Конспект лекцій Частина Технологія редакційно-видавничого процесу Зміст Лекция 1



страница1/11
Дата02.11.2016
Размер1.34 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




Технологія поліграфічного виробництва

Конспект лекцій

Частина 1. Технологія редакційно-видавничого процесу

Зміст




Лекция 1 Введение 3

Лекция 2 Подготовительный этап РИП 9

Лекция 3 Класифікація видань. 12

Лекция 4 Авторский оригинал произведения 20

Лекция 5 Правила підготовки рисунків і іллюстрацій. Вимоги до носіїв авторського оригіналу 26

Лекция 6 Редакционная обработка авторского оригинала произведения 34

Лекция 7 Основы типографики 40

Лекция 8 Набор полосы 52

Лекция 9 Редакторская подготовка аппарата издания 66

Лекция 10 Подготовка издательского оригинала 72

Лекция 11 Подготовка публикации для передачи на фотонаборный автомат 84



Лекция 1 Введение


Місце дисципліни в системі підготовки фахівця з мультимедійних технологій. Мета і завдання дисципліни. Історія поліграфічної технології в Україні. Етапи редакційно-видавничого процесу.

Мета викладання навчальної дисципліни

Метою викладання дисципліни є створення у студентів системного уяв­лен­­ня про сучасну технологію підготовки видання від розробки авторського оригіна­лу до випуску видання і його розповсюдженя, яка включає в себе етапи редакцій­но-видавничого і поліграфічного процесів, про історію розвитку галузі, про засто­су­вання ЕОМ при підготовці до друку, про характеристики і конструкції полігра­фічної продукції, а також про основні вимоги до неї, про основні технологічні процеси (додрукарські, друкарські і брошюровально-палітурні), а також облад­нан­ня, що застосовується.



Завдання вивчення навчальної дисципліни

Завданнями вивчення навчальної дисципліни є:

Ознайомлення з методами та технологіями, що використовуються в поліграфічному виробництві,

оволодіння знаннями, термінологією, що необхідні при використанні поліграфічного виробництві,

оволодіння методами та засобами компьютерної обробки оригіналів, що розмножуються за типографськими технологіями.

Місце навчальної дисципліни в системі професійної підготовки фахівця

Дана дисципліна є теоретичною і практичною основою сукупності знань та вмінь, що формують інженерно-програмістський профіль фахівця в області мультимедійних видань.



Інтегровані вимоги до знань і умінь з навчальної дисципліни

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен:



Знати:

— технологію редакційно-видавничого процесу, вітчизняні і зарубіжні науково-технічні і технологічні досягнення в цій галузі;

— загальні відомості про технологічні і виробничі процеси, види полігра­фічної продукції і основні схеми її виготовлення;

— основні види поліграфічного обладнання і відомості про поліграфічні матеріали;

— видавничо-поліграфічну термінологію.

Вміти:

— виконувати підготовку видання до друку, застосовуючи сучасні компьютерні технології;

— вибирати спосіб друку видання, палітурних робіт і оцінювати якість поліграфічного виконання видання.

В даному конспекті лекцій велика увага приділяється засвоєнню специфічної поліграфічної термінології, без якої неможлива ніяка трудова діяльність в даній галузі. Тому деякі фрагменти конспекту виглядають як словарі таких термінів, значення слів з яких належить вивчити студентам напам"ять.


Історія поліграфії в Україні

У 1455 — 1456 рр. німецький ремісник Йоган Гутенберг надрукував у Майнці Біблію. Книгодрукування швидко набуло поширення в Західній Європі, де уже в кінці ХV століття друкарні існували майже в усіх великих містах. Так, у Венеції в другій половині ХV ст. існувало 150 самодіяльних друкарень, а в Ліоні на той час працювало 160 друкарів.

Мало відомо, однак, що невдовзі після винаходу Гутенберга в Римі була надрукована книга (на латині) під назвою «Прогностичні міркування щодо поточного 1483 року магістра Георгія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини». Це була перша друкована книга українського автора. Це ціла тогочасна енциклопедія, в якій йдеться про небезпеку епідемій, про занесення до Риму численними мандрівниками пошесних хвороб та про заходи перестороги. У книзі подаються також його розрахунки календарів небесних явищ для різних географічних регіонів. У цій праці Юрій Дрогобич зробив першу в історії спробу визначити географічні координати деяких місць своєї далекої, але не забутої вітчизни — Галицької Русі, Поділля, Волощини, які тоді знаходилися чи не на краю Ойкумени. Георгій Дрогобич був Юрієм (Георгій, Єжі) Котермаком із міста Дрогобича, яке тоді входило до складу Польського королівства.

На жаль, книгодрукування в Україну, як і в інші землі православно-слов’янського ареалу, прийшло із помітним запізненням. Перші книги кирилицею з’явилися в 1491 р. в Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля. У Кракові Георгій Дрогобич брав активну участь у підготовці до друку старослов’янських православних книг кирилицею, таких як «Осьмигласіє», «Часословець», «Тріодь цвітна» та ін. Відомо також, що серед учнів Дрогобича були хлопці як iз Польщі (серед них — юнак Микола Коперник), так і з Галичини. Помер Юрій Котермак (Дрогобич) у 44 роки (1494) у Кракові; там його і поховано.

У 1517 — 1519 рр. Франциск Скорина в Празі видав ряд біблійних книг. У 1525 р. у Вільно ним же були надруковані «Апостол» і «Мала подорожня книжка». Частина цих книг вийшла церковнослов’янською, а частина «руською» мовою, наближеною до розмовних говірок України й Білорусі. Однак лише в 60-х рр. ХVI ст. кириличне книгодрукування набуває відносно систематичного характеру.

У 1564 — 1565 рр. Іваном Федоровичем (Федоровим) була здійснена спроба налагодити книгодрукування в Москві. Тут він видрукував «Апостол» і «Часослов», але зазнав переслідувань з боку консервативно налаштованого православного духовенства й змушений був залишити Московію. Подібні речі траплялися і в Західній Європі на зорі книгодрукування. Адже друкарі відбирали хліб у переписувачів книжок, які правдами й неправдами намагалися протидіяти конкурентам.

У 1569 — 1570 рр. Іван Федорович у Заблудові (Білорусь) видрукував «Євангеліє учительне», «Псалтир» і «Часослов». Однак покровитель його, гетьман Ходкевич, хоча й спочатку всіляко сприяв друкарству, але швидко охолонув.

У 1572 р. Іван Федорович переїздить до Львова, де в 1574 р. видає «Апостола». В друкарській справі Іван Федоров виявив надзвичайні здібності. Він був майстром, що називається, на всі руки: й вирізав пунсони, й ливарником був (відливав літери), й складачем, друкарем і навіть майстром — тобто долучився до створення гармат. Його «Апостол» — одне з вищих досягнень поліграфічної майстерності XVI століття. Цей твір був зразком для учнів та послідовників Федорова, і твори багатьох майстрів наступної епохи носять його явний вплив. Дуже довго його ніхто не міг перевершити. І багатьох дивувала техніка, коли, друкуючи книгу, він робив один набір і два відбитки. Із цим виданням він приїхав до князя Василя-Костянтина Острозького, який запросив його до себе на службу. Першодрукар стає управителем Дерманського монастиря й започатковує 1575 р. у Дермані та Острозі книгодрукування, де вперше на українських землях, як і в цілому в православно-слов’янському ареалі, воно набуло постійного характеру.

У кінці ХVI — на початку ХVII ст.ст. тут побачили світ ряд видань. До того ж видань різнотипних. Передусім це біблійні книги — Новий Завіт і Псалтир (1580), «Книжка…» Тимофія Михайловича, яка є предметним покажчиком до Нового Завіту (1580), «Псалтир з розслідуванням» (1598); книги літургійного характеру — «Часослов» (1598), «Требник» (1606); твори отців церкви — «Книга о постнічестві» Василя Великого (1594), «Маргарит» Іоана Златоуста (1595), букварі (1578, 1580-i рр., 1598); поетичні твори – «Хронологія» А.Римші (1581), «Лямент дому княжат Острозьких…» (1603); полемічні твори — «Ключ царства небесного…» Г.Смотрицького (1587), «Отпис на лист… Іпатія Володимирського і Берестейського єпископа» (1598), «Апокрисис» Христофора Філалета (1598—1599) та інші.

Найбільш цінним виданням серед вищевказаних стала Острозька Біблія, що побачила світ у 1581 р. Хоча це досить велике за обсягом видання, однак завдяки майстерності набору та застосуванню дрібного шрифту книга не видається масивною. Вона надрукована форматом у аркуш, двома шпальтами, в два кольори й містить 1256 сторінок. На повній сторінці міститься 50 рядків. При друкуванні Біблії використовувалося 6 різних за розміром та графікою шрифтів (4 кириличні та 2 грецькі), спеціально виготовлених для цієї книги.

Ілюстративне оформлення видання вирізняється стриманістю, продуманістю композиції, художнім смаком. У книзі використано 81 заставку з 16 дощок, 70 кінцівок з 17 дощок, 1384 гравійованих ініціалів, а також численні композиції з виливних прикрас. Щоправда, Біблія майже не ілюстрована.

Церковнослов’янська мова Острозької Біблії була далеко не останнім фактором, завдяки якому ця книга вийшла далеко за межі України. Її наклад для того часу був досить великий (орієнтовно 1500 примірників). До нашого часу дійшло майже 300 екземплярів, які зберігаються не лише в бібліотеках України, але й у Росії, Білорусі, Польщі, Литві та Великій Британії.

Острозька Біблія завдяки високій якості перекладів довгий час не мала конкурентів у православно-слов’янському світі й фактично стала канонічним текстом. Коли московський цар Олексій Михайлович задумав видати Біблію, звірену з грецьким текстом, московські книжники із цим завданням не впоралися. Тому було вирішено перевидати Острозьку Біблію, виправивши деякі орфографічні помилки й змінивши українські наголоси на російські. Навіть передмову до цього видання Біблії склали на зразок Острозької, замінивши вислови «народ руський» на «народ всеросійський». Так з’явилася Московська Біблія 1663 р., яка в Росії отримала назву «первопечатной». Потім уже цариця Єлизавета Петрівна залучила до правки двох викладачів Києво-Могилянської академії Варлаама Лащевського й Гедеона Слонімського. Виправлений ними текст був затверджений синодом Російської православної церкви. Так з’явилася Єлизаветівська Біблія 1751 року, в основі якої все ж таки лежав острозький текст. Ця Біблія стала канонічною для православних й практично без змін передруковується до сьогоднішнього дня.

Книгодрукарі — то справжні подвижники вітчизняної культури, особливо середньовічної. Саме завдяки їхнім зусиллям в українській землі ніколи не гаснуло світло науки й освіти, завжди, навіть у найважчі часи, підтримувався потяг до знань.


До середины XIX века техника книгопечатания не намного отличалась от той, что применялась во времена И.Федорова. Так, изображения для печати создавались техникой гравирования. «Полутоновое» произведение художника, состоящее из различимых глазом штрихов, с помощью резца гравёра становилось пригодным для тиражирования. Этой технологией в совершенстве овладел Т.Г.Шевченко, который стал академиком Академии художеств за серию гравюрных работ.

Изобретение растра ускорило перевод полутонового оригинала в полиграфический оттиск. Штрих превратился в растровую точку, стал неразличим, а иллюстрация максимально приблизилась к фотографичес­кому оригиналу.

20 век ввел индустриальные технологии в полиграфию. До повсеместного распространения фотонабора линотипы были основным наборным оборудованием не только в высокой, но в офсетной и глубокой печати. На линотипах изготавливают монолитные металлические строки с рельефной печатающей поверхностью. Это сложное устройство из трёх главных элементов: наборного, отливного и разборочного аппаратов.

При нажатии наборщиком клавиши из магазина выбирается матрица нужной конфигурации и кегля, служащая литьевой формой соответс­тву­ющей буквы. Матрицы попадают в верстатку, где из них формируются матрично-клиновые строки, которые затем переносятся в отливной аппа­рат. Перед отливанием выполняется выключка строк, т. е. приведение их к заданной длине при помощи пробельных пластин — шпаций. В отливном устройстве матрицы заливаются при 275—285 °С гартом — специальным типографским сплавом свинца, сурьмы и олова. Заполнив матрицы, он быстро охлаждается и образует шрифтовую строку, которая выталкивается из формы, выравнивается по росту (стандартный рост линотипной строки — 25,1 мм) и кеглю, проходя между ножами, и выводится на приёмный стол машины, где наборщик помещает гранки в зажимное устройство. После отливки разборочный механизм возвращает матрицы в соответствующие каналы магазина. Производительность линотипа зависит от нескольких факторов (в основном, от сложности текста) и достигает 12 000 знаков в час.

Отдельно отливались буквицы в крупнокегельных машинах, где машинный набор сочетается с ручным. Собранные вручную из линотипных матриц, они затем вводились в отливной аппарат.

Следующим шагом стало изготовление клише для иллюстраций. Их три разновидности: штриховые, растровые и комбинированные. Человек, без которого создать такое клише просто невозможно, — квалифицирован­ный фотограф. Процесс изготовления клише включал две операции: получение кислотостойкой копии на формной пластине путём экспонирования в копировальной раме, контактного копирования и химическое травление для углубления пробельных элементов. Перед экспонированием в центрифуге на микроцинковую пластину толщиной 1—3 мм наносился копировальный раствор, содержащий светочувствительный слой. Далее цинковая пластина экспонировалась через негативы, в результате чего задубливался копировальный слой на печатающих элементах будущей формы. Незадубленный слой сохранял растворимость в воде и удалялся с пробельных элементов, оставляя чистую металлическую поверхность. После этого к процессу подключался цинкограф. Вся поверхность пластины подверглась воздействию эмульсии из водного раствора азотной кислоты. Травление происходило только на участках, незащищённых задубленным покрытием, в результате чего и возникал искомый рельеф. Травление должно направляться вглубь и осуществляться на отдельных участках формы различное время в зависимости от глубины пробельных элементов: меньше глубина — короче время травления. Глубина травления штриховых клише на цинковых пластинах зависит от расстояния между штрихами — чем оно больше, тем глубже пробельные элементы.

Качество травления клише проверялось так: на него вручную красочным валиком накатывалась типографская краска и на ручном же пробопечатном станке делался оттиск. Цинкограф проверял его на предмет чёткости изображения и отсутствия отмарывания, возникающего, если отдельные участки печатающих элементов плохо протравились. Некоторые клише приходилось переделывать заново, недостатки травления исправля­лись высверливанием и выпиливанием вручную. Готовые клише подгоняли по высоте, прибивая или приклеивая их на деревянный брусок нужной высоты. Рост клише вместе с подставкой должен был равняться 25,1 мм.

После всех этих трудоёмких процедур выполнялась вёрстка. В соответ­с­твии с оригинал-макетом каждая полоса версталась вручную из отлитых на линотипе строк, буквиц, клише и пробельного материала, т. н. риглет.

Полосы в соответствии со схемой спуска заключались в стальную раму, в которой удерживались в процессе печати. Однокрасочная плоскопечатная машина состоит из накладного стола, красочного аппарата, печатного цилиндра, талера и бумаговыводного устройства. Листы бумаги вручную позиционируются в передних упорах непрерывно вращающегося печатного цилиндра. В это время начинается рабочий ход талера, на котором закреплена печатная форма, из крайне левого в крайне правое положение. При этом на форму накатными валиками красочного аппарата наносится печатная краска. Цилиндр с захваченным листом бумаги опускается, и печатная форма контактирует с бумажным листом. Оттиск получается за первый оборот цилиндра. Затем он поднимается и начинает второй оборот, пока талер возвращается в исходное положение, не касаясь формой печатного цилиндра, а готовый оттиск транспортируется листовыводным устройством на приёмный стол. Производительность плоскопечатной машины невысока — около 4000 циклов в час.

Работали на ней печатник и приёмщик, следивший за качеством оттисков. Особенностью подготовки к печати была приправка — выравнивание или перераспределение давления на отдельных участках формы. Разное давление ухудшает качество оттиска и ведёт к отмарыванию. После того, как тираж был отпечатан, производилась его сборка и отделка методом шитья.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница