На книжкову полицю краєзнавців та просвітян Січеславщини



страница2/9
Дата22.04.2016
Размер1.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

ШЛЯХ ДО ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ
Шлюз до свободи відкрив Горбачов М.С., указавши шлях до перебудови суспільства.

Багато молодих комуністів покинуло партійні лави, а деякі залишились, бо вважали, що не все ними зроблено для відродження української національної ідеї.

Після заборони КПРС не здався автор цих рядків. Будучи опозиціонером до багатьох партійних догм у лавах комуністів і перебуваючи в меншості, він вважав, що нічого не зробив кримінального відносно української нації.

Брав найактивнішу участь у відтворенні нової комуністичної організації у місті Дніпропетровську за місцем проживання, а також у Індустріальному районі міста, за місцем роботи на посаді юрисконсульта металургійного заводу, з метою відродження і втілення в життя української національної ідеї, закладеної в Законі «Про мови в Україні» за 28 жовтня 1989року.

З 2-х тисяч колишніх комуністів, комуністів первинної організації, із 15-ти тисячного трудового колективу Нижньодніпровського трубопрокатного заводу м. Дніпропетровська в нову комуністичну партію влилось 5 ветеранів та один слюсар цеху. Що це? Перебудова свідомості чи прозріння?

Під час виборів народних депутатів у Верховну Раду України у 1994 році, з метою блокування комуністів-партократів, балотувався кандидатом у депутати.

Щиро вдячний 1600 незнайомим виборцям, які повірили у мою порядність і підтримали у першому турі голосування.

У результаті виборчих перегонів отримав мінімальну перемогу в першім турі голосування, не пропустивши повторного обрання депутатом Володимира Яцубу, колишнього секретаря Міськкому партії комуністів і Голови Дніпропетровської Міськради і виконкому. В третім турі отримав перемогу Петро Овчаренко, наш прихильник, який, на жаль, наші надії не оправдав. На жаль, сьогодні комуністи не перебудувались і залишились на тих же кримінальних ленінсько-сталінських позиціях.

Дипломований вихованець вищої школи КПРС Володимир Яцуба від комуністів перекинувся у лави партії Регіонів, де в уряді Віктора Януковича отримав портфель Міністра. Після відставки Уряду він обраний депутатом до Верховної Ради, де продовжує гальмувати відродження національної ідеї України.

Після виборів автор прийняв рішення про вихід із лав комуністів і бути позапартійним краєзнавцем-просвітянином і разом з побратимами – українцями виборювати відродження і втілення в життя незалежної України національної ідеї.


На перебудову нашої свідомості на шляху національного відродження спонукали публікації колишніх лідерів ЦК КПРС Яковлєва, Волкогонова та інших, а також інформації журналу «Известия ЦК КПСС», в якому друкувались раніш недоступні матеріали про негідні методи діяльності Леніна, Сталіна, Калініна, Молотова, Кагановича, Хатаєвича, Косіора та інших керівників партії комуністів та держави СРСР.

Одним із надуманих зухвалих кримінальних методів створення Голодомору була боротьба з куркульством як класовим ворогом пролетаріату. З цією метою у великих містах Росії були створені продовольчі загони, які направлялись у села не для надання допомоги селянам ростити хліб, а для примусової, неприпустимої, майже безкоштовної викачки хліба, вирощеного тяжкою працею хліборобів.

Селяни, які не підкорялись, визнавались куркулями, обкладались непомірним податком, який не міг бути виконаним через відсутність предмету оподаткування. Тому у визнаних куркулями селян хліб мерзенно відбирався силою, чи взамін відбирали інші продукти харчування, худобу чи усе господарство, взамін виконання додаткового плану хлібоздачі державі, очолюваної кримінальними злочинцями.

В українському національному відродженні, яке відбувалося на бурхливому кінцевому етапі совєтської імперії, пам’ять про Голодомор стала ключовим фактором поглиблення національної свідомості українців та скріплення їхнього переконання у потребі своєї незалежної держави.

На жаль, не виправдав сподівань на національне відродження наш перший Президент Незалежної України. Суттєво погіршився стан національного відродження при Леонідові Кучмі.

Сьогодні комуністи знаходяться в агонії, не відводять поглядів від Московського Кремля та Мавзолею і могили вождів біля нього, відкрито дискредитують важливі питання державної мови, української національної історії, культури, користуючись безкарністю і зловживаючи ліберальною ментальністю Президента України Віктора Ющенка, гальмують незворотний процес національного відродження України. Вони сьогодні запекліше доводять про відсутність навмисного створення причин голоду, не визнають очевидних фактів Голодомору 1921-1923, 1931-1932, 1932-1933, 1946-1947 років. Керівник фракції комуністів у Верховній Раді України Петро Симоненко заявляє: ... «уся сукупність архівних матеріалів не дає підстав вважати, що трагедія 1932-1933 років була заздалегідь спланованою антиукраїнською акцією, голодом – етноцидом чи Голодомором » (3).

Саме сьогодні В.А. Ющенко, Президент України, є перший, справжній найвищий державний посадовець, який послідовно, демократичним шляхом намагається відродити українську націю і затвердити ПОВАЖНУ ДЕРЖАВУ – НАШУ УКРАЇНУ.

Одним із важливих факторів відродження є відновлення історичної справедливої пам’яті багатьох мільйонів українців, закатованих голодом під час найбільшого в історії людства спланованого НАРОДОВБИВСТВА.

Цей злочин проти людства, і України зокрема, організований більшовицькою партією Леніна-Сталіна, автор усвідомив лиш після горбачовської перебудови.

У процесі перебудови намагався повернути товаришів-комуністів на шлях відродження української національної ідеї, мови, культури. Та, на жаль, не вдалось знайти однодумців у партії комуністів, тому з 1995 року став позапартійним українцем, правником-альтруїстом, практичним борцем за відродження української національної ідеї.

Колишні товариші з комуністів чи просто знайомі вважають це як зраду комуністичній ідеї. Судячи з наведених та невідомих нам фактів комуно-більшовицького терору, не відношу себе до зрадників. Вважаю, у партії комуністів займав особливу позицію чесної і порядної людини.

Пишаюсь тим, що у 1962 році, проявивши мужність і сміливість на відкритих партійних зборах, не злякавшись високих регалій свого безпосереднього начальника, старшого офіцера, секретаря партійної організації, який був головою цього зібрання колективу службовців, при обговоренні стану соціалістичної законності в діяльності підрозділу по боротьбі з злочинністю визначив цього ватажка як зрадника, який не заслуговує займаного ним стану. Через тиждень першою службовою атестацією автора цих рядків, який публічно критикував свого начальника, визнано як таким, що не відповідає займаній посаді. Апеляція до вищого керівництва не принесла відміни несправедливої атестації. Та через 9 місяців указаний начальник автора цих рядків спеціальним народним судом був засуджений за хабарництво до 11 років позбавлення волі посиленого режиму. Позбавились керівних посад й інші службовці, які створили обстановку безкарності, свавілля в ставленні до підлеглих. Тяжко було служити з такою першою службовою атестацією, але чесно виконав свій партійний обов’язок і з чистою совістю дивлюсь у вічі людям, право яких захищав чверть віку в органах МВС.

Як прихильник української пісні третій десяток літ співаю в народнім хоровім колективі ветеранів війни і праці «Подвиг» Палацу культури Металургів Нижньодніпровського трубопрокатного заводу, в якім веду постійну боротьбу за кожне українське слово, кожну українськомовну пісню.

У 2007 році написав і видав власним коштом україномовну книгу-пам’ятку «Піснярі Наддніпрянщини» про колектив, в якій намагався висвітлити проблему національного відродження. Маю понад два десятки позитивних відгуків читачів книги. Описуючи пісенну долю піснярів, вивчав і їх ставлення до Голодомору 1932-1933 років.

Свідченням цього є нарис «Пісні і доля» – про Марію Іванівну Шевчук з Житомирщини, у якої у 1933 році від голоду померли тато і мама. Її, трьохлітню дівчинку, в дитячий будинок селища Черняхів привела сестричка Катерина, яку загубила у вирі життя.

Найближчими людьми для Марії Шевчук та її посестер та побратимів в роки її дитинства були Степан Лукич Нечваль, директор дитячого будинку, та Ганс, начальник шпиталю німецьких окупантів, які спасли від загибелі сиріт-діточок у вирі страшної Другої світової війни. Марія Іванівна Шевчук-Шуригіна, на жаль, не мала діточок і сім’ї, пішла з життя, але пам’ять про цю щиросердну українську патріотку залишиться в наших серцях. Хто знає, можливо її розшукає сестричка Катерина чи інші родичі, Але вважаю, що вона і її батьки повинні бути записані в книгу пам’яті жертв Голодомору в Україні в 1932-1933 роках (4).

Проте, на жаль, у цьому збірнику, в нарисі «Доля нащадка», про Василя Козака, 14 січня 1928 року народження, ветерана праці, співака, вірного сина батька Семена Яковича Козака та матері Єфросинії Яківни із роду Григоренків села Олександропіль Солонянського району Дніпропетровщини, жертви примусової колективізації та Голодомору, редактором вилучено понад двадцять рядків про Голодомор, що свідчить про вплив комуністичної пропаганди на редактора і видавців пам’ятки.

З авторського тексту вилучено те, що батьки немовляти, названого Василем в час його народження ... (5) «...тоді не знали, що через п’ять років більшовики – комуністи зашельмують сім’ю запорожців Козаків куркулями через відмову добровільно віддати в комбід свої здобутки». Іменем комуністичних постулатів у них заберуть у колгосп землю, коней, худобу, сільгоспреманент, три хати, хліб, овочі. Тоді в 1933 році з голоду помруть батько Василя – Семен, дядько Яків молодший і його жінка Марія, дідусь та бабуся. Залишиться невістка Єфросинія вдовою, з дітьми у експропрійованій хаті, збудованій толокою роду Козаків для Якова молодшого у ХІХ столітті. Вона змушена подати заяву про вступ до колгоспу «Комуніст», щоб мати дах над головою у своїй і не своїй хаті, яка підступно перейшла у власність колгоспу, після розкуркулення. Розбредуться по світу спаплюжені напівсироти старші куркульські діти, брати і сестри Василя. Уляна, 1910 р., та Антоніна, 1915р., підуть у найми до заможних міщан м. Дніпропетровська. Федора, 1912 р., як сина куркуля, небезпечного «ворога народу», рішенням суду витурять з рідної України аж до Сталінабада. Іван, 1917р., піде до дядька в село Преображенку, щоб не вмерти з голоду, де працюватиме вівчарем. Малолітні сини Панько, 1923р., Кузьма, 1927р., та Василько залишаться в рідній хаті, біля мами.

Від хронічного недоїдання Панько захворіє і помре в 1940 році. Навчання в сільській школі для Василька та брата його Кузьми закінчиться в 1941 році з приводу окупації села німцями. Щоб якось прожити, вони мусили разом з мамою працювати в общинному господарстві «Комуніст».

Померлі від голоду Тато і Мама Марії Шевчук, Тато, дядько Яків і тітка Марія, Дідусь і Бабуся Василя Козака – це 7 людей жертв голодомору 1932-1933 років, не повинні забуватися нашими нащадками.

Це додатковий характерний приклад для апелювання комуністам результатів діяльності більшовицької влади – знищення батьків Марійки Шевчук та козацької сім’ї Федора Козака.

Маючи освіту і досвід правничої діяльності, успішно домігся відзначення державними нагородами багатьох творчих митців на ниві української національної культури і освіти, за що в 2008 році позапартійною громадськістю Дніпропетровщини визначений як “ПАТРІОТ ПРИДНІПРОВ’Я”, нагороджений ПОЧЕСНОЮ ГРАМОТОЮ Дніпропетровської міської організації Всеукраїнського Об’єднання Ветеранів «За активну політичну діяльність, історичну правду в літературній діяльності, за щире українське серце!».

В Україні, починаючи з 1992 року, в останню суботу листопада кожного року, постійно, на державному рівні відзначається День пам’яті жертв геноциду 1932-1933рр.

Та було в практиці сфери культури дніпропетровців проведення в цей день фестивалю на кращу пісню серед хорових колективів міста. Це прояви нігілізму і неповаги до пам’яті жертв голодомору, що і примусило автора звернутись до цієї теми.

На думку багатьох патріотів – інтелігентів, органи місцевого самоврядування, Міністерства культури та туризму України, на жаль, у своїй повсякчасній роботі втілюють у життя політику дискредитації інтересів національної більшості українців територіальної громади міст, сіл Дніпропетровської області, спрямовану на блокаду виконання Законів України «Про місцеве самоврядування», «Про мови» тощо.

За висновками Михайла Хоменка, магістра державного управління, спеціаліста першої категорії, колишнього заступника Начальника Управління культури та туризму Дніпропетровської Міськради, «у Дніпропетровську організовано геноцид творчої інтелігенції Придніпров’я, зокрема україномовної її частини …» з чим він не згодний. Не знайшовши підтримки керівництва, він змушений звільнитись за власним бажанням.

Такої думки багато творчих працівників культури Дніпропетровщини, що потребує негайної люстрації кадрів у сфері освіти та культури з метою відродження української національної ідеї та культури(6).

Указані прояви нігілізму і неповаги до української духовності спонукали шукати причини цих явищ та визначити їх як віддалений наслідок жертв Голодомору і Геноциду, що впливають на суспільні політичні процеси в регіонах і в наші дні.

На жаль, не всі нащадки жертв знають своїх предків, убитих голодом, не знають про різні причини Голодомору в Україні.

Одна із причин безпам’ятства – урбанізація. Голодомор 1932-33 років вбив найбільше селян України, основних виробників сільгосппродуктів, у них забрано не тільки хліб, а і продукти тваринництва, овочі та інші продукти харчування. Багато з тих селян, які залишились живими, покинули рідну землю і стали міщанами, а вірні землероби пішли з життя. У містах проблеми харчування регулювалися владою за допомогою продуктових карток.

Таким чином поривався зв’язок між селом і містом.

Декілька тисяч сіл України, як населених пунктів, знято з обліку через виїзд мешканців. Не всі нащадки землеробів в містах знають про причину смерті їх предків, а гірше, забули про знаходження кладовищ, місць їх захоронення, які державними органами місцевого самоврядування повинні зберігатися як пам’ятки історії.

Голодомор не просто страшна трагедія, бо трагедія може бути спричинена і стихійним лихом. Це була свідома, цілеспрямована, організована БІЛЬШОВИЦЬКОЮ владою акція, спрямована на фізичне знищення великої соціальної групи насамперед за національною ознакою.

Це явище в суспільстві в міжнародних правових документах розцінюється як геноцид, злочин проти людства.

- Нині науково доведено, що Голодомор був свідомо спланований комуністичним сталінським режимом, – заявляє фракція Народний Союз ”Наша Україна“ Верховної Ради України (7). Його метою було покарання українців за постійне прагнення до САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ та негативне ставлення до колективізації, проведення індустріалізації за рахунок українського села, зачистки українських земель від корінної нації для масового заселення іншими, більш слухняним, щодо Кремля, населенням.

Підтвердженням цього факту є те, що Голодомор 1932-1933 рр. був організований не лише на території УРСР, а й у населених переважно українцями місцевостях БІЛГОРОДЩИНИ, БРЯНЩИНИ, КУРЩИНИ та КУБАНІ.

Бузувірський план реалізовувався за допомогою низки узгоджених і добре скоординованих заходів, якими стали:

- знищення традиційної системи ведення сільського господарства шляхом «розкуркулювання» селян, яких насильно заганяли в колгоспи, накладання на селян непомірно високих планів хлібоздачі;



  • позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;

  • заборони селянам виїжджати з місць їх проживання, репресії проти українців, що самовільно виїхали з сіл;

  • впровадження особливого режиму стосовно окремих регіонів, що особливо “завинили” перед радянською владою, в яких відібрали всі товари та засоби до існування, що перебували на складах та в магазинах;

  • насильницької РЕКВІЗИЦІЇ у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу; заборона будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів до існування;

  • оточення цих регіонів озброєними загонами каральних органів;

  • намагання приховати причини і масштаби трагедії, що проявилось у забороні листування і поширення інформації про фактичне становище на селі, зокрема, ПОКАРАННЯ осіб, що виявили під час перепису 1939 року факти високої смертності серед українського населення;

  • поширення в Радянському Союзі та за кордоном брехливої інформації про життя селян в Україні.

Це перелік заходів, які були закладені у рішення вищих партійних і державних органів, якими керувалися і зобов’язані були дотримувати органи виконавчої влади в областях, районах, містах і селах.

Ідучи шляхом указаних документів, ми знаходимо жахливі факти Голодомору українців.

ЗАКОНИ УКРАЇНИ ПРО ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ
02 листопада 2006 року Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд парламенту проект Закону України” Про Голодомор 1932-1933років в Україні”.

На превеликий жаль, законопроект Президента України наштовхнувся на незрозумілі перепони, незважаючи на те, що факт Голодомору визнано десятьма парламентами світу. Він свідомо не був розглянутий Верховною Радою 17 листопада 2006 року, тобто напередодні Дня жалоби по жертвах Голодомору.

Але за наполяганням фракції “Наша Україна” Верховна Рада прийняла;

ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні ” (8).

Як правник за фахом і досвідом роботи вважаю, що кожний громадянин України повинен знати і свято шанувати цей Закон – Пам’ятку української нації.

Ми, громадяни правової держави України, зобов’язані повсякчасно всілякими заходами постійно виконувати основні вимоги вказаного Закону, в якому Верховна Рада України визначила, а Президент України Віктор Андрійович Ющенко утвердив те, що

“... вшановуючи пам’ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідків;

шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу;

усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства;

відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом десятиріч;

засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності;

співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок Голодомору;

високо цінуючи солідарність та підтримку міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932-1933років в Україні, що відображено в актах парламентів Австралії,...Аргентини,... Грузії, Естонії..., Італії..., Канади, Литви, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Угорщини..., а також у розповсюдженій як офіційний документ 58-ї Генеральної Асамблеї ООН Спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору

- ВЕЛИКОГО голоду 1932-1933 років в Україні, яку підписали Аргентина, Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцеговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Корея, Молдова, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сирія, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменістан, Тимор – Лешті, Узбекистан, Україна та Ямайка, а також підтримали Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія та 25 держав – членів Європейського Союзу;

виходячи з Рекомендацій парламентських слухань щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року №607-1У, та Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схваленого Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003 року № 789-У, в якому Голодомор визнається актом геноциду Українського народу, як наслідок ЗУМИСНИХ дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР;

Визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього як цілеспрямований акт масового знищення людей, приймає цей Закон, яким передбачено:

Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

Стаття 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень зобов’язані:

Брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу;.

Сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості та культури, поширенню інформації про Голодомор 1932-1933років в Україні серед громадян України та світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії Голодомору в навчальних закладах України;

Вживати заходів щодо увічнення пам’яті жертв та постраждалих від Голодомору 1932-1933 років в Україні, в тому числі спорудження у населених пунктах меморіалів пам’яті та встановлення пам’ятних знаків жертвам Голодомору;

Забезпечувати в установленому порядку доступ наукових та громадських установ

І організацій, окремих громадян, які досліджують проблеми Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідки, до архівних та інших матеріалів з питань, що стосуються Голодомору.

Стаття 4. Держава забезпечує умови для проведення досліджень та здійснення заходів з увічнення пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні на основі відповідної загальнодержавної програми, кошти на виконання якої щорічно передбачаються в Державному бюджеті України.

Стаття 5. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України:

1) визначити статус і функції Українського інституту національної пам’яті та забезпечити його утримання за рахунок коштів державного бюджету як спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу;

2) у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідності із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону.

3) вирішити в установленому порядку за участю Київської міської державної адміністрації питання щодо спорудження у м. Києві до 75-х роковин Голодомору 1932-1933років в Україні Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні.

м. Київ. 28 листопада 2006року № 376-V “
За це щиро вдячні Президенту України Ющенку Вікторові Андрійовичу українські патріоти, які повсякчасно підтримують його політику національного відродження України.


З ІСТОРІЇ СЕЛА НОВОСЕЛІВКИ
(ПІДГІРНОГО, ВЕЛИКА КОПИЛОВА)

Та не тільки патріоти, а кожний українець своїми конкретними справами повинен довести відданість ідеї національного відродження України.

Однією із таких справ є цей трактат краєзнавця, який, створюючи пам’ятку жертв Голодомору, намагається заповнити білі плями історії рідного краю, і колишнього Новомосковського повіту Катеринославської губернії зокрема, шляхом вивчення і публікації матеріалів історії та життєпису мешканців сіл, які в нашій сучасній історії адміністративно –територіального устрою відносяться до населених пунктів, знятих з обліку у зв’язку з переселенням жителів.

У південно-східній частині Магдалинівського району, в місці сходження кордонів Новомосковського і колишнього Перещепинського районів Дніпропетровщини, знаходилось село, яке в різні часи називалось: Велика Копилова, Новосельє-Копилово, Новоселівка, Почино-Софієвської волості, Січкарівської Сільради і остання назва Підгірне, Поливанівської сільради. Зараз села нема, а земля, на якій воно існувало, з прадавніх часів підпорядкована Почино-Софієвській сільраді Магдалинівського району Дніпропетровської області. На російськомовній карті ХУІІІ століття Велика Копилова, як «Б. Копылова», указана двома чорними цяточками, південніше від назви «Новоселье-Копылово», як результат пошуку автора-краєзнавця(9).

Декілька років в архівах різних рівнів автором відшукувалась інформація про село Новоселівку, на лівому березі річки Кільчень, між селами Січкарівка та Воскресінька. Назва цього села на сучасній карті не збереглась. Замість нього біля кордону Магдалинівського і Новомосковського районів Дніпропетровської області між указаними селами Січкарівка і Воскресінька збереглась позначка кладовища села, за останньою назвою Підгірне.




Нижче схема панської садиба на лівобережжі Губинівської балки та села Новоселівки на правому березі цієї балки та на лівому березі річки Кільчені та Голубівської балки, як додаток-ілюстрація до географічних карт цієї місцевості Дніпропетровщини ХУІІ та ХХ століття.


Ремарка: вважати на схемі садибу за № 33 Дрожжина Романа, за № 35 Травенка Терешка.

Схема панської садиби та села Новоселівки складена автором та його братом Сергієм та участю маляра-краєзнавця Петра Гарбуза за інформацією про це колишніх мешканців.

У списку № 9 населених пунктів Почино-Софієвської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії, станом з 1897 на 1898 рік записано село Новоселівка, 22 селянських дворів, у яких мешкало 112 чоловіків та 110 жінок (10).

Велика Копилова була відома своєю панською садибою, ставком. Якщо зацікавитесь точним місцем знаходження цього невеличкого села, то вирішиться це питання просто – на територіально-адміністративній мапі Дніпропетровської області за 1937-1947 роки там, де знаходиться точка зіткнення Магдалинівського, Перещепинського, Новомосковського районів. Такою віхою сьогодні залишилося кладовище на території Магдалинівського району. Зліва від кладовища знаходиться спустошена, а колись мальовнича Губинихська балка,з дзеркальцем ставка, обсадженого вербами та білими, високими осокорами, з протилежного боку якої, вздовж села, знаходилась панська садиба царського, генерала Копилова чи можливого його предка із лав царських службовців чи військових, котрі наділялись землями, після ліквідації Запорізької Січі. Центральний заїзд до садиби був по греблі, через балку. Зліва було дзеркало ставка площею до одного гектара, справа городи та садки селян. Окрім цього, був виїзд з садиби в південно-західному напрямку до селища Губинихи, міста Новомосковська,повітового центру, та в північно-західному напрямку, до села Січкарівки та Почино-Софієвки, волосного центру. Центром садиби був двоповерховий будиночок з верандою, мансардою, з вхідними дверима з чотирьох сторін, великою залою – вітальнею, в якій на почесному місці був портрет предка Копилових у парадному військовому мундирі та фісгармонія, бібліотекою, 4-ма кімнатами відпочинку, дитячої, для прислуги, з винним льохом.

Після Полтавської битви було знищене Запорізьке козацтво, а його землі в міжріччі Орелі та Самари, вздовж берегів річки Кільчень, з 1709 до 1739 року були зайняті кримськими татарами. Після ліквідації Запорізької Січі в 1775 році землі були передані у власність чиновникам, військовикам та духовенству.
У часи більшовицько-радянської влади село Новоселівка за своїм сільськогосподарським статусом було другою бригадою колгоспу «Зоря комунізму», центральна садиба якого знаходилась за три кілометри в сусідньому селі Січкарівці.

Вперше автор цих рядків 4-х річним хлопчиком евакуйованої сім’ї в день приїзду в село з міста Дніпропетровська разом з місцевими мешканцями в обідню сонячну пору 27 вересня 1941 року бачив на пагорбі, за річкою Кільченню, німецький танк з білим хрестом. Деякий час танк постояв, певно німецькі танкісти вивчали стан в селі і, не стріляючи, поїхав. Це був танковий десант з боку Полтави, який закарбував початок окупації села.

Господарська діяльність у селі була така ж, як і за Радянської влади, за винятком того, що керували на вищих щаблях німці. Колгосп перейменували «общественим хазяйством» «Зоря комунізму», керівників призначали представники німецької влади. Сільська Рада була реорганізована на Управу, і на її круглій печатці було викарбувано українською мовою «Січкарівська Сільська Управа Магдалинівського району Дніпропетровської області. У центрі печатки був тризуб, символ бандерівців – українських патріотів–націоналістів, який є малим гербом суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової, соборної Української держави, в якій ми живемо сьогодні.

Замість Голови сільради на загальному сході був обраний старостою Скряга Данило Єрмолайович, а секретарем Марія Козак, мешканці села Січкарівки (11).

Слова комуністи і фашисти схожі за своїм звучанням, близькі одне до одного. Це назва двох партій – конкурентів. Схожі і наслідки їх діяльності. Наслідки ганебних вчинків діяльності комуністів – примусова колективізація і Голодомор.

Характерним результатом цього є опустошення під час колективізації копилівських осель Федора Пашенка, Якова Михайличенка, Трохима Пашенка, Микити Дерев’янка, Мусія Земляного, Бондаренка та інших господарів села та ГОЛОДОВБИВСТВО 22-х мешканців села.

Найтрагічнішим і найстрашнішим днем для Новоселівців було надвечір’я 21 вересня1943р. Селом, з залізничної станції Кільчені на Січкарівку пішли німецькі війська. Після цього німці почали шастати по дворах, забираючи все, що попадеться під руку, виганяли корів, телят, свиней, курей, вантажили на підводи і везли з собою. Останніми їхали п’ять німців, які смолоскипами підпалювали хати села.

Підпаливши хату Гостренка Є.М., вони повернули коней і направились до спільного двору, колишнього обійстя Мусія Пашенка. Невідомий чоловік, заховавшись у кукурудзі, почав кричати і залякувати їх, стріляючи з гвинтівки. Сонце в цей час уже зникло за горизонтом. Німці певно відчули себе у небезпеці, повернули у протилежному напрямку і поїхали у Січкарівку. На наше щастя, залишили не пошкодженою праву частину села, де першою була хата Земляного Максима. Всі мешканці села боялись залишаться ночувати в хатах і пішли в степ, який заріс високими бур’янами. На відстані метрів за 200 на схід від села, серед бур’яну мама побачила копичку сіна, в якім уклала спати нас, трьох малолітніх дітей, віком від 2 до 6 років. Вдосвіта 22 вересня 1943 року, десь о 4-5 годині ми почули незвичний шелест в бур’яні. Мама почала молитись, щоб всевишній нас спас від напасті. Та раптом нас обступили якісь чоловіки в плащ-палатках, пілотках з червоними зірочками. Це були червоноармійці. Незвичним шелестом був шурхіт по бур’яну плащ-палаток. Мама вся тремтіла, почала ридати і не могла нічого сказати нашим солдатам, які запитували, чи є в селі німці. Згодом мама заспокоїлась і розповіла про вчорашній вечір і про відхід німців. Солдати взяли нас на руки, і ми зі сходом сонця зайшли з ними в село. Слідом, через годину-другу, зі сходу пішли червоноармійські війська. У дворі Максима Земляного розгорнули медичний пункт із автомобіля-фургона з червоним хрестом, в якому знаходились різні ліки, а поряд була поставлення палатка, де медичний персонал перев’язував поранених солдат. Один із солдатів-вірмен, від тяжкого поранення помер, і його урочисто, в супроводі військового ескорту похоронили на сільському кладовищі, обгородивши могилку дерев’яним штахетом, і поставили Червону Зірочку.

У селі на ремонт залишилось два танки з екіпажем, які через декілька днів поїхали на фронт.

Опісля стало відомо, що усі ці танкісти загинули під час форсування Дніпра.

У вогні Другої світової війни 1941-1945 рр. на фронтах загинуло 18 чоловіків Новоселівців:


  • Гостренко Микита Карпович,

  • Гостренко Василь Карпович,

  • Остапенко Василь, зять Гостренка Карпа Антоновича,

  • Пашенко Арсентій Семенович,

  • Травенко Іван Терентійович,

  • Гостренко Іван Васильович,

  • Гостренко Філярей Максимович,

  • Коцюба Андрій Юхимович,

  • Михайличенко Микола Якович,

  • Пашенко Ілля Ілліч, син Сулими Юхима Антоновича та Марини Захарівни,

  • Сулима Григорій Юхимович,

  • Сулима Іван Юхимович,

  • Сулима Василь Юхимович,

  • Земляний Степан Семенович,

  • Земляний Максим Свиридович,

  • Губар Микола Якович,

  • Солодкий Євгеній Іванович,

  • Скряга Павло Полікарпович

Спалений фашистами у льосі Земляний Омелько Семенович.

Спалений в концтаборі в Німеччині Дорошенко Дмитро Степанович.

Загинув від вибуху запалу снаряду Солодкий Григорій Євгенович,.

Помер від тяжкого поранення на фронті Скряга Полікарп Платонович.



Німецькі окупанти нанесли суттєву матеріальну шкоду шляхом спалення домівок та пограбування збіжжя, домашньої худоби, курей, речей і зокрема сім’ям Новоселівців у 1943 році:

Прізвище, ім’я та по батькові:

кількість членів сім’ї:

предмети грабунку:

сума збитку.

Пашенко Савелій Іванович

3

корова, теля, кури

13 000 крб.

Новіков Єгор Васильович

1

корова, кури

17500 крб.

Ткаченко Григорій Іванович

1

свиня, кури, штани

7000 крб.

Травенко Терентій Мануїлович

4

теля, свині, кури

26800 крб.

Скряга Полікарп Платонович

3

корова, свиня

11253 крб.

Носенко Кузьма Прокопович

5

кури, порося

2061 крб.

Солодкий Євгеній Іванович

3

кури

1200 крб.

Губар Марфа Петрівна

1

кури

1500 крб.

Скряга Олексій Платонович

3

кури

1500 крб.

Земляний Максим Свиридович

1

бик, кури

8000 крб.

Земляна Васька Федорівна

1

хата, сарай, погрібник, теля, свиня, кури

38807 крб.

Гостренко Пріська Терентіївна

5

хата

19383 крб.

Земляна Єлосовета Олександрівна

1

хата, сарай, корова, свиня, кури

27506 крб.

Сулима Юхим Антонович

4

хата, сарай, збіжжя, корова, свиня

54172 крб.

Магдиш Григорій Романович

2

хата, кури

7430 крб.

Бурба Лукія Архипівна

2

хата, корова, свиня, кури

25894 крб.

Фійова Ганна Сергіївна

1

корова, свиня, кури

25740 крб.

Бондар Гапка Максимівна

1

хата, кролі, збіжжя, взуття

25650 крб.

Козак Денис Степанович

3

хата, корова, теля, кури

31007 крб.

Колосков Афанасій Юхимович

1

хата

15368 крб.

Коцюба Андрій Юхимович

3

хата, корова, свиня, кури

49378 крб.

Пашенко Софія Семенівна

1

хата, корова, теля, свиня, збіжжя, кури

29709 крб.

Онищенко Васька Федорівна

1

хата, свиня, корова, качки

34320 крб.

Пашенко Єлена Єремівна

3

хата, корова

39183 крб.

Гостренко Катря Свиридівна

1

хата, корова, теля, кури

30140 крб.

Травенко Єфросинія Яківна

1

хата, свиня, кури

1932 крб.

Гостренко Карпо Антонович

4

хата, збіжжя, одяг, велосипед

64970 крб.

Пашенко Олита Мусіївна

1

хата, корова, теля, кури

38497 крб.


Витяги з погосподарської книги колгоспників
села Новоселівки

У 1953 році в селі Новоселівці Марівської сільради колгосп ім. Жданова Магдалинівського району Дніпропетровської області зареєстровано 34 дворів колгоспників, в яких мешкало 105 членів колгопного двору, в тім числі: 47 працюючих, 19 пенсіонерів та інвалідів з 8-ми дворів, та 39 неповнолітніх та малолітніх дітей.

На присадибних земельних ділянках колгоспників вирощувалось:

5,07га кукурудзи; 4,15га картоплі; 3,5га конюшини; 0,44га суданки; 0,15га кабаків; 0,08га буряків столових; 0,03 га квасолі; 0,04га овочів; 0,01 га тютюну; 0,2га озимої пшениці; 0,11 ярого ячменю; 0,1 конопель; 0,13 фруктового саду; 0,06 ягідників; 0,23 га сінокосу.

Утримувалось 17 корів, 4 поросят, кури, качки, гуси, та інша птиця.

У 1960 році в селі Копилово (так записано в книзі), Марівської сільради, сільгоспартіль ім. Богдана Хмельницького, зареєстровано 31 двір колгоспників, у тому числі 5 дворів пенсіонерів. У них мешкало 97 людей, в тому числі 48 працюючих, 21 пенсіонер, 28 неповнолітніх і малолітніх дітей.

У 1973 році в селі Підгірному, колгосп Леніна, Поливанівської сільради було 15 дворів із них 9 дворів пенсіонерів, всього мешканців 35 людей, 12 працюючих, 20пенсіонерів, 3 малолітніх дітей.

Останній мешканець села Підгірного НОВІКОВ ЄГОР ВАСИЛЬОВИЧ переїхав у сусіднє село Січкарівку в 1981році. Його хата загоріла з невідомих причин 9 травня 1982 року.

Потушити цю пожежу авторові цих рядків разом з братом Миколою, не вдалося. Від хати полум’я перекинулось на сарай. Джерело пожежі знаходилось на солом’яній покрівлі хати, серед поля буйнозеленої озимої пшениці, висотою понад 30 сантиметрів. Людей чи якихось коштовних речей на горищі, в приміщенні хати не виявлено. Не виявлено слідів людей чи транспортних засобів на пшеничному полі, які б могли свідчити про підхід чи відхід та навмисне підпалення оселі. День був сонячний і жаркий. Вдалось зафотографувати мить знищення полум’ям останньої хати Великої Копилової, Новоселівки, Підгірного. Як згадаю побачене та пережите тоді, серце починає млоїти, викликаючи тугу за Романом Гнатовичем Дрожжиним, який збудував цю хату, мріючи про щасливе життя. Згадав про багатодітну сім’ю Оляни Семенівни та Василя Кузьмовича Носенка, які опісля народили і виростили в цій оселі шестеро дітей. Згадав людей села, які пішли з життя і через два-три покоління їх образи, імена зітруться з пам’яті їх нащадків.

Вірю, бо знаю сам по собі, що настане час і нащадки мешканців цих двох маленьких сіл будуть з жадністю читати ці рядочки з надією отримати інформацію про їх предків і пращурів. Одні будуть дякувати, а інші будуть ганьбити. Тому і прошу загоді пробачити, що ця інформація дається не легко, через байдужість багатьох сучасників. Деякі з них вважають, що робити нічого і він відриває їх від важливіших справ. Тому і вирішив тоді залишити про них книгу-пам’ятку.

У різний час, за указаний період, у Новоселівці-Підгірному проживало понад 227 мешканців.

Не залишилось сліду від назви села Мала Копилова, яке знаходилось кілометра за півтора на Захід від села Воскресіньки Голубівської сільської ради Новомосковського району, та кілометрів 6 на схід від сучасного села Січкарівки Магдалинівського району Дніпропетровської області. На сучасній карті Дніпропетровської області на тому місці споруджена гребля, яка перегородила річку Кільчень, утворивши водоймище V образної форми. Це село було місцем народження багатьох наших земляків, яких ми не маємо права забувати (13).

Частка сучасної карти Дніпропетровщини з кладовищем зниклого села Новоселівки біля села Січкарівки в напрямку до залізничної станції Кільчень нижче від села Тарасівки.

У цих двох селах в 1930-33 роках налічувалось порівно по 39 селянських садиб, вони зняті з обліку у зв’язку з виїздом мешканців, але в різні часи. На їх місці залишились залишки кладовищ, на котрих захоронені жертви голодомору. Кладовища – святі пам’ятки двадцятого століття – мусять бути увічнені переліком жертв, облаштовані, повинні зберігатися для прийдешніх поколінь як документ геноциду українського народу.



1   2   3   4   5   6   7   8   9


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница