Мельник роман сергійович



Скачать 325.66 Kb.
Дата09.05.2016
Размер325.66 Kb.



НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

МЕЛЬНИК РОМАН СЕРГІЙОВИЧ


УДК 35.078.1


ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ, НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2002



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України.




Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Комзюк Анатолій Трохимович,

Національний університет внутрішніх

справ, професор кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.


Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Андрійко Ольга Федорівна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, провідний науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права;




кандидат юридичних наук, доцент

Настюк Василь Якович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, доцент кафедри адміністративного права.

Провідна установа:

Одеський національний університет ім. І.І._Мечникова, кафедра адміністративного та підприємницького права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться “27” вересня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).
Автореферат розісланий “26” серпня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Мошенський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Адміністративному примусу належить важлива роль у забезпеченні законності, охороні громадського порядку, попередженні злочинності. Заходи адміністративного впливу застосовуються багатьма органами до широкого кола суб’єктів; адміністративне законодавство, яке регулює цю діяльність, включає акти, прийняті різними органами державної влади. Виходячи з цього, проблема забезпечення законності адміністративного примусу є дуже актуальною. Її виникнення пов’язане з цілим комплексом правових та організаційних обставин: наявністю великої кількості належним чином несистематизованих та нормативно неврегульованих заходів адміністративного попередження та припинення, відсутністю єдиної практики їх застосування, широким колом уповноважених осіб правоохоронних, наглядово-контролюючих та інших органів, які застосовують зазначені заходи, частотою такого застосування, наявністю значних порушень та зловживань у цій сфері.

Зважаючи на те, що правовому механізму забезпечення прав і свобод особи в розвитку адміністративного права має належати центральне місце, застосування будь-якого заходу адміністративного впливу повинне здійснюватися на відповідній правовій основі, тобто бути суворо регламентовано чинним законодавством і забезпечено комплексом юридичних гарантій. У зв'язку з цим глибоке дослідження проблем забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, набуває особливого змісту і актуальності.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 1.3.3 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. (затверджені рішенням колегії МВС України № 4 КМ/2 від 28 лютого 1995 року)) і Національного університету внутрішніх справ (п. 3 Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ на 1996-2000 рр.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації визначити сутність, поняття і способи забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, встановити компетенцію та правовий статус органів, які покликані виконувати зазначені функції, а також виробити рекомендації щодо удосконалення нормативної регламентації та практичної діяльності зазначених суб’єктів.

Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають у процесі і після застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю.

Предмет дослідження становить система юридичних гарантій (організаційно-правових способів забезпечення) законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, як найбільш важливих засобів, що використовуються з цією метою.

Виходячи із поставленої мети, завданнями дослідження є:



  • визначення сутності та видів заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю;

  • аналіз системи та основ компетенції органів (посадових осіб), уповноважених застосовувати зазначені заходи адміністративного примусу;

  • визначення поняття та змісту законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю;

  • аналіз механізму правового регулювання, практики застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю;

  • визначення сутності, значення та видів контролю за діяльністю щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення;

  • характеристика права на оскарження в системі гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю;

  • характеристика судового контролю, прокурорського нагляду як способів забезпечення законності застосування заходів адміністративного попередження і припинення;

  • вироблення рекомендацій, спрямованих на удосконалення правових засад, практики застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, та організації і діяльності суб’єктів забезпечення законності їх застосування.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1-1.3), виокремлено окремі складові системи юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю (підрозділ 2.1). Порівняльно-правовий метод широко використано для дослідження складових законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу (підрозділ 1.3). За допомогою історичного методу досліджувалися процеси становлення судового контролю за органами виконавчої влади держави (підрозділ 2.4). Системно-структурний метод використано для визначення місця правових норм, судового та інших видів контролю, права на оскарження, прокурорського нагляду в системі юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного попередження та припинення (підрозділи 2.1-2.5). Статистичний і документальний аналіз застосовувались для визначення недоліків правового регулювання та діяльності щодо забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, вироблення рекомендацій, спрямованих на її удосконалення (підрозділи 2.1, 2.3, 2.4). Метод соціологічного опитування використано для з’ясування ефективності судового контролю за законністю застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю (підрозділ 2.4).

У формулюванні висновків і пропозицій дисертант спирався на праці провідних вітчизняних адміністративістів – В.Б.Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, А.С.Ва­сильєва, І.І. Вєрємєєнка, І.О. Галагана, І.П. Голосніченка, С.Т. Гонча­рука, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, М.І. Єропкіна, Р.А. Калюжного, С.В. Кі­ва­­лова, В.Р. Кісіна, А.П. Клюшніченка, Л.В. Коваля, Ю.М. Коз­ло­­ва, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, В.В. Лазарєва, В.Я. Настюка, В.Ф. Опришка, О.І. Остапенка, І.М. Пахомова, В.П. Пєткова, Л.Л. Попова, Л.М. Розіна, В.М. Самсонова, А.О. Селіванова, М.М. Тищенка, О.П. Шергіна, В.К. Шкарупи, Ц.А. Ямпольської та ін., а також ряду вчених у галузі загальної теорії держави і права, цивільного, господарського процесу, публікації в друкованих засобах масової інформації. Нормативну базу дисертації складають Конституція України, закони та інші законодавчі акти України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, які закріплюють систему заходів адміністративного попередження та припинення, порядок їх застосування, організацію діяльності щодо забезпечення законності в зазначеній сфері. Використано також ряд проектів законодавчих актів. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали, які характеризують діяльність відповідних державних органів щодо застосування заходів адміністративного примусу та забезпечення законності цієї діяльності; результати анкетування та інтерв’ювання 40 суддів районних судів міст Харкова та Запоріжжя.



Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній юридичній науці проведено комплексне монографічне дослідження проблем забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які виносяться на захист:

  • дістало подальшого розвитку визначення заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, а також їх місця у системі заходів адміністративного примусу;

  • вперше у систематизованому вигляді визначаються суб’єкти, уповноважені застосовувати заходи адміністративного примусу, не пов’язані з відповідальністю;

  • удосконалено характеристику змісту законності застосування заходів адміністративного примусу, системи її вимог при реалізації зазначеного виду юридичної діяльності;

  • одержали подальшого розвитку теоретичні положення про сутність, правову природу і види юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу;

  • вперше в систематизованому вигляді визначаються і аналізуються юридичні гарантії законності застосування заходів адміністративного попередження та припинення;

  • дістали подальшого розвитку рекомендації, спрямовані на удосконалення юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю;

  • вперше обґрунтовано пропозицію про запровадження у цивільному судочинстві адміністративних позовів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

  • у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем забезпечення законності застосування заходів адміністративного попередження та припинення, визначення нових напрямків у розвитку юридичних гарантій законності в цій сфері;

  • у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, ЦПК України, Законів України “Про прокуратуру”, “Про звернення громадян” та ін;

  • у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність щодо забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю;

  • у навчальному процесі – матеріали дисертації уже використовуються в Національному університеті внутрішніх справ під час проведення занять з дисциплін “Адміністративне право” та “Адміністративна відповідальність”. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на двох науково-практичних конференціях – “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 14 квітня 2000 р.), “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 13 квітня 2001 р.), а також на засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковані в шести статтях у фахових збірниках наукових праць.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить­­­­­­­­ 211 сторінок. Список використаних літературних джерел складається із 306 найменувань і займає 27 сторінок, додатки викладено на 4 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок із планами та програмами, об’єкт і предмет, мета і завдання, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ I “Сутність адміністративного примусу, значення та зміст законності його застосування” містить три підрозділи. У першому підрозділі “Поняття та види заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю аналізуються поняття і особливості адміністративного примусу, його ознаки, система заходів, що входять до його складу, їх вплив на права і свободи громадян та інших суб’єктів правоохорони.

У роботі коротко характеризуються види державного примусу та місце в ньому і юридичні властивості адміністративного примусу, що дозволило більш глибоко з’ясувати правову сутність останнього. Під власне адміністративним примусом дисертант розуміє застосування до правозобов’язаних суб’єктів, передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, особистісного, майнового, організаційного чи іншого характеру з метою попередження чи припинення протиправних дій, подолання їх шкідливих наслідків, покарання за вчинення правопорушення, а також забезпечення громадського порядку і громадської безпеки.

В дисертації підкреслюється, що адміністративний примус є примусом правовим і здійснюється тільки на підставі закону; адміністративний примус є управлінським примусом, тому що у більшості випадків він реалізується органами державного управління, хоча в окремих випадках застосовується також суддями; заходи адміністративного примусу застосовуються до осіб, які не пов’язані відносинами підлеглості із суб’єктами його застосування; адміністративний примус характеризується також численністю органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування, та профілактичною спрямованістю заходів впливу, які можуть застосовуватися як до осіб, що вчинили адміністративні правопорушення (а в деяких випадках – і кримінально карані діяння), так і до осіб, які правопорушення не вчиняли; процесуальний порядок застосування заходів адміністративного примусу порівняно простий, суттєво відрізняється від складної процедури інших видів юридичного процесу. Разом з тим заходи адміністративного примусу володіють значним потенціалом ущемлення прав та законних інтересів різних суб’єктів правоохорони, у зв’язку з чим він має здійснюватися на чітких законних засадах.

Визначивши систему заходів адміністративного примусу та проаналізувавши проблеми їх класифікації, дисертант формулює висновок про те, що з точки зору забезпечення законності застосування в наш час значно більший науковий інтерес становлять заходи адміністративного примусу, не пов’язані з відповідальністю – заходи адміністративного попередження і припинення. Ці заходи не мають за мету покарання порушника, властиву для заходів відповідальності, тобто вони реалізуються поза функціонуванням інституту юридичної відповідальності, не належать до неї.

З огляду на це в роботі визначено також поняття і здійснено аналіз існуючих заходів адміністративного попередження і припинення, встановлено підстави їх застосування та особливості впливу на права і законні інтереси суб’єктів правоохорони.

У другому підрозділі “Суб’єкти застосування заходів адміністративного попередження і припинення” розкривається система суб’єктів, які у процесі своєї діяльності застосовують заходи адміністративного примусу, не пов’язані з відповідальністю, аналізуються основи їх компетенції в цій сфері.

Для встановлення кола суб’єктів, що застосовують заходи адміністративного попередження та припинення, важливе значення, як зазначається в дисертації, має визначення сфери державної діяльності, в якій вони реалізуються. Оскільки ці заходи виконують функції щодо забезпечення правопорядку і законності, захисту прав і свобод людини, охорони прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, боротьби з правопорушеннями, зроблено висновок, що вони використовуються в правоохоронній діяльності держави. У роботі певну увагу приділено аналізу ознак, властивих даному виду діяльності, зазначається, що вона здійснюється лише за допомогою юридичних заходів впливу, застосування яких має чітко відповідати правовим приписам; її здійснення покладається, перш за все, на спеціально створені державою органи – правоохоронні, які й утворюють першу групу суб’єктів застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю. Дисертант схиляється до думки, що не всі правоохоронні органи держави мають право застосовувати заходи адміністративного попередження і припинення, а лише ті, які володіють так званими “поліцейськими повноваженнями”. У підрозділі визначено види та основи компетенції таких органів. Підкреслюється, що основний обсяг діяльності щодо застосування зазначених заходів виконують органи внутрішніх справ, зокрема, міліція.

Значну увагу в роботі приділено аналізу системи та повноважень державних інспекцій, які дисертант відносить до наступного блоку суб’єктів застосування заходів адміністративного попередження і припинення. Дисертант зазначає також, що поряд з державними інспекціями існують і інші державні органи, які за своїми повноваженнями відповідають ознакам державних інспекцій. Це різні державні комітети, департаменти, служби тощо. Аналіз нормативних засад діяльності останніх свідчить про те, що всі вони здійснюють в основному контрольно-наглядові функції, характерні для державних інспекцій, і в процесі своєї діяльності також застосовують заходи адміністративного примусу, не пов’язані з відповідальністю.

У підрозділі підкреслюється, що крім правоохоронних органів та державних інспекцій існує ще кілька груп суб’єктів застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю. Мова йде про військові підрозділи Міністерства оборони України, підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі МНС України) та підпорядковані МНС України війська Цивільної оборони України; органи виконавчої влади загальної компетенції; члени громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону. В роботі визначаються повноваження зазначених суб’єктів щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення.

У третьому підрозділі “Поняття та зміст законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю” дисертант зазначає, що законність – це складне самостійне суспільно-правове явище, однопорядкове з такими поняттями як право, держава, демократія. Сучасна науково-правова думка нараховує більше 20 комплексних підходів до розкриття цього поняття. Законність найчастіше розуміють як соціальний феномен, політичне і правове явище; режим, принцип функціонування діяльності державних та інших органів, метод державного керівництва суспільством тощо. З позицій особи законність є, в першу чергу, засобом захисту її прав, свобод і законних інтересів. Вона забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави та її органів, так і від протиправних дій інших осіб.

В підрозділі підкреслюється, що законність слід аналізувати як певний режим суспільних відносин, як певний демократичний режим, властивий будь-якій діяльності, яка здійснюється у сфері правового регулювання. При цьому основою законності є закон.

З метою розкриття сутності і змісту законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення в роботі проаналізовано ряд елементів, які складають дану категорію – принципи, функції законності, співвідношення законності, закону і законодавства. Особливу увагу приділено розгляду законності як принципу, тобто одному із головних демократичних принципів організації і функціонування держави. На підставі викладеного зроблено висновок, що законність – це принцип, обов’язкова вимога, метод, режим і стан неухильного дотримання, виконання і застосування законів та заснованих на них інших правових актів усіма учасниками суспільних відносин у всіх сферах суспільного життя.

В дисертації зазначається, що законність діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, має свої особливості, обумовлені характером цих заходів, завданнями та функціями, які виконуються за їх допомогою, а також колом суб’єктів, уповноважених на їх застосування. Визначено основні елементи законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення, до яких дисертант відносить: наявність законодавства, яке б чітко регулювало зміст, підстави та процедури застосування зазначених заходів; відповідність діяльності щодо застосування заходів примусу вимогам нормативно-правових актів; здійснення зазначеної діяльності тільки тими органами і посадовими особами виконавчої влади, громадянами, функціональний статус яких її передбачає і дозволяє; доцільність такої діяльності.

Розділ II “Юридичні гарантії законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю”, який складається з п’яти підрозділів, присвячено характеристиці сутності, видів і змісту власне юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю.

У першому підрозділі “Правове регулювання та його удосконалення як засіб забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю” наголошується, що гарантії законності є складовим елементом змісту поняття “законність” і становлять різноманітні засоби, за допомогою яких забезпечується належний режим законності у певній галузі діяльності. Серед усієї сукупності гарантій законності (економічних, політичних, ідеологічних тощо) особливе місце займають гарантії юридичні (правові), під якими розуміються спеціально закріплені правом засоби, за допомогою яких забезпечуються правомірні дії всіх учасників суспільних відносин, попередження та припинення порушень законності, виявлення та усунення вчинених порушень.

В дисертації підкреслюється, що юридичні гарантії законності застосування заходів адміністративного примусу є складним поняттям, яке включає: правові норми, юридичну діяльність щодо застосування цих норм і спеціально передбачені державою і закріплені у відповідних нормативних актах способи забезпечення законності (контроль, нагляд, право на звернення). Певну увагу в підрозділі приділено також висвітленню різних точок зору провідних вчених щодо змісту поняття “юридичні гарантії законності”, на ґрунті чого автор відстоює позицію, відповідно до якої такі терміни, як засоби, способи, механізми забезпечення законності слід розглядати як складові елементи юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю. Здійснено порівняльний аналіз юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу і гарантій законності взагалі. Основна особливість юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного попередження і припинення полягає в тому, що вони починають діяти, як правило, вже під час застосування до громадянина (юридичної особи) адміністративно-примусових заходів і спрямовані, головним чином, на відновлення порушених прав і відшкодування завданих збитків.

У роботі зазначається, що застосування заходів адміністративного примусу завжди пов’язано з обмеженням, причому часто досить суттєвим, прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. У зв’язку з цим дуже актуальним і важливим є створення відповідних правових засад застосування цих заходів, тобто забезпечення належного його правового регулювання. При цьому зауважується, що під правовим регулюванням діяльності державних органів (громадян) щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, слід розуміти комплекс юридичних засобів, за допомогою яких держава визначає права і обов’язки відповідних органів у зазначеній сфері, а також порядок їх реалізації.

Автор схиляється до думки, що основними елементами, які складають нормативну основу, сутність системи правового регулювання, є, в першу чергу, норми права, тобто формально-обов’язкові правила поведінки, які мають загальний характер, встановлюються або санкціонуються державою і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю. Зміст норм права визначає зміст правового регулювання. Дисертант визначає три групи гарантій законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу, які полягають у самому змісті правового регулювання такої діяльності: закріплення меж обов’язків та прав відповідного суб’єкта щодо застосування зазначених заходів; визначення юридичних фактів, наявність яких обумовлює правомірність поведінки зазначених суб’єктів; регулювання видів, підстав та процедур юридичної відповідальності цих суб’єктів. В дисертації детально аналізуються проблеми правового регулювання діяльності щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, сформульовано ряд рекомендацій щодо його удосконалення.

У другому підрозділі “Сутність, значення та види контролю за діяльністю щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення” розкривається роль та зміст контрольної діяльності, спрямованої на забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю.

Контроль у зазначеній сфері в дисертації розглядається як діяльність щодо спостереження за правоохоронними органами, державними інспекціями, військовими формуваннями, їх посадовими особами, громадянами, які в процесі своєї діяльності застосовують заходи адміністративного попередження та припинення, з метою забезпечення дотримання останніми законності в процесі виконання своїх обов’язків. Зроблено висновок, що безпосереднім об’єктом контрольної діяльності в даному випадку є законність застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю.

Здійснивши аналіз наукових праць щодо системи суб’єктів контролю, принципів та процесу контрольної діяльності в державному управлінні, дисертант робить висновок про існування певної підсистеми органів (посадових осіб), які здійснюють контроль у сфері застосування адміністративного примусу. До цієї підсистеми віднесено органи законодавчої влади; центральні органи виконавчої влади; судові органи; керівників правоохоронних, спеціальних контролюючих органів, військових формувань, органів загальної компетенції обласного, міського та районного рівнів.

У підрозділі підкреслюється, що найважливішим для забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, є внутрішній контроль, який здійснюється у відповідних органах їх керівниками або спеціально створеними підрозділами чи окремими спеціалістами. Дисертант вважає, що діяльність суб’єктів внутрішнього контролю відзначається такими рисами як конкретність, оперативність, систематичність, що дозволяє їм посідати особливе місце серед інших суб’єктів контрольної діяльності. У дисертації піддано критичному аналізу результативність внутрішнього контролю і сформульовано висновки щодо напрямків подолання певних недоліків.

У роботі значну увагу приділено характеристиці основних принципів контрольної діяльності, насамперед таких як здійснення контрольної діяльності виключно у межах і в порядку, встановлених законом або іншим нормативним актом; об’єктивність; систематичність та дієвість контрольної діяльності; презумпція невинуватості особи, діяльність якої перевіряється, тощо. Аналіз практики внутрівідомчого контролю дозволив стверджувати, що контроль за законністю застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, здійснюється у формі перевірок, рейдів, заслуховування звітів, проведення нарад, надання дозволів або згоди на вчинення певних дій тощо.

Основну увагу в підрозділі приділено процесу проведення інспекційної перевірки за додержанням законності в процесі застосування заходів адміністративного примусу, яка здійснюється спеціально призначеними для цього особами, з дотриманням певних стадій та дій. Детально розглянуто стадії її проведення, сформульовано конкретні пропозиції щодо встановлення переліку обов’язкових реквізитів акта перевірки. Визначено напрямки подальшого удосконалення внутрівідомчого контролю.

У третьому підрозділі “Право на оскарження як засіб забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю” підкреслюється, що право на оскарження виступає складовим елементом більш широкого терміна “право на звернення”, який розглядається як один з дієвих способів усунення можливих порушень законності, один із засобів попередження правопорушень.

У дисертаційному дослідженні зазначається, що правову основу для реалізації права на звернення, а звідси – і права на оскарження, складають нормативні акти різної юридичної сили, які в сукупності утворюють законодавство про звернення громадян. Систему цього законодавства в наш час складають закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, відомчі нормативні акти. Певну увагу в дисертації приділено аналізу двох існуючих видів порядку розгляду звернень громадян: адміністративного і судового; при цьому дисертант зупиняється на висвітленні позитивних і негативних властивостей як одного, так і іншого виду.

Окремо аналізується сутність терміна “скарга” як найбільш важливого засобу реагування на порушення законності в межах інституту звернення, під яким розуміється звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб. Автор підкреслює, що право громадянина оскаржувати акти суб’єктів влади – атрибут демократичного державного устрою. Воно випливає з особливостей адміністративно-правових відносин, побудованих на нерівності правового статусу їх сторін. В дисертації зроблено також висновок, що під юридичним механізмом реалізації права на оскарження розуміється система його переводу у практику, яка включає засоби, стадії та способи його реалізації.

Важливу роль для забезпечення реалізації права на оскарження застосування заходів адміністративного попередження і припинення має точне визначення в адміністративному законодавстві заходів, застосування яких може бути оскаржено громадянином, а також інформування громадян та інших суб’єктів про їх право на оскарження. В дисертації звертається увага на проблему поінформованості громадян про зміст нормативних актів, які регламентують їх право на оскарження. У зв’язку з цим дисертант пропонує в приміщеннях дільничних інспекторів міліції, громадських пунктах з охорони громадського порядку, чергових частинах тощо на видному та зручному місці поміщати повну інформацію про відповідну законодавчу базу. Сформульовано також рекомендації, спрямовані на покращення функціонування інституту оскарження застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю. Підкреслено важливу роль в цьому майбутнього Адміністративно-процедурного та Адміністративного процесуального кодексів України.

У четвертому підрозділі “Судовий контроль за законністю застосування заходів адміністративного попередження і припинення” здійснено детальний аналіз зазначеного способу забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю.

В дисертації зазначається, що основний зміст судового контролю як способу забезпечення законності в державному управлінні полягає у здійсненні судом правової оцінки дій та рішень органів управління та їх посадових осіб. Якщо при цьому встановлюються порушення законності, то суд вживає відповідних заходів до їх усунення і, крім цього, у деяких випадках може притягти винних до відповідальності. З метою подальшого удосконалення роботи судових органів у зазначеній сфері виникає необхідність належного законодавчого визначення організаційно-правової моделі судового перегляду адміністративних рішень та поновлення порушених прав громадян, яка має знайти своє закріплення у майбутньому Адміністративному процесуальному кодексі України, у створенні інституту адміністративної юстиції.

В підрозділі підкреслюється, що предметом судового контролю за застосуванням заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, є не тільки і не стільки порушення суб’єктивного права, скільки сама правомірність того адміністративного акту, який втілював у життя зазначені заходи примусу і яким було порушено право або інтерес, що охороняється законом. Автор наголошує на тому, що до суду може бути оскаржено всі існуючі заходи адміністративного попередження та припинення і здійснює їх класифікацію залежно від різних ознак, які визначають специфіку оскарження.

У роботі значну увагу приділено аналізу процесуального порядку та особливостей подання і розгляду скарги на неправомірні дії суб’єктів, які застосовують заходи адміністративного примусу, не пов’язані з відповідальністю, та визначенню процесуальних прав і обов’язків учасників судового процесу. Зокрема, мова йде про необхідність зміни підсудності даної категорії справ і закріплення альтернативної (за вибором заявника) підсудності, відповідно до якої скаргу за розсудом громадянина може бути подано або до суду за місцем проживання громадянина, або до суду за місцем розташування органу, посадової особи, дії чи рішення яких оскаржуються.

Дисертант обґрунтовує висновок про те, що чинний ЦПК України потребує доповнення процесуальним терміном “адміністративний позов”, що дозволить суддям в межах провадження, передбаченого гл. 31-А ЦПК України, вирішувати одночасно два питання: чи є законним і обґрунтованим дія (рішення), яка оскаржується, і чи підлягає задоволенню клопотання скаржника про відшкодування завданої йому шкоди.

Автор звертає увагу на те, що певні повноваження у справі забезпечення законності застосування заходів адміністративного попередження та припинення мають також господарські суди України, оскільки ряд зазначених заходів може застосовуватися до юридичних осіб та до громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У п’ятому підрозділі “Прокурорський нагляд за законністю застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю” підкреслюється, що в наш час в літературі, серед практичних працівників та вчених точаться гострі дискусії з переосмислення місця і ролі прокуратури в Українській державі. Найгострішим спірним питанням є питання про доцільність збереження в майбутньому повноважень прокуратури щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів. Дисертант наводить свої міркування із зазначеної проблеми, які ґрунтуються на необхідності збереження за прокуратурою відповідних повноважень за умови їх суттєвого звуження.

В підрозділі аналізується оновлена функція прокуратури України – представництво інтересів громадян або держави в суді, в межах якої дисертант намагається висвітлити процес забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, вказує на певні недоліки її нормативного закріплення, визначає судову та досудову стадії функції представництва інтересів громадян у суді.

Виходячи з існуючих положень законодавства, дисертант робить висновок, що діяльність прокуратури щодо забезпечення законності застосування заходів адміністративного попередження та припинення в більшості випадків здійснюється в межах нагляду за додержанням і застосуванням законів. Проте дисертант зупиняється на думці, що повноваження прокурора щодо нагляду за законністю застосування заходів адміністративного примусу виходять за межі повноважень із нагляду за додержанням і застосуванням законів завдяки своїй значній імперативності та більш вираженому правоохоронному потенціалу, і прокурорський нагляд у цьому випадку набуває більш спеціалізованого характеру.

Дисертант зупиняється також безпосередньо на діяльності прокуратури щодо забезпечення законності у зазначеній сфері, де визначаються стадії прокурорського нагляду за законністю застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, дається їх докладна характеристика. В дисертації висвітлено також питання методів виявлення порушень законності в діяльності щодо застосування заходів адміністративного попередження і припинення. Дисертант зазначає, що, встановивши порушення закону під час застосування заходів адміністративного примусу, прокурор, залежно від конкретних обставин, повинен: принести протест; внести подання чи припис; порушити дисциплінарне провадження або кримінальну справу. В підрозділі характеризуються ознаки актів прокурорського реагування і місце кожного з них у забезпеченні законності застосування того чи іншого заходу адміністративного примусу.

На закінчення автор звертає увагу на те, що прокурорський нагляд як спосіб забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, залишиться і в майбутньому, коли прокуратура не буде здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд), адже застосуванням окремих із таких заходів обмежується особиста свобода громадян, а нагляд за додержанням законів при цьому визнано Конституцією України як одну із основних функцій прокуратури.



ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення розуміння заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, системи суб’єктів, які застосовують зазначені заходи, законності діяльності щодо застосування заходів адміністративного попередження та припинення, юридичних гарантій законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю. Основні з них такі:



  1. У зв’язку з існуванням великої кількості нормативних актів різної юридичної сили, які визначають види, підстави і процедури застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, виникла необхідність у розробці єдиної нормативної бази, наприклад структурної частини Адміністративно-процедурного кодексу, яка закріпила б систему і процесуальні особливості застосування зазначених заходів адміністративного примусу.

  2. Юридичні гарантії законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, утворюють складне поняття, яке включає правові норми, юридичну діяльність щодо застосування цих норм і спеціально передбачені державою і закріплені у відповідних нормативних актах способи забезпечення законності (контроль, нагляд, право на звернення).

  3. Потребують більш детальної регламентації у законодавчих актах обов’язки і права відповідних органів держави (посадових осіб) щодо застосування заходів адміністративного примусу, а також покращення роботи щодо доведення цих нормативних приписів до відома населення.

  4. В адміністративному законодавстві має бути закріплено норму права, яка б встановлювала відповідальність посадових осіб за незаконне застосування заходів адміністративного попередження або припинення, зокрема, відповідальність за незаконне затримання (доставлення, привід).

  5. Поліпшення потребує також сама діяльність щодо застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю. Насамперед, певних зрушень повинен зазнати рівень організації і якості роботи суб’єктів, які застосовують зазначені заходи.

  6. Має бути законодавчо вирішено питання про можливість притягнення до юридичної відповідальності посадових, службових осіб органів держави, органів місцевого самоврядування за переслідування громадян за критику, а також за інше порушення законодавства про звернення громадян.

  7. Доцільно внести зміни до назви та змісту Закону України “Про звернення громадян” і встановити, що юридичні особи, поряд з громадянами України, мають право на внесення пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг до органів державної влади, місцевого самоврядування.

  8. Для поліпшення контролю за законністю застосування заходів адміністративного примусу в органах внутрішніх справ доцільно в нормативних актах МВС України визначити перелік реквізитів підсумкового документу контрольної перевірки, що сприятиме повноті та одноманітності контрольної діяльності.

  9. Діяльність щодо застосування всіх заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, в різних державних органах, зокрема, в органах внутрішніх справ, має бути визнано самостійним об’єктом контрольної діяльності, що дозволить забезпечити більш повний і всебічний контроль за практикою їх застосування.

  10. Доцільно внести зміни до ч. 2 ст. 2484 ЦПК України, встановивши, що скаргу за розсудом громадянина може бути направлено до суду або за місцем проживання громадянина, або за місцем розташування органу, посадової особи, дії чи рішення яких оскаржуються.

  11. З метою забезпечення реального захисту прав громадян від незаконного застосування заходів адміністративного примусу варто доповнити чинний ЦПК України процесуальним терміном “адміністра­тивний позов”, що дозволить судам одночасно вирішувати питання і про незаконність дії (рішення) відповідного органу, посадової особи, і про відшкодування завданої у зв’язку з цим шкоди.

  12. Главу 3 Закону України “Про прокуратуру” “Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді” слід доповнити статтею, яка б встановлювала повноваження прокурора на досудовій стадії виконання функції представництва інтересів громадянина або держави в суді (здійснення перевірок, витребування документів тощо).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ:

  1. Мельник Р.С. Законність як принцип управління та його роль у діяльності органів державної виконавчої влади // Вісник Запорізького юридичного інституту.—1999. – № 4. – С.126-132.

  2. Мельник Р.С. Вплив адміністративного розсуду на законність застосування заходів адміністративного примусу // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Спецвипуск. – С.157-159.

  3. Мельник Р.С. Місце правових норм у системі юридичних гарантій законності в адміністративній діяльності міліції // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № 2. – С.117-124.

  4. Мельник Р.С. Адміністративні стягнення в системі заходів адміністративного примусу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. – Донецьк, 2000. – № 3. – С.187-193.

  5. Мельник Р.С. Правова інформація в діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Спецвипуск. – С.114-118.

  6. Мельник Р.С. Правове регулювання як гарантія законності адміністративного видворення іноземців за межі України // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 3. – С. 117-124.

АНОТАЦІЇ

Мельник Р.С. Забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. – Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2002.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним питанням забезпечення законності застосування заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю. Досліджуються сутність та особливості адміністративного примусу, види заходів, які входять до його системи, поняття і зміст законності, система її вимог при застосуванні заходів адміністративного примусу, не пов’язаних з відповідальністю, визначаються види органів держави, посадові особи, які мають право застосовувати заходи адміністративного попередження і припинення, аналізуються основи їх компетенції. Аналізуються юридичні гарантії законності застосування заходів адміністративного примусу, серед яких такі способи забезпечення законності як належне правове регулювання застосування зазначених заходів, контроль за законністю застосування цих заходів, право на оскарження та прокурорський нагляд. Визначаються нормативні і організаційні аспекти удосконалення способів забезпечення законності застосування заходів адміністративного попередження і припинення, сформульовано пропозиції щодо внесення конкретних змін і доповнень до чинного законодавства.

Ключові слова: адміністративний примус, адміністративне попередження, адміністративне припинення, законність, забезпечення, юридичні гарантії, правове регулювання, контроль, оскарження, прокурорський нагляд.
Мельник Р.С. Обеспечение законности применения мер административного принуждения, не связанных с ответственностью. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право. – Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2002.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим вопросам обеспечения законности применения мер административного принуждения, не связанных с ответственностью. На основе действующего законодательства Украины и практики его реализации осуществлен анализ сущности юридических гарантий и способов обеспечения законности применения мер административного предупреждения и административного пресечения, сформулированы предложения и рекомендации по их совершенствованию.

Административное принуждение в диссертации определяется как применение к правообязанным субъектам предусмотренных административно-правовыми нормами мер воздействия морального, личностного, имущественного, организационного или иного характера с целью предупреждения или пресечения противоправных действий, преодоления их вредных последствий, наказания за совершенное правонарушение, а также обеспечения общественного порядка и общественной безопасности. Система мер административного принуждения представлена следующим образом: меры административного предупреждения, меры административного пресечения, административные взыскания. Первые два вида мер принуждения не преследуют цели наказания нарушителя, которая характерна для мер ответственности, то есть они реализуются вне функционирования института юридической ответственности, не связаны с ней.

Определены органы (должностные лица), которые в процессе выполнения возложенных на них функций имеют право применять меры административного предупреждения и пресечения. К их числу относятся: правоохранительные органы, государственные инспекции, военные подразделения Министерства обороны Украины, подразделения Министерства Украины по чрезвычайным ситуациям и по вопросам защиты населения от последствий Чернобыльской катастрофы (МЧС) и подчиненные МЧС Украины войска Гражданской обороны Украины, органы исполнительной власти общей компетенции, члены общественных формирований по охране общественного порядка и государственной границы.

Подчеркивая значение законности применения мер административного принуждения, не связанных с ответственностью, диссертант понимает под ней такой порядок (режим) применения мер административного предупреждения и пресечения, который отвечает требованиям Конституции, законов и других нормативных актов Украины. В работе дана характеристика основных элементов законности деятельности по применению мер административного принуждения, не связанных с ответственностью.

Юридические гарантии законности в диссертации определяются как специально закрепленные правом способы, при помощи которых обеспечиваются правомерные действия всех участников общественных отношений, происходит предупреждение и пресечение нарушений законности, выявление и устранение совершенных нарушений. Детально проанализированы способы обеспечения законности применения мер административного предупреждения и пресечения – контроль со стороны вышестоящих органов и должностных лиц, право обжалования, судебный контроль и прокурорский надзор, уделено также определенное внимание характеристике норм права, которые регламентируют применение мер административного принуждения, и юридической деятельности по их применению как важных юридических гарантий законности в указанной сфере.

В работе определены нормативные и организационные аспекты совершенствования способов обеспечения законности применения мер административного предупреждения и пресечения, сформулированы предложения по внесению конкретных изменений и дополнений в действующее законодательство Украины.

Ключевые слова: административное принуждение, административное предупреждение, административное пресечение, законность, обеспечение, юридические гарантии, правовое регулирование, контроль, обжалование, прокурорский надзор.
Melnik R.S. Law provision of using administrative coercion measures not connected with liability. – Manuscript.

Dissertation on Candidate Degree in Law Sciences. Specialty 12.00.07. – The Theory of administration; Administrative Law and Process; Financial Law. National University of Internal affairs, Kharkov, 2002.

The Dissertation is devoted to theory and practice of law provision of using administrative coercion measures not connected with liability.

Essence and specific features of administrative coercion, measures included in its system, notion and contents of legislation, different requirements to its using administrative coercion measures not connected with liability are observed.

Types of state bodies, state officials that have the right to use measures of administrative preventing and stopping are determined.

Fundamentals of their competency are given.

Guaranties of law provision of using administrative coercion measures are analyzed.

Among them there are such measures as appropriate law regulation of them, control over law aspect of using these measures, right to appeal and Directorate of Public Prosecution.



Law aspects of better ways to law provision of using measures of administrative preventing and stopping are defined. Propositions to make specific changes in present legislation are formulated.

Key-words: administrative coercion, administrative preventing, administrative stopping, law provision, guaranties of law provision, law regulation, law control, appeal, Directorate of Public Prosecution.


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница