Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання напрям підготовки 140101 "Готельно-ресторанна справа"



страница1/7
Дата02.05.2016
Размер1.67 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Донецький національній університет економіки і торгівлі

імені Михайло Туган-Барановського
Кафедра готельної і ресторанної справи

ВАСИЛЬЄВА О.О.
«ОРГАНІЗАЦІЯ САНАТОРНО – КУРОРТНОГО ГОСПОДАРСТВА»
Конспект лекцій

для студентів денної і заочної форм навчання

напрям підготовки – 140101 "Готельно-ресторанна справа"

спеціальність – 8.140101, 7.140101 "Готельно-ресторанна справа"

Затверджено на засіданні кафедри

організації та управління якістю

ресторанного господарства

7 від 16.11. 2013 р.
Затверджено на засіданні

навчально-методичної

Ради університету

від «____» __________2013р.



ЗМІСТ


Змістовий модуль 1. ЛІКУВАЛЬНИЙ ТУРИЗМ, ЯК НАПРЯМ ТУРИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ




Тема 1. Особливості лікувального туризму в наданні туристських послуг




1.1. Особливості й структура національного туристського ринку.




1.2. Міжнародний туризм у Росії.




1.3 Місце лікувального туризму в наданні туристських послуг.




1.4. Сучасний ринок лікувального туризму в Росії.




1.5. Основні напрями й форми лікувального туризму.




Тема 2. Зародження й розвиток лікувального туризму у світі




2.1.Зародження й розвиток лікувального туризму у світі




2.2. Історія розвитку лікувального туризму й курортної справи в Росії




2.3. Організація курортної справи в Росії в радянський і сучасний періоди.




Змістовий модуль 2. СВІТОВА ГЕОГРАФІЯ САНАТОРНО - КУРОРТНОГО ГОСПОДАРСТВА




Тема 1. Географія лікувального туризму у світі.




1.1. Характеристика лікувального туризму у країнах Східній Європі




1.2 Просторова організація лікувального туризму у країнах Західній Європі




1.3 Основні центри лікувального туризму в Південній Європі




1.4. Організація лікувального туризму в Америці




Тема 2. Ресурсна складова лікувального туризму




2.1. Туристсько-рекреаційний потенціал: поняття, структура й оцінка. Курортно-рекреаційний потенціал.




2.2. Оцінка туристського потенціалу територій.




2.3. Поняття про рекреаційні ресурси. Курортні фактори, як ресурсна основа організації лікувального туризму




2.4. Кліматичні умови організації лікувального туризму




Змістовий модуль 3. РЕКРЕАЦІЙНІ КОМПЕКСИ




Тема 1. Рекреаційні комплекси




1.1. Поняття й концепції рекреації. Рекреація й відпочинок




1.2. Соціально-економічна сутність і основні функції рекреації




1.3. Сутність і форми курортної діяльності




Тема 2. Методи курортного лікування




2.1. Поняття та методи бальнеотерапії




2.2. Грязелікування і його основні методики




2.3. Климатотерапия і її різновиди. Аэротерапия. Талассотерапия




2.4.Фізіотерапія і її роль у наданні послуг лікувального туризму




Тема 3. СПА - технології у санаторно-курортному господарстві




3.1. Поняття, принципи й класифікація СПА




3.2. СПА-технології в програмах лікувальних турів




Література




ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. «ЛІКУВАЛЬНИЙ ТУРИЗМ ЯК НАПРЯМ
ТУРИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

Тема 1. Особливості лікувального туризму в наданні туристських послуг

План


1.1 Особливості й структура національного туристського ринку.

1.2. Міжнародний туризм у Росії.

1.3. Місце лікувального туризму в наданні туристських послуг

1.4. Сучасний ринок лікувального туризму в Росії.

1.5. Основні напрями й форми лікувального туризму. Моделі організації лікувального туризму
1.1. Особливості й структура національного туристського ринку.
До сучасного часу Росія та Україна займає незначну частку ринку лікувального туризму. Маючи рекреаційні ресурси не меншими, як інші країнах, що успішно заробляють на туризмі, вони не можуть забезпечити подібні результати. В Україні усього три з кожних ста нових робочих місць викликані до життя туризмом проти десяти в туристскоориентованих країнах. Розрив між країнами лідерами туристського ринку й Україною збільшується.

Україна, незважаючи на високий туристський потенціал, посідає на сьогоднішній день досить скромне місце на світовому туристському ринку. На її частку доводиться менш 3 % світового туристського потоку.

Якщо частка туризму у більшій частині розвинених держав становить від 5 до 15 %, а в деяких країнах вона досягає 50%, то в сучасній Росії цей показник приблизно 0,01%. Проте цей великий міжгалузевий комплекс за останні роки інтенсивно формується й, отже, повинен внести великий вклад у економіку країни.

Відповідно до досліджень для збалансованого туристського ринку оптимальна пропорція: один в'їзний турист — один виїзний — чотири внутрішніх, а в Україні зараз на десять що виїжджають доводиться один внутрішній турист.

Отже, у країні на першому місці виїзний туризм, що явно свідчить не на користь нашої країни, тому що наші туристи вивозять із країни набагато більше грошей, чим у неї ввозять іноземці. А у світовій практиці в'їзний і внутрішній туризм є самими вигідними для країни напрямом туризму.

Потенціал можливого розвитку туризму в Україні великий, і вона, до 2020 р. увійде в першу десятку країн які по прийому туристів. Практика свідчить, що положення з туризмом (особливо в'їзним) далеко не так зараз благополучно, як пророкують фахівці із прогнозування.

Причини неблагополучного положення туризму.



  1. Неблагополучне положення туризму в Україні пояснюється тим, що туристський потенціал держави далеко не затребуваний.

  2. Якість обслуговування приїжджаючих не у всіх випадках відповідає міжнародним стандартам.

  3. До останнього часу туризм у нашій країні асоціювався зі спортом і зміцненням здоров'я (лікувально-оздоровчий, спортивний туризм), а не з галуззю економіки, що приносить значні доходи, у тому числі й у твердій валюті.

Одна з особливостей сучасного українського туризму - це його орієнтація переважно на виїзний туризм. Значна кількість діючих у Росії туристських фірм займеться відправленням своїх співгромадян за кордон, і тільки невелика їхня частина займається залученням закордонних гостей. Таким чином, основна частка капіталів від туристського бізнесу йде за кордон. Цю ситуацію збільшують представники малого бізнесу, так звані «човники», які здійснюють за рубежем масові закупівлі товарів народного споживання. Соціальний туризм переживав період кризи, хоча такий вид, як шоп - тури, перебував, навпаки, на підйомі.

В'їзний туризм у Росії переживає сьогодні не кращі часи, насамперед внаслідок політичної й економічної нестабільності в країні, а також у зв'язку з великою кількістю формальностей. У результаті кількість іноземних гостей зменшується. У цих умовах більшість вітчизняних туристських фірм займаються виїзним туризмом, що для них виявляється більше вигідним і менш проблематичним.

Останнім часом у країні відзначається поляризація туризму, що в цілому відбиває соціальні процеси, що відбуваються, що виражаються в диференціації суспільства за рівнем доходів.

Диференціація суспільства за рівнем доходів:

- Дорогі, ексклюзивні тури для заможної частини населення. Географія їх поширюється в основному на модні курорти Європи й миру. Здійснюються поїздки за кордон з метою занять спортом, наприклад гірськолижним у гірськолижних центрах Австрії, Німеччини, Італії, Швейцарії, Болгарії, Словаччини.

- Для більшості ж населення найбільш кращими є недорогі поїздки з метою відпочинку, у тому числі й у ті країни, які знизили ціни на туристські послуги в результаті несприятливих для туризму подій.

В останні роки ріст туристської галузі Росії склав 8%. Доходи від іноземного туризму наблизилися до 4 млрд дол. США. В 2009 р. Росію відвідало більше 23 млн. іноземців, з яких більше 3 млн — туристи. Серед країн далекого зарубіжжя, які є головними постачальниками туристів, виділяються Польща, Німеччина, Фінляндія й Китай. Проте доходи більше приносять туристи з Японії, Німеччини, США, Великобританії, Швейцарії, Італії й Південної Кореї. Найбільший виїзний потік туристів у країни далекого зарубіжжя відзначається в Туреччину, Польщу, Китай, Фінляндію, Єгипет, Іспанію. Із країн ближнього зарубіжжя (країни СНД) найбільший в'їзний, як і виїзний, потік туристів відзначається з України й Казахстану. Причому в'їзний потік майже у два рази більше виїзного як по цим двох напрямках, так і в цілому по регіоні.

У порівнянні з 2006 р. кількість іноземних відвідувачів в 2009 р. збільшилося приблизно на 1,5 млн чіл. Приріст із країн далекого зарубіжжя (включаючи держави Балтії) склав 11%, а із країн СНД - усього 7 %. При цьому загальна чисельність прибулих із країн СНД майже у два рази перевищує потоки із країн далекого зарубіжжя. Число поїздок з метою туризму залишає всього 13 % від загального числа прибуттів (3,0 млн). Але темп росту міжнародних прибуттів з метою туризму значно перевищує показник темпу росту загальних міжнародних туристських прибуттів (30%). Структура міжнародних туристських прибуттів з метою туризму має явно виражений напрямок туристів із країн далекого зарубіжжя (86% - туристи із країн далекого зарубіжжя й 14 % - туристський потік із країн СНД).

Особливий інтерес представляє й аналіз ринку виробників туристських послуг. Приведемо лише деякі статистичні дані. По даним статистики у 2005 р. у туристському бізнесі здійснювали свою діяльність 11 340 туристських фірм. В 2010р. офіційно зареєстровані близько 15 тис. турагентств і 4 тис. фірм, що мають право на ведення туроператорской діяльності. Більше 30% з них є суб'єктами малого підприємництва із середньою чисельністю менш 5 чіл. Весь рік здійснюють свою діяльність приблизно більше 50% турфирм, робота інших носить сезонний характер. Великих туроператорів з налагодженими технологіями, що формують основу російського ринку, налічується усього близько 200.
1.2. Міжнародний туризм у Росії.

До категорії міжнародного туризму ставляться в'їзний і виїзний туризм.



В'їзний туризм, як найбільш пріоритетна категорія для практично будь-якої держави, припускає в'їзд іноземних туристів у Росію.

Виїзний туризм, пов'язаний з відтоком грошової маси із країни, має на увазі подорожі громадян Російської Федерації з місця постійного проживання в іншу країну з різними цілями. Послідовно розглянемо основні напрямки розвитку виїзного й в'їзного туризму, опираючись як на історичний досвід, так і на сучасні статистичні дані.

У Росії процес формування ринку міжнародного туризму почався разом з перебудовою й був прискорений розпадом країни і змінами в державному, економічному й політичному пристрої країни.

Ряд факторів визначив ситуацію на виїзному ринку Росії на початку 90-х рр. XX столітті


  • наявність величезного попиту після зняття російською владою обмежень на виїзд за кордон і спрощення процедури оформлення виїзних документів;

  • поступове розширення розмежування населення, що володіє достатньою платоспроможністю для закордонної подорожі;

  • зміна структури споживання населення на користь непродовольчих товарів і послуг;

  • переорієнтація громадян із внутрішнього ринку туризму на зовнішній внаслідок істотного підвищення вартості путівок на російські курорти, росту транспортних тарифів і дезорганізації пасажирських перевезень у Росії й країнах СНД,

  • а також небезпечної обстановки в традиційних зонах відпочинку колишнього СРСР;

  • використання закордонних поїздок для рішення матеріальних і побутових проблем. Шопінг залишається одним з головних мотивів подорожі за кордон для багатьох росіян;

  • розширення ділових контактів і співробітництва по лінії нових комерційних структур, активізація наукових і культурних обмінів.

Виїзний ринок Росії змінився не тільки кількісно, але і якісно. Відбувалися зрушення в структурі й географії закордонних подорожей. З початку перебудови до 1991 р. виїзд за кордон носив в основному приватний характер (до родичів і друзів). Це пояснювалося зняттям обмежень на закордонні поїздки по запрошеннях, що було першим кроком на шляху спрощення туристських формальностей.

У 2001 - 2005р. у виїзному потоці чітко позначилися два головних напрямку - у ближнему й далекому зарубіжжя. Ці групи поїздок розрізняються не стільки дальністю й географією, скільки мотивами. Якщо в структурі потоку в республіки колишнього СРСР переважають приватні й ділові візити, то в країни далекого зарубіжжя - поїздки на відпочинок і для розваги, включаючи шоп-тури, а також від'їзду зі службовими цілями.

Основним видом поїздок росіян у країни далекого зарубіжжя є шоп-тури. На них падає 60% виїзного туристського потоку. По суті, мова йде про так званій «човникову торгівлю», що офіційною мовою означає «імпорт фізичними особами споживчих товарів для наступного перепродажу без сплати податків, обов'язкових для виплати юридичними особами, що займаються зовнішньоторговельною діяльністю».

До початку XXI в. «човниковий» бізнес, що включає й систему реалізації товарів, що доставляються, забезпечує зайнятістю більше 3 млн чоловік у Росії. «Шоп-тури» (за автомашинами — у Німеччину, за шубами — у Грецію, за меблями — у Польщу й ОАЭ, за склом і люстрами — у Чехію, за взуттям і трикотажем — в Італію, Португалію й Сирію, за літнім текстилем — в Індонезію й т.д.) економічно стають невигідними з ряду причин. До теперішнього часу цей вид туристських поїздок поступово здає свої позиції.

Напрямок з Росії в Китай. Число прибуттів російських громадян у Китай останнім часом стрімко росте. Поетапне спрощення туристських формальностей, створення вільних прикордонних торговельних зон сприяло розширенню групового туристського обміну. Населення Новосибірська, Іркутська, Чити, Братська, Хабаровська й Владивостока становлять основну масу російських туристів, що направляються в Китай.

Шоп-туристи відвідують також Грецію, Італію, Єгипет. Вони почали освоювати ринки Південної й Південно-Східної Азії й із цією метою кинулись в Сінгапур, Сянган (Гонконг), Індію, Таїланд, Південну Корею й Пакистан. Широкий вибір різноманітних товарів залучає шоп-туристів в Об'єднані Арабські Емірати. Спочатку їх цікавило тільки відвідування речових ринків, але поступово модель поводження «човників» мінялася, і шоп-туризм в ОАЭ став здобувати цивілізовані форми.

Географія виїзного туризму в Росії початку 90-х рр. в основних рисах зберігається по теперішній час.

Поряд із шоп-турами російські громадяни виїжджають за рубіж для відпочинку на море. Серед них популярні одне-двотижневі поїздки на Кіпр і Мальту, в Іспанію й на Канарські острови, у Болгарію, Туніс, Єгипет, Францію й Таїланд. Співвітчизники відправляються в морські круїзи й тематичні тури, наприклад у Диснейленд (США, Франція). Вони роблять тури по столицях європейських держав. Як правило, ці поїздки розраховані на тиждень. Туристи відвідують Париж, Лондон, Відень, Мадрид, Рим, Амстердам, Брюссель. Існує також попит на екзотичні тури (Кенія, Танзанія, острови Самоа, країни Латинської Америки й ін.) і поїздки на культурні й спортивні заходи.

Після 1995р. загальний виїзний потік з Росії скоротився майже на 50%, а потім стабілізувався на рівні 11-12 млн. поїздок у рік. Його звуження відбулося в результаті різкого зменшення поїздок у країни СНД із приватними й діловими цілями. Виїзд російських громадян по лінії організованого туризму, навпроти, продовжував рости аж до 1998 р.

В 1998 р. громадяни Росії, відповідно до їх самооцінки, збиралися більш активно брати участь у туризмі. Однак ці прогнози виявилися занадто оптимістичними. Вибухнув в 1998 р. фінансова криза привела до помітних змін на туристському ринку. Вони носили скоріше якісний, чим кількісний характер. Число виїздів за рубіж по туристських візах хоча й скоротилося, але не сильно. Після серпня 1998 р., коли реальна вартість закордонної поїздки в рублях відразу виросла в 3—4 рази, а доходи населення різко впали, потенційні мандрівники стали віддавати перевагу дешевим турам і послугам. Ціна - головний критерій вибору, тому багато туристів переорієнтувалися з більше дорогих закордонних на всеросійські курорти. Із цього часу починається відродження внутрішнього туризму в Росії.

В'їзний туризм - стан на даний момент.

В'їзний туризм - невичерпне джерело валютних надходжень і вигідна форма експортної торгівлі - розвинений слабко. Росія, маючи унікальні історико-культурні цінності й природні визначні пам'ятки, приймає менш 1 % світових туристських потоків.



В'їзний туризм стримують багато факторів:

  • політична й економічна нестабільність,

  • загострення криміногенної обстановки й терористичні акти.

  • Серйозний збиток туризму в Росії наніс розпад СРСР на ряд незалежних держав і, як наслідок цього, руйнування єдиного туристського простору. Тепер у кожному регіоні діють свої закони й порядки.

  • На границях у зонах відпочинку вводяться митний, візові й інший рід формальності й додаткові збори. Скоротилося число маршрутів, які колись, як правило, проходили по декількох республіках.

Ситуація збільшується через відсутність необхідної матеріальної бази. По числу готельних місць Росія в 22 рази відстає від США. Існуючого ж засобу розміщення відрізняються надзвичайно низьким рівнем комфортності й технічного оснащення, що робить вітчизняне туристське обслуговування неконкурентоспроможним. Сервіс, що відповідає міжнародним стандартам, здатні забезпечити лише висококласні готелі в Москві й Санкт-Петербурзі. Однак їхньої послуги надзвичайно дорогі. Скористатися ними може тільки шоста частина гостей столиці.

Поряд зі стримуючими факторами існують і такі, які сприяють розвитку в'їзного туризму в Росії. Це висока купівельна спроможність іноземних валют; наявність незасвоєних ринків збуту й широких сфер додатка капіталу, що залучають компанії з-за кордону; забезпечення волі переміщення на більшій частині території країни, включаючи такі перспективні в туристському відношенні райони, як Далекий Схід, Сахалін, Курильські острова, Урал, Північ Росії, а також Нижній Новгород, куди колись шлях іноземцям був закритий, і інші фактори. Вони хоча й не можуть поки переломити в цілому несприятливу для країни ситуацію на ринку в'їзного туризму, але сприяють збільшенню числа прибуттів і поліпшують структуру туристських поїздок.

Основними країнами - постачальниками організованих туристів у далекому зарубіжжі є Польща, Фінляндія й Китай - одночасно самі популярні туристські напрямки серед російських громадян. На їхню частку доводиться більше половини всіх прибуттів з далекого зарубіжжя по туристських візах. Протягом останніх п'яти років частіше інших відвідують Росію поляки, які займаються шопингом.

Істотні зміни відбуваються в географії в'їзного туризму в Росії. Якщо раніше потоки іноземних туристів концентрувалися навколо Москви, Ленінграда й Києва, причому дві російські столиці фіксували до 80 % всіх туристських прибуттів з-за кордону, то сьогодні вони більш рівномірно розподіляються по території країни. Всі нові суб'єкти Федерації проявляють зацікавленість у розвитку міжнародного туризму й поступово починають втягуватися в цю перспективну сферу діяльності.

Разом з тим всі потоки іноземних туристів у регіони Росії відрізняються великою слабістю й нестійкістю. Це викликано цілим рядом причин, по яких іноземці не дарують Росію, навіть якщо й вона перебуває в безпосередній близькості від місця їхнього постійного проживання.



Приміром, у Японії кількість відпускних днів у році становить усього лише 5—6 днів. Природно, що японці бажали б подорожувати в ті місця, куди дорога займає менше часу. Таким приймаючим регіоном, по оцінках фахівців і самих жителів Японії, міг би стати Далекосхідний регіон Росії. Але, на жаль, по об'єктивних причинах (рівню сервісу, розмаїтості туристських продуктів) наші сусіди поки віддають перевагу країнам Європи й США.

Отже, нашій країні варто робити ставку в першу чергу на розвиток в'їзного туризму. Однак розвиток туризму в Росії є під впливом цілого ряду факторів, що лімітують.

Факторами, що стримують розвиток в'їзного туризму в Росію, є:

  • образ Росії як країни, непривабливої для туризму, створюваний окремими закордонними й вітчизняними ЗМІ;

  • відсутність за рубежем державної некомерційної реклами туристських можливостей країни, у тому числі за допомогою участі в міжнародних виставках і діяльності фінансованих державою загранпредставительств по туризму;

  • несприятливий для туристських відвідувань візовий режим, що полягає в завищеній вартості віз, тривалих строках їхньої видачі;

  • нерозвинена туристська інфраструктура, високе моральне й фізичне зношування існуючої матеріальної бази, мала кількість готельних засобів розміщення туристського класу;

  • відсутність сприятливого режиму для інвестицій у засоби розміщення туристів і іншу туристську інфраструктуру;

  • невисока якість обслуговування у всіх секторах туристської індустрії, у тому числі невідповідність ціни і якості розміщення в готелях.

Так, у середньому за рік у готелях Росії обслуговується 13-14 млн громадян країни, у санаторно-курортних установах і установах відпочинку - близько 8,5 млн чіл. Усього ж у Російській Федерації нараховано більше 8 тис. курортно-туристських засобів розміщення із загальною чисельністю номерів 450 тис. і місткістю 1200 тис. місць, з них 40% доводиться на готельні засоби розміщення. При цьому середньорічний коефіцієнт завантаження становить усього 35-40 %.

За останні 10 років попит на туристські послуги усередині країни постійно росте. При цьому чітко виявилася невідповідність існуючого туристського продукту й сучасного туристського попиту. Причина цього криється в майже повній відсутності двох-тризіркових готелів туристського класу, що пропонують якісне обслуговування, і низькому рівні підготовки персоналу для роботи на туристському ринку. У цілому Росія, незважаючи на величезний туристський потенціал, залишається однієї з деяких країн з низьким рівнем розвитку внутрішнього туризму. Основні тенденції в туристському попиті на ринку внутрішнього туризму полягають у збереженні пріоритетів традиційних видів відпочинкупляжного на півдні Росії, круїзного в Поволжя, оздоровчого й гірськолижного на Кавказі. Поступово вертається інтерес до культурно-пізнавального туризму.

При нерівномірності розподілу туристського потенціалу по території країни й різному рівні розвитку туристської інфраструктури в основі розробки стратегічних напрямків розвитку туризму лежить принцип зонирования території Росії залежно від ступеня сформованості регіональної туристської пропозиції для просування на внутрішньому й міжнародному ринках.

Слід зазначити, що унікальні природні ресурси й культурна спадщина, який володіє наша країна, не можуть розглядатися в якості єдиної й достатньої умови для забезпечення успішного розвитку внутрішнього туризму в країні, тому що являють собою лише один з елементів туристської пропозиції.

У цей час у нашій країні значна частина матеріальної бази туризму має потребу в капітальному ремонті, модернізації або функціональній реконструкції. Разом з тим заходу щодо розвитку туристської інфраструктури не можуть обмежуватися тільки відновленням готельного фонду. Для успішного розвитку туризму в Росії необхідний приплив інвестицій, як російських, так і закордонних, у першу чергу, на розвиток інфраструктури для формування мережі готелів туристського класу й, зокрема, малих готелів, а також мотелів, розташованих на дорогах федерального значення, що забезпечують комфортні умови проживання при невисоких цінах.



1.3. Місце лікувального туризму в наданні туристських послуг.

Лікувальний туризм займає особливе місце в системі загальносвітових курортно-туристських відносин. По показнику людино-днів перебування лікувальний туризм займає менш 1 % у загальносвітовому туристському обороті, а в структурі доходів - більше 5 %, тобто є найбільше галуззю туризму. Незважаючи на загальні риси, що ріднять його з туризмом взагалі, лікувальний туризм має ряд специфічних особливостей, що відрізняють його від інших видів і напрямків туристської діяльності:



  • по-перше, лікувальний туризм завжди вимагає значних матеріально-технічних і людських ресурсів. Лікувальні установи (санаторії, профілакторії, пансіонати з лікуванням, клініки й т.д.) мають у своєму розпорядженні саму потужну матеріально-технічну базу й колосальний кадровий потенціал;

  • по-друге, лікувальний туризм відрізняється яскраво вираженою орієнтацією на ресурси, тому що в процесі лікування й оздоровлення відпочиваючих потрібне використання різноманітних природних лікувальних факторів. Саме тому лікувальні курорти чітко визначені: а) до районів зі сприятливими ландшафтно-кліматичними умовами й б) до родовищ лікувальних джерел, мінеральних вод і інших курортних ресурсів;

  • по-третє, перебування хворих і відпочиваючих на будь-якому курорті повинне бути досить тривалим для забезпечення найвищого ефекту від лікування й оздоровлення. Так, у нашій країні стандартний курс курортного лікування становить 21 або 24 дня.

Конкуренцію лікувальному туризму тут можуть становити тільки морські й річкові круїзи великої тривалості й трансконтинентальні туристські подорожі

  • по-четверте, лікування на курортах нашої країни й закордонних країн коштує досить дорого. Стандартна ціна санаторно-курортної путівки в рядовий санаторій Росії визначається з розрахунку 900-1500 руб. за добу перебування. Курс санаторно-курортного лікування на курортах закордонних країн (Чехії, Німеччини, Австрії, Франції) коштує набагато дорожче - від 1500 євро й вище. Отже, даний вид туризму розрахований переважно на заможних клієнтів;

  • в-п'ятих, лікувальний туризм у більшості випадків виключає можливість організації групових турів. Це пояснюється тим, що потреби в турпродукте даного роду детерминируются двома факторами: добробутом клієнтів і станом їхнього здоров'я. Отже, стан здоров'я клієнта буде визначати характер санаторно-курортної програми, а також місце розташування найбільш кращого курорту, строки й сезон перебування на ньому;

  • в-шостих, програма лікувально-оздоровчих турів формується самими санаторно-курортними організаціями, тоді як всі інші види туризму припускають формування турів туроператорами. Відповідно, тільки 20-30 % санаторнокурортних путівок реалізуються через агентско-туроператорскую мережа.

Крім того, придбання путівок у нашій країні сполучено з певними складностями, а саме для її придбання потрібне оформлення спеціальних документів — довідки, санаторно-курортної карти й санаторно-курортної путівки. Без наявності зазначених документів російський санаторій у більшості випадків хворого на лікування не прийме;

в-сьомих, цикл лікувально-оздоровчих занять має яскраво виражені структурні особливості. У структурі лікувально-оздоровчого циклу превалюють лікувальні послуги, тоді як анимационно-досугові послуги й послуги розміщення займають приватное положення стосовно послуг лікування й харчування. Харчування в умовах курортів також носить специфічний характер, тому що організується по системі дієтичних столів;

в-восьмих, у цей час відбувається трансформація ряду курортних центрів нашої країни з узкоспециализированных лікувальних у поліфункціональні оздоровчі й розважальні центри. Це привело до розширення кола споживачів. Зокрема, курорти нашої країни є найбільш кращими місцями організації й проведення наукових заходів, ділових зустрічей, спортивних змагань і тренувань, різних оздоровчих програм.

Курорти зараз цілком орієнтуються на активний відпочинок і зняття стресу, а також на організацію сімейного й елітного відпочинку. Все це вкупі із солідною й різноманітною лікувально-діагностичною базою покликано забезпечити популярність курортів у недалекому майбутньому;



в-дев'ятих, особливе положення в системі лікувального туризму займає лікувальний клінічний туризм, що відрізняється від курортного наступними рисами:

а) відсутність орієнтації на природні ресурси й збереження залежності від трудових і матеріально-технічних ресурсів;

б) строки перебування в клінічних умовах коливаються в широких межах і, як правило, не залежать від фактора сезонності;

в) специфічність категорії потенційних споживачів послуг подібного роду;

г) практично повна відсутність у структурі лікувальних програм клінік додаткових послуг - екскурсійних, анимационно-досугових;

д) досить вузька спеціалізація й обмежена географія подібного роду обслуговування;

е) висока вартість лікувальних програм.

1.4. Сучасний ринок лікувального туризму в Росії

Російські курорти відрізняє розмаїтістю медичних профілів. У нас лікують серцево-судинні, нервові, шлунково-кишкові, шкірні, гінекологічні, ендокринні, брунькові й багато інших захворювань; є як однопрофільні, так і багатопрофільні курорти. Розмаїтість природних умов Росії дозволяє вибрати необхідну здравницю в різних регіонах країни, тому курорти використовують різні природні лікувальні фактори й найсучасніші медичні методики.

Сучасні курорти з високим рівнем обслуговування розміщені по всій території країни, а 26 з них мають статус курортів федерального значення.

Крім звичайних курортів, Росія має клінічні санаторії, що займаються реабілітацією хворих після перенесених важких захворювань і провідних загальклінічних обстежень.

Незважаючи на складну політичну ситуацію на Кавказі, чорноморські курорти як і раніше самі популярні в Росії, особливо в літній період. Хоча середньорічне завантаження їх нижче, ніж у середньому по Росії через сезонність роботи, проте внесок курортів в економіку Краснодарського краю значний. До того ж на Чорноморському узбережжі курорти є градообразующей галуззю, створюючи інфраструктуру міст і забезпечуючи робітниками місцями місцеве населення.

Курортний потенціал узбереж Чорного й Азовського морів далеко не вичерпаний, тут є резерви для розвитку курортної справи в Туапсинской і Геленджикской зонах, на Тамані й Азовському морі. Є більші перспективи для розвитку лікувального відпочинку в гірській частині Краснодарського краю (район курортів Гарячий Ключ, Хадыженск, Апшеронск) і Адигеї.

Російські курорти мають реальну можливість конкурувати не тільки на внутрішньому, але й на міжнародному туристському ринку.

До цього є наступні передумови:


  • ціна на лікувальні послуги набагато нижче, ніж на західних курортах;

  • російська курортологическая школа більше зроблена, чим західна;

  • рівень сервісу поступово наближається до західного;

  • екскурсійні програми, пропоновані нашими курортами, відрізняються більше високими стандартами.

Крім того, для російських мешканців лікування на наших курортах переважніше, тому що вони мають можливість при великій розмаїтості здравниць вибирати ті, де вони будуть випробовувати менші кліматичні й тимчасові адаптаційні навантаження, що буде сприяти більше успішному лікувальному процесу.

Для концептуалізації поняттєво-термінологічного апарата лікувального туризму необхідно визначити поняття й сутність самого лікувального туризму. На цей момент запропонована досить велика кількість трактувань даного поняття. Але точної дефініції і єдиної думки на її рахунок поки не досягнуто. Одним із самих дискусійних питань є розмежування понять «лікувальний туризм», «санаторно-курортна допомога», «соціальний туризм».

Відносно санаторно-курортного комплексу, що є базою вітчизняного лікувального туризму, реально сформувалося два протилежних напрямки: визнання санаторно-курортної сфери як частини російської охорони здоров'я й розгляд поїздок у санаторно-курортні організації в рамках туристської діяльності (лікувально-оздоровчий туризм). Анітрошки не прояснили ситуацію зміни у ФЗ «Про основи туристської діяльності» згідно яким санаторно-курортні об'єкти ставляться до об'єктів туриндустрии, тоді як по інших документах курация санаторно-курортного комплексу залишилася як і раніше за Міністерством охорони здоров'я й соціального розвитку.

Прихильники першого напрямку, до якого ставляться головним чином фахівці-медики, концептуально підтримувані по вертикалі керування Міністерством охорони здоров'я й соціального розвитку, уважають правильним використовувати санаторно-курортний комплекс як частина російської охорони здоров'я, як це й було в дореформений період. Основними аргументами в цьому випадку є висока медична й соціальна ефективність санаторно-курортного лікування й реабілітації, гарний профілактичний ефект. Ще одним аргументом на користь такого підходу є напрямок пацієнта на курорт найчастіше по необхідності при реалізації державних або відомчих соціальних медичних програм на безкоштовній або пільговій основі. При цьому думка споживача істотного значення не має; вибір місця надання санаторно-курортної допомоги і її об'єм визначаються установою, що видала путівку, відповідно до його завдань і можливостями.



Дійсно, важко назвати туристом хворого туберкульозом, спрямованого поліклінікою по минздравовской путівці в туберкульозний санаторій, являщийся одним з етапів лікувальних заходів.

Санаторно-курортну допомогу в такому випадку можна визначити як комплекс лікувально-діагностичних і профілактичних заходів, виконуваних спеціально підготовленим персоналом у спеціалізованих курортних установах з переважним використанням природних лікувальних факторів, для певного контингенту пацієнтів у рамках державних соціальних програм на безкоштовній або пільговій основі.

Вона входить до складу медичної допомоги й за аналогією з нею може розглядатися як у більше широкому (як надання допомоги населенню), так і в більше вузькому змісті (як лікування конкретного хворого). Саме з таких позицій підходить до цій діяльності Минздравсоцразвития, затверджуючи, зокрема, стандарти санаторно-курортної допомоги.

Дане нами визначення санаторно-курортної допомоги дуже тісно замикається з визначенням соціального туризму, наведеного у вищевказаному Законі: це «туризм, повністю або частково здійснюваний за рахунок бюджетних засобів, засобів державних позабюджетних фондів (у тому числі засобів, виділюваних у рамках державної соціальної допомоги), а також засобів роботодавців».

Як нам здається, основним, хоча й дуже невизначеним критерієм відмінності туризму (у тому числі й соціального) від санаторно-курортної допомоги є рівень вовлеченности конкретного суб'єкта в процес ухвалення рішення, тобто можливість вибору й реалізація мотивів подорожі самим туристом.



При спробі дати визначення лікувального туризму необхідно враховувати ще й той факт, що у світі виділяються дві полярні моделі організації курортної справи, що мають свої специфічні особливості, обумовлені еволюціонуванням курортної практики: західноєвропейська й російська. Частина авторів виділяють ще третю — східноєвропейську модель, що є, по суті проміжним варіантом.

У Західній Європі, що відрізняється досить вільною організацією лікувального туризму, це поняття визначається виходячи з головного мотиву поїздки — сполучення відпочинку й лікування (оздоровлення). При цьому лікувальні послуги не протиставляються іншим послугам у складі турпродукта й не є домінуючими. Виходячи із цього, Європейська курортна асоціація визначає лікувальний туризм як активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров'я й фізичний розвиток особистості й пов'язаний з пересуванням особи за межі постійного місця проживання. Отже, у визначенні ясно виділяються два критерії лікувального туризму - цільовий і просторовий.

Таким чином, закордонна туристська практика при визначенні лікувального туризму концентрує увагу фахівців на наступних аспектах:

а) основним мотивом поїздок є поліпшення здоров'я;

б) гармонічне сполучення в складі курортного продукту медичних і оздоровчих послуг з досуговими й розважальними;

в) особиста ініціатива туриста у формуванні своєї лікувальної програми й відповідальність за одержання даних послуг і їхній ефект.

У вітчизняній практиці лікувального туризму акценти при його визначенні робилися й робляться в цей час винятково на медичній його складовій, при явно другорядній ролі рекреаційного компонента. При цьому лікувальний туризм позначається в працях російських фахівців як самостійний вид туризму, спрямований на відновлення здоров'я і його профілактику.

Варто сказати й про те, що у вітчизняній туристській практиці поняття «лікувальний туризм» одержало визнання тільки в останні роки у зв'язку із впровадженням ряду нових лікувальних програм і закордонних стандартів у практику курортної справи. Раніше основу лікувального туризму в Росії, як підкреслюють багато авторів, становили санаторно-курортні установи. Тому передбачалося, що лікувальний туризм можливий тільки в рамках санаторно-курортних установ. У цьому випадку з поля зору випадають клініки, спеціалізовані медичні центри, приватні фахівці, що приймають туристів і відпочиваючих за їхні засоби з метою реалізації лікувальних і реабілітаційних програм.



Найбільш удале, на наш погляд, визначення лікувального туризму що виділяє в цьому явищі:

а) мотивацію клієнтів відносно обстеження, лікування й


реабілітації організму, а також профілактики захворювань;

б) місцевості, відмінні від постійного місця проживання тур­истів;

в) наявність для цього відповідних ресурсів.

Наше власне визначення лікувального туризму ґрунтується на розмежуванні туристських поїздок і медичної допомоги.

Ми вважаємо, що лікувальний туризм — це частина туристської діяльності, що припускає як головний мотив поїздки одержання туристами за власні або корпоративні засоби комплексу лікувально-діагностичних, реабілітаційних, профілактичних і рекреаційних послуг, надаваних у місцевостях, відмінних від місця постійного проживання туристів і привабливих необхідними для цього природними, матеріальними й людськими ресурсами.

Помітимо, що ключовим моментом тут є «мотив поїздки», що припускає добровільність, волю й усвідомленість вибору такої поїздки в змісті місця придбання лікувального тура, розташування курорту, форми оплати, сполуки, строків і тривалості курортних програм.

При цьому ми вважаємо за можливе зробити деякі пояснення відносно застосування цього визначення до певної частини санаторно-курортних поїздок. Зокрема, це поняття незастосовне до санаторно-курортного лікування ряду контингентів, що одержують таке лікування по певних державних соціальних програмах у зв'язку з узятими державою на себе зобов'язаннями (служащие силових структур, інваліди, соціально незахищені, діти, особи з важкими й професійними захворюваннями й т.д.). Такі програми, як було зазначено вище, вірніше відносити до категорії лікувально-реабілітаційних заходів, здійснюваних у рамках державної медичної допомоги населенню. Головний мотив поїздки при цьому або відсутній зовсім, або не пов'язаний з одержанням прямого ефекту від реалізації лікувальної програми.
1.5. Основні напрямки й форми лікувального туризму

Лікувальний курортний туризм і лікувальний клінічний туризм мають на увазі реалізацію трьох основних груп програм - профілактичної, лікувально-діагностичної й реабілітаційної.

Отже, існують розширене й вузьке трактування оздоровчого туризму. У рамках справжньої роботи ми розглядаємо оздоровчий туризм як туризм, спрямований на профілактику захворювань і зміцнення здоров'я в рамках спеціальних оздоровчих програм. Але при цьому ми не включаємо в дане поняття спортивний, екологічний, рекреаційний та інші види туризму, що безумовно мають оздоровчий компонент, але мети, що припускають інші, поїздки. Для виділення лікувального туризму в якості одного з напрямків туристської діяльності існують цілком певні критерії. Найважливішими з них є:

• наявність природно-ресурсних компонентів і комплексів, придатних для організації лікування. Основні напрямки й форми лікувального туризму



  • лікування є головною мотивацією поїздки туриста;

  • основний туристський продукт, надаваний клієнтові, має переважно медичну складову;

  • продукт сторона реалізує, що лікувальний туристський, має у своєму розпорядженні кваліфікований медичний персонал і необхідне медичне встаткування;

  • при організації поїздок на лікування необхідна участь кваліфікованих фахівців-медиків;

  • при здійсненні поїздок на лікування (крім оздоровлення) турист зобов'язаний мати при собі відповідну медичну документацію.

Виділимо ряд характеристик лікувального туризму. По-перше, для лікувального туризму характерно досить тривале перебування на курорті. Вітчизняна практика заснована на використанні стандартних курсів курортного лікування тривалістю 21-24 дня. Можливе використання діагностичних і скорочених лікувальних програм меншої тривалості (від 1-3 - діагностичні програми до 7-14 днів - скорочені лікувальні програми). Хоча строки перебування на курорті можуть і збільшуватися до 1-3 місяців і більше. Ефективність лікування в більшості випадків від цього тільки зростає.

По-друге, якщо становити маркетинговий профіль туриста-курортника, то можна сказати, що це турист середнього віку (старше 40 років), що має одне або кілька хронічних захворювань, а також стабільний дохід, що дозволяє придбати санаторно-курортну путівку. Можливим також уважаємо й напрямку на курорти по спеціальних корпоративних програмах, коли санаторно-курортна путівка здобувається за рахунок підприємства. Молоді люди у віці до 30 років без необхідності не планують поїздки на лікувальні курорти.

По-третє, в останнє десятиліття спостерігається активне сполучення в рамках курортів лікування й відпочинку. Найбільша кількість туристів вибирає для цього найбільш підходящий тип курортів — приморські кліматичні або гірськокліматичні. Відпочинок по формулі «сонце — море — пляж» поки ще залишається затребуваним. Хоча організація лікування в таких умовах досить сильно страждає. Але контингент споживачів такого роду турів уже явно молодіє.

По-четверте, лікувальні тури відрізняються досить високим рівнем цін. Саме тому лікувальний туризм уважається одним з найбільш високоприбуткових сегментів туристського рынка. При цьому варто сказати й про те, що російські курорти в плані цінової політики мають істотні переваги перед закордонними здравницями, тому що ціни на їхні путівки в 3-4 рази дешевше аналогічних турів, наприклад на курорти Німеччини, Чехії або Австрії.



1.5. Моделі організації лікувального туризму

Як уже було сказано, курортна практика має давню й багату історію, що, безсумнівно, привело до того, що у світі зложилися зовсім різні підходи й традиції до організації й ведення курортної справи. Так, на цей момент у світі зложилися дві основні моделі організації курортної діяльності — західноєвропейська й російська. Дані моделі не ідеальні, і кожна з них в обов'язковому порядку містить деякі загальні особливості й риси, властиві іншої.



Російська модель найбільше вигідно відрізняється від інших рядом особливостей. Курортна справа в нашій країні перетворилося в потужний сектор економіки сфери послуг, що виконує важливі соціальні завдання, а саме: зміцнення здоров'я населення на основі раціонального використання природно-рікреационних ресурсів і вітчизняного курортного комплексу (санаторно-курортної інфраструктури й кадрового потенціалу); відновлення трудових ресурсів, зайнятості населення й розвитку курортів.

Характерна риса організації санаторно-курортного лікування в Росії полягає в тім, що воно будується на строго наукових початках. Учені різних спеціальностей розробляють наукові основи розвитку й організації курортів, мережі санаторно-курортних установ, досліджують фізико-хімічні, біологічні й інші властивості мінеральних вод, лікувальних брудів, особливості клімату, механізми дії курортних факторів на організм людини, результати лікування на курортах, розробляють нові методи лікування й методики використання курортних факторів. Особлива увага приділяється вивченню використання курортних факторів для медичної реабілітації.

У функції російських курортів можуть входити: санаторно-курортне лікування; оздоровчий відпочинок і профілактика захворювань; культурно-пізнавальна й розважальна функції. Перші три функції курортів становлять основу курортної терапії - лікувального застосування природних фізичних факторів.

На відміну від західної курортної системи в Росії курортна галузь споконвічно була домінуючої в туризмі й тому має найпоширенішу мережу установ відпочинку й найбільш потужну матеріально-технічну базу. Курортна справа в нашій країні було поставлено на серйозну основу як в області планомірного вивчення й охорони природних лікувальних ресурсів, так і в організації лікувального процесу на курортах.

Десятки науково-дослідних інститутів, лабораторій, центрів у межах Росії й країн ближнього зарубіжжя займаються вивченням різних питань курортної науки й практики. У ряді вищих навчальних закладів туристського, медичного й управлінського профілів здійснюється підготовка фахівців для санаторно-курортної сфери - керівників, маркетологів, лікарів-курортологів, аниматоров і т.д.



Тільки російські курорти мали серйозну діагностичну базу й комплексну програму лікування з обліком не тільки профільного на даному курорті захворювання, але й всіх супутніх патологий у відпочиваючих. Це дозволяло забезпечувати індивідуальний підхід до кожного відпочиваючого, визначати для нього спеціальний режим і технологію лікування, коректувати запропонований курс у процесі лікування на курорті залежно від реакції хворого на ті або інші процедури.

Крім того, до російських курортів пред'являлися надзвичайно високі вимоги до ефективності проведеного лікування хворих. Так, при виписці хворі санаторії ділять всіх своїх пацієнтів на три групи:

а) пацієнти, що покинули санаторій з поліпшенням стану здоров'я;

б) пацієнти, що не одержали поліпшення в результаті проведеного курсу лікування, і в) пацієнти, стан здоров'я яких погіршилося після перебування в санаторії. Задовільним уважається показник, коли 98—99 % пацієнтів попадають у першу групу. У зв'язку із цим для російської моделі також характерний: ретельний лікарський контроль; обов'язковість дотримання відразу трьох режимів — загальнокурортна, санаторна й індивідуального; досить складна процедура оформлення супровідної документації при плануванні відвідування курорту.



Разом з тим в існуючої російської моделі є й очевидні недоліки, а саме:

  • невисокий рівень супутнього сервісного обслуговування відпочиваючих - більша частина підприємств розміщення не може запропонувати відпочиваючих навіть мінімальних умов комфорту;

  • специфічні особливості організації харчування - харчування організоване по типі дієтичних столів;

  • відсутність уваги до анимационно-досуговой складовій у структурі санаторно-курортного продукту;

  • досить тривалий період перебування на курорті (21 або 24 дня);

  • зниження уваги держави до проблем санаторно-курортної сфери; ліквідація системи напрямку на курорт по лінії соціального страхування працівників і членів їхніх родин;

  • поступове старіння лікувальної й матеріально-технічної бази ряду курортів країни;

  • відносно висока вартість санаторно-курортних путівок, що доступна тільки для досить забезпеченої частини населення країни.

Отже, російська модель має як достоїнства, так і недоліки й користується популярністю й заслуженим визнанням в усьому світі, насамперед за тривалі традиції використання курортних факторів, висока якість лікування й солідний науково-практичний потенціал, накопичена за три століття існування курортної сфери.

Західноєвропейська модель характеризується тим, що в розвинених країнах Заходу реалізується комерційний підхід (у протиставлення російському соціальному), відповідно до якого здійснюється переважний розвиток оздоровчих курортів і клінік, що мають досить вузьку спеціалізацію.

Сучасні курорти розвинених країн розташовують, як правило, першокласними готелями, пансіонатами, місцями розваг. Медичні центри й лікарні звичайно обладнані по останньому слову техніки, але хворим, що прибуває на курорти, звичайно не пропонується строгий розпорядок дня, вони самі вибирають час для лікувальних процедур і не зобов'язані діяти за лікарською порадою.

Таким чином, ці курорти обслуговують в умовах високого комфорту головним чином заможних відпочиваючих і туристів, тому що вартість відпочинку й лікування досить висока По цій моделі для постановки курортної справи характерна відсутність загальнодержавної системи організації й керування курортами, які перебувають у віданні або місцевих органах самоврядування, або акціонерних товариств, або часток осіб.

Держава звичайно обмежує свою роль контролем за дотриманням курортного законодавства, субсидуванням на гідрогеологічні вишукування, будівництво загальнокурортних споруджень. Органи охорони здоров'я здійснюють контроль за дотриманням санітарно-гігієнічного режиму на курортах, але не приймають участі у відборі хворих на курорти.

Головною тенденцією останнього років на курортах Заходу є широке впровадження Спа-Технологій (за назвою бельгійського курорту СПА) і косметологічних процедур, для яких було розроблено й впроваджене саме зроблене технологічне встаткування. Ще одна особливість західної курортологической школи полягає в створенні узкоспециализированных висококомфортабельних клінік для лікування якої-небудь однієї патології або застосування якого-небудь (апарата або технології).

Наукові дослідження ведуться в обмежених масштабах і зв'язані переважно з організацією модних і дорогих курсів курортного лікування - різних косметологічних програм, курсів талассотерапии, лікування за допомогою специфічних продуктів і апаратних технологій. Разом з тим слід зазначити високу технічну оснащеність курортів Заходу в порівнянні з курортами нашої країни. Однак застосування найсучасніших технологій у сполученні зі слабким лікарським контролем приводить до того, що результати курортної терапії виявляються істотно заниженими й уступають аналогічним російським курсам курортної терапії.



Виділювана поруч фахівців третя, східноєвропейська модель є проміжною між російською й західноєвропейською моделями й характеризується наступними особливостями:

  • висока якість обслуговування - як лікувального, так і сервісного;

  • організаційна побудова курортної медицини переважно по типі «готель - регіональний медичний загальнокурортний центр»;

  • система медичного обслуговування передбачає обов'язковий лікарський контроль за проведенням призначеного курсу лікування;

  • рганизация центрів відбудовного лікування хворих, що втратили працездатність;

  • проведення серйозних наукових досліджень і впровадження в курортну практику новітніх технологій і методик курортної терапії;

  • висока вартість і, відповідно, элитизация санаторно-курортного обслуговування (зокрема, на курортах Чехії, Польщі, Угорщини);

  • державний контроль за використанням і охороною курортних багатств країни;

  • досить високий рівень воль у сфері курортного підприємництва, приведший до появи значного сегмента приватних клінік і санаторіїв, що пропонують високу якість обслуговування.

Ця модель використовує кращі досягнення російської курортології при західному менеджменті. Однак спостерігається усе більше виражена тенденція до «полегшення» і спрощенню лікувальних програм, посиленню медичної спеціалізації при мінімізації спектра надаваних на курортах лікувально-діагностичних послуг.

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте сучасний рівень розвитку туризму в нашій країні.

2. Які фактори сприяють розвитку туризму в Росії, а які затримують його розвиток?


  1. Яке місце займає лікувальний туризм у структурі національного туристського ринку?

  2. Які особливості відрізняють лікувальний туризм від інших видів і напрямків туристської діяльності?

  1. Які сучасні особливості ринку лікувального туризму в Росії?

  1. Наведіть приклади курортів Росії, що мають федеральне значення.

  2. Яке співвідношення понять «лікувальний туризм», «соціальний туризм», «санаторно-курортна допомога», «оздоровчий туризм», «рекреаційний туризм»?

  3. Проаналізуйте всі перераховані визначення лікувального туризму, виберіть найбільш удале, на ваш погляд, визначення. Поясните свій вибір.


  1   2   3   4   5   6   7


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница