдонімом чарівне слово від назви квітки Айстра.

ІІІ. Захист проекту



Група «Художники» (на дошці розміщують оформлену стіннівку з портретом поетеси і короткими відомостями про неї: місце народження, навчання, робота, джерело натхнення, тематика творчості, творчий доробок, місце проживання, родина).

Група «Біографи»

Студент 1:

Тетяна Петрівна Антонюк народилася 1 квітня 1948 року у м. Керміне в Узбекистані. Її батько, Петро Якович Солдатов, працював робітником заводу. Донька його не пам’ятає, адже дівчині не було і двох років, коли важка недуга позбавила батька життя. І залишилася мама Марія Іванівна Хілько з двома малолітніми дітьми на руках.

Довго оплакувала своє горе, але знайшлася людина, яка підтримала і допомогла. Отже вдруге вийшла заміж. Через деякий час у сім’ї з’явилася третя донька.

З Середньої Азії на Україну сім’я переїхала 1954 року. А наступного року Тетяна вже пішла у перший клас Шевченківської середньої школи Пологівського району на Запоріжжі. Тут провчилася 2 роки. Згодом батьки переїхали на Волинь і оселилися в селі Морозовичі Іваничівського району.



Студент 2:

Закінчила Тетяна Петрівна Морозовичівську неповну середню школу і вступила на шкільний відділ Володимир-Волинського педагогічного училища. За направленням поїхала працювати у село Полиці Камінь-Каширського району. Але невдовзі доля повернула до рідного села, бо вийшла заміж за морозовичівського парубка Панаса Антонюка.

Тетяну Петрівну ніколи не полишала мрія про подальше навчання. Отож вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.

Довгих 20 років займала посаду завідуючої дитячим садком у Морозовичах, і це, мабуть, був найплідніший період. Діти, як каже сама поетеса, – найуважніші й найвдячніші цінителі, які не дадуть розслабитися. Також працювала вчителем англійської мови Морозовичівської загальноосвітньої школи, школи №5 і №8 м. Нововолинська.



Викладач:

Перші вірші Тетяни Антонюк з’явилися у дев’ятирічному віці. І спонукала до цього чарівна волинська природа, яка буквально заворожила малу дівчинку, яка переїхала жити сюди після Узбекистану та Запоріжжя.

Розповіді старших людей Тетяна всмоктувала, і вони міцно прижилися в її серці, росли разом з любов’ю до волинського краю. А оскільки в дитячій уяві найбільше вражень залишали стародавні легенди, то саме їх старалася зримувати і покласти на папір. «Знаю, що легенди – це прозові твори, - каже поетеса, - але мені хотілось без дотримання певних норм знайти для них таку форму, яка б найбільше подобалась людям». Саме вони заборонили писати Тетяні Петрівні тільки для себе, «у шухляду». «Будете мати гріх від Бога, - переконували вони, - якщо не дасте свої легенди у люди». Цей вердикт став остаточним у її ваганнях.

Легенди Т. Айстри розповідають нам про історію рідного краю, навчають любити Батьківщину, рідну домівку, дарують перлини народної мудрості.

Отож, послуговуючись поетичним словом Тетяни Петрівни, спробуємо зануритися у чисті, цілющі джерела духовності. Слово «літературознавцям».

Група «Літературознавці»

Студент 1

У 2002 р. за сприяння Іваничівського відділу освіти побачили світ дві збірки Т. Айстри «Легенди поліського краю» і «Легенди волинського краю».

У 2004 р. видана збірка «Легенди рідного краю в переспіві Тетяни Айстри». Цю збірочку присвятила поетеса своєму синові Анатолію. Саме він наполіг, аби мати зібрала написані нею легенди у книжку. Тож мусила це робити заради його пам’яті. Смерть сина для Тетяни Петрівни була несподіваною і раптовою.

Студент 2

Непросто давався поетесі кожен рядок написаного. Окрім педагогічної роботи, її, сільську вчительку, щодня чекав город, господарство. Потребувала догляду свекруха. Згодом травмувало на шахті чоловіка. Вимагали уваги і турботи двоє синів. І все потрібно було встигнути і уміти поєднати. «Я використовувала кожну вільну хвилину, точніше заповнювала її думками, темами», — каже Т. Айстра.

Зустрічі з легендами у поетеси були такими різними. Їм сприяв і автобус, котрий запізнювався, і лікарняна палата, і несподіваний дощ, який заганяв у хатину старенької бабусі, і довга розмова з цікавим співбесідником. «Навкруги все було таке чудове, загадкове, незбагненне, — згадує Тетяна Петрівна. – Непримітним горб чомусь називали Громушем, поле – пасовище – Дубиною, маленьке озерце – Баб’янкою». Ці потаємні назви не давали спокою майбутній поетесі.

Студент 3

Судячи з творчого доробку поетеси, найулюбленішою у неї є квіткова тема. Цікавих оповідей про квіти Тетяна Айстра знає безліч. «Вважаю, що квіти – це багатство і краса землі, на чому тримається все живе», — каже Тетяна Петрівна.

Навіть псевдонім собі теж узяла «квітковий». А придумала його для того, аби не нервувати чоловіка, не хвилювати його, хворого, своїм захопленням. Ось що згадує поетеса:

— Уночі мені наснилося багато квітів, та найбільше серед них було айстр. І я наче прозріла: є псевдонім! І моє прізвище починається на "А", й айстри називають квітами печалі, а її і в легендах, і в моєму житті вистачає. Так і стала я з Антонюк Айстрою.



Студент 4

Усі народні вірування щодо походження квітів Тетяна Петрівна просто поклала на папір, надавши їм віршованої форми. Так з’явилися оповідки про святойванське зілля, волошки, мати-й -мачуху і калину, зазумлені черевички, первоцвіт і чорнобривці, барвінок. Послухаймо деякі з них.

Кажуть, що людське щастя живе в жовтому тюльпані. Досить лиш розкрити його бутону і кожен, хто заслужив на прихильність диво-квітки, буде обдарований усім, чого бажає. Знаючи це, у глибоку давнину багато людей приходило в очікуванні магічної сили до тюльпана, та не поспішав він розкриватись. Наближалась до нього бідна вдова з маленьким хлопчиком та незрячою дівчинкою. Хлопчина необачно впав на пуп’янок, чим розтривожив матір, адже чіпати квітку не можна. І сталося диво. Квітка почала розкриватись, а дочка прозріла ("Легенда про жовтий тюльпан").

А чи чули ви, як створились тендітні конвалії? Пресвята Богородиця, стоячи біля хреста розіп’ятого Сина, проливала пекучі сльози. Вони падали великими білими краплями на землю і на цьому місці виростали запаморочливо – пахучі білі конвалії («Легенда про конвалії») .

Має свою історію і меч-зілля. За часів монголо-татарів мати, рятуючи єдиного сина, приймає на себе усі стріли ворога, і вони повертаються проти самих нападників. Засурмили мечі, перетворившись у мирне зело…(«Меч-трава»).

Таких цікавих оповідей про квітки Тетяна Айстра знає безліч.



Декламатор читає «Легенда про конвалії»

Студент 5

Не менш цікаві і повчальні в її творчому доробку легенди, пов’язані з історією рідного краю, славними земляками. Захоплюючими є розповіді про Білу гору і Громуша, про річечки Віру і Баб’янку, які стали мілкими і непомітними, але в яких тече прозора, як сльоза, цілюща вода.



Декламатор читає «Легенда про Морозовичі», «Баб’янка»

Релігійні легенди, які складають третій цикл, вчать добру і милосердю, утверджують глибоку духовність, яка була притаманна нашим пращурам. Усі вони надовго западають у душу, пронизують теплом і любов’ю.



Декламатор читає «Легенда про ракову криницю», «Весільний хліб»

Викладач:

Тетяна Айстра – поетеса від Бога, тому її творчість надзвичайно популярна, і як наслідок, нею цікавляться, читають, пишуть про неї. Щирі слова про Тетяну Петрівну сказав Євген Шевчук у поезії «Тетяні Айстрі – співачці прибузького краю», заслужений працівник культури О.Каліщук написав музику на слова Т.Айстри, Леонід Дудар, шахтар з поетичним даром, сказав: «Дійсно, треба талант великий мати, щоб сиву давнину нащадкам передати».

Студенти однієї з підгруп не тільки зустрілися з поетесою, а й взяли у неї інтерв'ю, а студентка групи Корнісік Орися присвятила Тетяні Айстрі власний вірш. Послухаймо Орисю і передаємо слово «Кореспондентам».

Всяке творять різнії поети:

Хтось пише про проблеми в світі,

Других захоплюють сонети,

Її ж поезії легендою зігріті.

Її історії, як квіти біля дому,

Усі красиві, кожна особлива,

Цікаві будуть дітям і старому,

У них моралі ціла нива.

І треба дар великий мати,

Щоби писать, як справжній майстер,

Щоб нам історію тактовно передати,

Лиш зможе так Тетяна Айстра.

(Орися Корнісік)



Група «Кореспонденти»

Презентація зустрічі (інтерв'ю) з поетесою

(висвітлюється на екрані)

1.Перше враження : «Волинь моя, краса моя…»

2.Початок творчості і перші труднощі.

3.Дивний сон.

4.Звичайна сільська жінка.

5.«Легенда про волошки».

IV. Узагальнення матеріалу

Запитання до студентів:


  • Що відкривають перед вами легенди Тетяни Айстри?

  • Чим збагатилися ви, читаючи легенди поетеси?

  • Чи повчальні легенди Тетяни Антонюк? Чого ж вони навчають нас?

  • Чи не шкодуєте часу, який потратили на дослідження?

  • Чого навчилися у ході цього дослідження?

V. Оцінювання роботи студентів

VІ. Підсумок заняття



Викладач:

Поетичні твори Тетяни Айстри надовго западають у душу, бо пронизані теплом і любов’ю, людяністю і добротою, вчать милосердю. І хоча народилася Тетяна Петрівна не на Волині, себе вважає волинянкою. Бо в цьому легендарному і пісенному краї познайомилася з чудовими, добрими людьми, без яких не з’явилися б легенди у переспіві Т.Айстри. Віриться, що, п’ючи снагу із рідної землі, поетеса ще довго буде тішити читачів своїми оповідями – легендами.



ЛЕГЕНДА ПРО КОНВАЛІЇ
Відступає у хащу зима білосніжна,

Сонний ліс виглядає весну,

Білі квіти конвалій видзвонюють ніжно

І легенду збудили від сну.


Не було у конвалії ягід і квітів,

Непомітна, як тінь в хмурі дні.

Та бувають дива в цьому білому світі —

Нагадала легенда мені.


Як Ісуса Христа розп'яли безневинно,

Навіть трави скорбили в ті дні...

Мати йшла у сльозах від розп'ятого Сина

Лист конвалій горнувся до ніг.


Як могли, утішали Пречисту листочки

В найжорстокіший день у житті.

І з'явились в конвалії квіти – дзвіночки —

Це застиглі сльозини святі.


Сльози Божої Матері цвітом конвалій

Проросли, і скорботні, й сумні,

І краплинами Божої крові ставали

Ягідки їх кругом по землі.
Час, мов книгу, гортає і зими, і весни.

Ще конвалія нині жива.

Коли стрінете в лісі ці квіти чудесні,

Пригадайте легенди слова.


Дав Господь нам ці квіти на радість і ліки.

Та для всього є міра, межа.

Щоб не зникли ці квіти зі світу навіки —

Хай до них не підходить хижак!


Той, хто чує у квітах лиш дзенькіт монети

І не має в душі співчуття,

Якби міг, їх зібрав з усієї планети,

Щоб собі збагатити життя.


Просить давня легенда любові до квітів,

Щоб від людства відвести біду.

Щоб дзвіночки конвалій всміхались блакиті —

Посадіть їх в своєму саду.


ВЕСІЛЬНИЙ ХЛІБ
Розповім вам одну пригоду,

Вона сталась колись в давнину:

Повертався козак із походу

І зміїне гніздо не минув.


Яйця схлипнули під копитом,

Кінь шарахнувся різко вбік,



Засичала змія, горем вбита:

"Я помщуся, козаче, тобі".
Незважаючи на утому,

Кінь господаря врятував.

Мов на крилах, приніс додому,

Аж туманилась голова.
Коли ніч все у снах купала,

Місяць зблід, як зміїне яйце,

Злим кошмаром змія упала,

Козаку прошипіла в лице:


"Ти радів, що утік в дорозі,

Певне, думав, що кара мине,

Нехай серце кровить в тривозі –

На весіллі зустрінеш мене!"


Піт, як лід, козака обсипав,

Мокрим став з голови до ніг,

Він заборсався, ніби в сітях,

А звільнитись від сну не міг.


Коли ніч сни зібрала у клунок

І закинула десь між хмар,

Промінь сонця, мов мамин цілунок,

З хати вигнав лихий кошмар.


Не згадав більш козак кошмару,

І топтав до дівчат стежки,

Підшукав собі гарну пару,

Старости принесли рушники.


На весіллі людей багато,

Веселяться старі й малі,

А змія заповзла до хати

І сховалась десь на столі.


- Хліб весільний у стрічці дивній!

- Ні, не стрічка його обвива!

Понад хлібом посередині

Підвелася змії голова.


Гості кинулись притьмом з хати,

Заступив молоду плечем,

Якусь миску побила мати.

А змія: "Ну, тепер не втечеш!"


І згадався кошмар забутий,

А змія поряд — тут, на столі,

Руки й ноги немов би в путах,

Аж озвався весільний хліб:


"Зупинися-но, вража личино!

І обдумай усе до пуття,

Чи у тебе достатня причина,

Щоб людину позбавить життя?


Мене ріжуть серпами у полі,

Ціпом б'ють, розминають в млині,

Ще й товчуть кулаками доволі,

І аж потім печуть у вогні.


Я не прагну помститися людям,

А роблю їм завжди лиш добро,

Так було і завжди отак буде –

І мене поважає народ.


З тим, хто іншим несе отруту

І немає в душі співчуття,

Доля також поступить круто –

І вкоротить йому життя!"


Аж зів'яла змія в осоромі

І тихенько кудись поповзла,

Ні малому, клялась, ні старому

Ця змія не чинитиме зла.


Хліб відвів і біду, і тривогу,

Дивувались старі і малі.

Молодята вклонилися Богу,

Цілували весільний свій хліб.



БАБ'ЯНКА
Кажуть, що Баб'янка озером гарним

давно колись була,

Сміхом жіночим майже до ночі

вона завжди гула.

Кажуть, на Баб'янці бабине царство

багато віків було.

Полотна мочити, полотна білити

приходило все село.

Несли молодиці в сувоях топити

щоденні свої жалі,

Дівчата у воду спускались по вроду,

втішались до зоряних літ.

Від білих полотен завжди молоділа

круг Баб'янки тепла земля,

Пливли рушниками, пливли сорочками

полотна на всі весілля.

Кажуть, що Баб'янка морем казковим

була лише навесні.

Кажуть, що марили хлопчики нею у

кожному світлому сні,

Ніби на Баб'янці білі, як лебеді,

справжні стоять кораблі,

Їх повезуть у мандрівку цікаву

навколо всієї Землі.

Кажуть, що Баб'янка лебедем стала,

полинула десь до гір...

Кажуть, що Баб'янка хмаркою стала,

знялася до самих зір.

Карти поважні, суворі і справжні

не мають цього озерця.

Лише в легенді Баб'янка вічна

і в наших чуйних серцях.


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница