Матеріали проведеного опитування учнями закладів освіти м. Бердичева очевидців трагедії голодомору в Україні



страница5/5
Дата22.04.2016
Размер0.83 Mb.
1   2   3   4   5

Стаднік Ніна Євдокимівна

Народилася у 1939 р. в селі Іванківці.

У нас була корова, не було хліба і картоплі. Виживали хто, як міг. Мати була вдовою, їздила в Козятин, щоб дешевше купити хліба.

Зараз проживаю за адресою Нізгірецька, 99 з дочкою, її чоловіком та онуками”.


Порошивська Анна Дмитрівна.

Народилася у 1929 р. в селі Авратин Житомирської області, Любарського району.

“Голод застав мене в Махаринцях. Ми ходили збирати колосся, пекли цукрові буряки. У нас була корова, але її вкрали. Їли все, що попало.

Зараз проживаю за адресою Нізгірецька, 87 з сином”.


Левицький Анатолій Вікторович.

Народився у 1944 р. в селі Хиж енці.

“Я пережив голод, харчуючись гнилою картоплею.

Зараз проживаю за адресою Нізгірецька, 119 кв. 77 з дружиною і онуками”.


Кошульська Ніна Григорівна.

Народилася у 1929 р. в селі Гардишівка Бердичівського району Житомирської області.

“Після війни було дуже важко. Їли гнилу картоплю, з неї робили млинці.

Зараз проживаю за адресою І-й Нізгірецький провулок, 18”.


Дугай Анастасія Федорівна.

Народилася у 1930 р. в селі Вигонка Любарського району Житомирської області.

“Не було що їсти. Їли гнилу картоплю. Збирали все. Закопували картоплю в яму. Там вона лежала 3 роки. У нас був свій садок, продавали яблука. Цей голод був легший, ніж голодомор 1932 – 1933 рр., тому що дозволяли збирати те, що посіяли. Батькам на роботі не давали зарплату. Держава накладала податки.

Зараз проживаю в м. Бердичеві за адресою вул. Ломоносова, 62 кв. 2 з дочкою, чоловіком, внуком”.


Подлєсна Анна Соловеївна.

Народилася у 1936 р. в селі Хмелині.

“Ходили по полях, збирали гнилу картоплю.

Зараз проживаю І-й Нізгірецький провулок, 12 а”.


Грабар Адельяна Янівна.

Народилася у 1937 р. в м. Харкові.

“В 1947 р. переїхали до Бердичева. В сім’ї було 2 дівчат. Не було що їсти. Мама працювала прибиральницею в школі № 10. Там була кімната, де ми жили. Мама заробляла 25 руб. Батько помер від раку, коли мені було 5 років Гороно забрало маму працювати в дитячий садок. Мамі давали гроші, щоб купляла щось їсти дітям. Якщо їжа залишалася в дитсадку, мама приносила нам. Моя сестра виросла в дитсадку.

Зараз проживаю за адресою Нізгірецька, 40 а, кв. 5”.

СПОГАДИ

очевидців голодомору 1932 – 1933 років в Україні, які проживають у м. Бердичеві, записані працівниками музею історії м. Бердичева
Я, Павленко Григорій Ничипорович, 1929 року народження, народився в с. Яцковичи, Овруцького району.

Сім’я складалась з 8-ми осіб: батько, мати, три сестри, три брати. У моїх батьків не було нічого в господарстві, були бідняками і неграмотними, ходили в лікнеп. А дід по материній лінії був людиною заможною. Його у 1933 році розкуркулили: забрали корови, коні і жиле приміщення (для худоби), а також молотилку кінну, тік для зерна. Після розкуркулення дід не витримав такої наруги і помер, а бабу виселили із їх хати і зробили там колгоспну бухгалтерію. Зерно, яке було в сім’ї, забрали, батьків били і вимагали ще зерна і сала. Все, що знаходили під час обшуку, забирали. Нам приходилось ходити на поле, збирати мерзлу картоплю, колоски. Батько працював на залізничній дорозі і там давали невеликий пайок. Батько десь діставав макуху і ми її вживали. В літній період збирали лободу, кропиву і кінський щавель, варили суп. Під час голодомору помер мій брат. Був один факт, коли сусіди з’їли свого сина. У селі була створена похоронна бригада, яка збирала трупи, і ці трупи ховали в загальну яму без гробів. Були випадки коли забирали напівживих людей і клали на вози до трупів. Коли запитували візників, навіщо їх забирають, то вони відповідали, що вони всерівно помруть і вдруге за ними не треба буде їхати”.

Я, Бишева Надія Василівна, 1930 року народження, народилась в селі Малая Чернявка Житомирської області, Вчерайшенського району. Сім’я складалась із дев’яти чоловік: бабуся, батько, мама і нас шестеро: три сестри і три брати. У нас в сім’ї, вдома була одна корова, яка нас спасала і годувала але не тільки нашу сім’ю ,але й інші сім’ї. По сусідству з нами проживала жінка із сином Костею, котрий постійно грався з нами, дітьми. Одного разу його мама почала шукати, і прийшла до нас із запитанням, чи його в нас не було. Кості ми ніде не змогли знайти, хоча шукали скрізь і всі. Почали шукати по всіх сусідах і знайшли в однієї із сусідок вбитого і порізаного на шматки. Частина шматків з нього вже була зварена. Цю жінку відразу вбили.

Голодували ми сильно, їли все, що могли зібрати на землі. Муки, картоплі і крупів не було зовсім. Виживали всі, хто як міг.


Я, Бойцова Клавдія Онисимівна, 1928 року народження. Народилася в селі Райки , Остропільського району, Хмельницької області. Сім’я складалась із п’яти чоловік: батько, мама два брати і я. В господарстві була корова і її забрали. Батьки вимушено працювали в колгоспі, тому що їм сказали: ” Якщо не підете в колгосп і не будете там працювати, то всіх вас виженуть із вашої хати”.

Через пару місяців у нас із дому забрали все: зерно, картоплю, муку і навіть квасолю. Ми їли лушпайки з картоплі, мішали з остюками із ячменю, щоб було м’якше і легше ковтати, їли лободу. У 1933 році ми переїхали в Бердичів до батькового брата (до дядька), де і проживаємо до сих пір. Батько на той час почав працювати на хлібозаводі і крав скоринки від коней, якими їх годували, цими кіньми розвозили по місту хліб. Скоринки він приносив додому, ми їх їли і так виживали. Пам’ятаю, як моя мама купила на базарі ковбасу і в ній були дитячі пальчики. В нашій сім’ї була кража п’ятирічної племінниці, але ми її швидко знайшли, так як нам підказали де вона була. На той час в місті були випадки кражі дітей.


Я, Галяс Марія Антонівна, 1926 року народження, Народилась на Корніловці в м. Бердичеві. В батьків у нас було п’ятеро дітей: чотири хлопці і я. У нас в господарстві була одна корова і більше нічого. Корову заводили на ніч у хату і по черзі оберігали. В сім’ї працював лише батько робітником, тому нам було виживати дуже важко. Один брат помер з голоду, а ми всі четверо були жебраками. Через декілька хат від нас помер з голоду сусід. Інший сусід йшов по вулиці, впав і помер від голоду. Були випадки людоїдства. Ми бачили особисто, як інші сусіди забирали опухлого чоловіка до себе додому і з’їли його. Ми знали про ці випадки але вдіяти нічого не могли. Їли все, хто що міг з’їсти, бо голод був настоящий.
Я, Берзон Іда Шаївна, 1926 року народження, народилася в м. Бердичеві. Сім’я складалась із шести чоловік: батько, мама, бабуся і нас троє дітей. Батько мій був робітником – будівничим. Мама не працювала, вона доглядала бабусю і нас, дітей. Доходу у нас не було ніякого, ми чекали, коли батько принесе заплату. Я виходила йому назустріч і просила, щоб купив кусок хліба. Ми їли лушпайки, збирали траву, щавель, лободу. Потім мама пішла на заробітки, в найми, і що там заробляла, приносила, і так ми виживали. Батька лікували в лікарні бо він був зовсім опухлий. І я була опухша.

Були випадки в місті трупоїдства і людоїдства.


Записала директор музею

історії м. Бердичева Н.М. Лєвашова
1   2   3   4   5


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница