Кодекс Канонів Східних Церков, Рим, 1990. Ккц катехизм Католицької Церкви, Львів, 2002



страница3/23
Дата03.05.2016
Размер4.02 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Деякі характеристики монашої традиції Сходу


Якщо пробувати скласти схематичний портрет візантійської монашої традиції, що прийшла на Русь із хрещенням Володимира Великого, слід вказати декілька її характерних ознак:

  1. У нашому випадку йдеться не про окрему місцеву традицію, як, наприклад, монашество Сирії, Кападокії, Афону чи Єгипту, а про візантійський синтез цих локальних традицій, що надихає на розвиток первісного слов’янського чернецтва в IX – XI століттях5.

  2. Ця традиція охоплює збір аскетичних текстів, літургійних, канонічних та дисциплінарних норм, які уособлюють досвід попередніх монаших поколінь, що передається, передусім, через безпосереднє спілкування або через живу традицію монашого життя.

  3. Візантійське, а згодом і слов’янське монашество зберігає автентичне бачення Євангелія як основної норми (канону) християнського, і зокрема монашого, життя. Не існує, отже, поділу Євангелія на Євангельські заповіді, обов’язкові для всіх християн, і Євангельські ради, що є основою богопосвяченого життя6.

  4. Монаше життя базується на всецілому посвяченні життя Богові, передусім через молитву та аскезу. Поняття апостольське життя в цьому контексті означає життя молитви, служіння ближньому та життя в аскезі7.

  5. Монашество на Сході зберігає внутрішню єдність, на відміну від Заходу, де окремі спільноти формують різні зразки апостольського життя та різні типи духовності8.

  6. Існує рівновага між двома основними формами монашого життя – кеновійним та анахоретським, які уособлюють два етапи духовного життя. Кожний монах живе у спільному ритмі кеновійного життя, та одночасно його особистий духовний шлях окреслюється в руслі духовного проводу, молитви та аскези, міра яких є різною для кожної окремої особи.

  7. Як правило, монах або монахиня покликані служити співбратам або співсестрам у власному монастирі, і тільки в окремих випадках їхнє служіння виходить за межі монастиря9. Монах працює відокремлено від світу, але молиться в церкві, відкритій для всіх вірних (а не навпаки, як це заведено в багатьох спільнотах).



  1. 2. Основні фактори формування монашої традиції УГКЦ


Тепер коротко окреслю основні, на мій погляд, фактори, які спричинилися до формування монашества УГКЦ в його сучасному вигляді.

1) Відсутність сопричастя з Церквою Константинополя та її дочірніми Церквами, від яких давня Київська Митрополія перейняла живу традицію монашого життя. У не залежних від неї еклезіологічних реаліях XVI–XVII століть Київська Митрополія змогла повернутися до повного сопричастя з Римською Церквою, однак не зберегла ані власної цілості, ані сопричастя з «Церквою-матір’ю», від якої свого часу отримала дар хрещення10.

2) Берестейська церковна унія Київської Митрополії 1596 р. з Римською Церквою, яка відбулася в час посттридентійських реформ, перейняла також і тенденцію Заходу до централізації монашества та його підпорядкування пасторальним і місійним потребам Церкви11. Внаслідок цього реформу чернецтва Київської унійної Митрополії також було здійснено в централізований спосіб, за взірцем канонічної структури і форм богопосвяченого життя тогочасної Католицької Церкви. В історичній перспективі це провадило до втрати зв’язку із власною чернечою традицією12.

3) Попри численні церковні документи, які підкреслювали значення монастирів для життя Церкви, традиційне монашество залишається в сучасній Католицький Церкві досить маргінальним явищем. Зокрема це стосується Східних Католицьких Церков, у яких після реформ, запроваджених Motu proprio Папи Пія XII Postquam Apostolicis Litteris від 9 лютого 1952 р.13, монастирів у канонічному значенні цього слово майже не існує. Наприклад, у Маронітській і Мелхітській Католицьких Церквах (оперую тут мовою цифр) 15–16 грудня 1955 року шість чернечих чинів із загальною кількість 924 члени визнано ordine non monastico14. Як наслідок цієї ситуації, серед усіх монастирів Східних Католицьких Церков на сьогодні найбільшим є Святоуспенська Унівська лавра монахів Студійського Уставу УГКЦ, яка разом з дочірніми монастирями нараховує 90 ченців.

4) Покликання монашества до душпастирської, виховної та місійної діяльності закоренилося в УГКЦ в часі йосифітських суспільних реформ в Австро-Угорський імперії кінця XVIII – початку XIX століть. Відповідно до цього бачення перебільшувано роль чернецтва в цих ділянках церковної праці, також недооцінювано служіння клиру, зокрема одруженого, та важливість розвитку мирянського руху15.

3. Монастирі Студійського Уставу як спроба відновлення монашества УГКЦ


У кінці XIX – на початку XX століть серед інших важливих церковних реформ Галицького Митрополита Андрея Шептицького була також спроба відновити традиційне східне монашество в УГКЦ16. Монастирі, які згодом отримали назву «студійські»17, мали на меті відродити східне монашество кеновійного типу, яке в давній Київський Митрополії запровадили преподобні Антоній і Теодозій Печерські18. З історичного погляду цю ініціативу Митрополита можна вважати вдалою. Студійські монастирі за короткий час свого існування змогли пережити дві світові війни, довгий період переслідування і підпілля, і, як сказано вище, становлять нині найбільшу монашу інституцію в Східних Католицьких Церквах19.

Будучи «дітьми свого часу», вони одночасно засвоїли численні елементи, не властиві для східної чернечої традиції, які увійшли в монаше життя внаслідок церковної та культурної галицької ментальності початку XX століття та через брак безпосереднього знайомства з монашеством Сходу20. Цю неповноту свого починання добре розуміли як Митрополит Андрей Шептицький, так і його брат архимандрит Климентій, для яких студійське монашество ніколи не було чимось остаточно оформленим, а мало надалі розвиватися, черпаючи сили і натхнення в монашій традиції Сходу21.

Проте найбільші виклики та завдання сучасного студійського чернецтва полягають, на мою думку, не в зберіганні східної ідентичності, а саме в монашому житті. Серед них можна назвати структурну кризу сучасного студійського монашества22, пов’язану з пасторальною працею розсіяних по численних малих обителях монахів; не здійснене до цього часу оновлення Типікону; незреалізована можливість розвитку скитського та пустельного життя в студійських монастирях23. Вірю, що відповіді на ці та інші питання зберігаються в давній монашій «мудрості Сходу», і тільки від нашого бажання залежить віднайти їх.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница