Кодекс Канонів Східних Церков, Рим, 1990. Ккц катехизм Католицької Церкви, Львів, 2002



страница23/23
Дата03.05.2016
Размер4.02 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

173 For an overview of this epoch see: M. Morozowich, “Pope John Paul II and Ukrainian Catholic Liturgical Life: Renewal of Eastern Identity,” Logos: A Journal of Eastern Christian Studies 46 (2005) 221–243.

174 John Paul II, Apostolic Constituion Sacricanones, October 8, 1990 in John Paul II, Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium, ET Code of Canons of the Eastern Churches: Latin-English edition, trans. Canon Law Society of America,Washington, DC: Canon Law Society of America, 2001, xxi-xxviii.

175 The Instruction for Applying the Liturgical Prescriptions of the Code of Canons of the Eastern Churches, Vatican: Vatican Press, 1996. Український переклад документа вийшов у видавництві «Свічадо»: Конгрегація у справах Східних Церков, Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, Львів, 1998.

176 R. F. Taft, “The Structural Analysis of Liturgical Units: An Essay in Methodology,in Id., Beyond East and West: Problems in Liturgical Understanding, Second Revised and Enlarged Edition, Rome: Edizioni Orientalia Christiana, Pontifical Oriental Institute, 1997, 191–2.

177 R. F. Taft, “The Structural Analysis of Liturgical Units: An Essay in Methodology,in Id., Beyond East and West: Problems in Liturgical Understanding, Second Revised and Enlarged Edition, Rome: Edizioni Orientalia Christiana, Pontifical Oriental Institute, 1997, 199–200.

178 R. F. Taft, The Byzantine Rite: A Short History (American Essays in Liturgy) Collegeville: Liturgical Press, 1992.

179 Borys Gudziak, Crisis and Reform: The KyivanMetropolitanate, the Patriarchate of Constantinople, and the Genesis of the Union of Brest (Harvard Series in Ukrainian Studies) Cambridge, MA: Ukrainian Research Institute, Harvard University, 1998. Див. також: B. Dupuy, “Recherchessurl’Union de Brest,” Istina 35 (1990) 17–42; S. Senyk, “Vicissitudes de l’Union de Brest au XVIIe siècle,” Irenikon 65 (1992) 462-87; id., “The Background of the Union of Brest,” Analecta OSBM 21 (1996) 103–144; S. Saulle, “L’Unione de Breat. Genesi e sviluppi storici,” Studie sull’ Oriente cristiano 2/1(1998) 137–164, 2/2 (1998) 137–167. A. Jobert, De Luther à Mohila.La Pologne dans la crise de la Chrétienté, 15171648, (Collection historique de l’Institut d’études slaves) Paris 1974. For the articles of the Union see: M. Delmotte, trans.“Les Articles de Brest” Istina 35 (1990) 43–49.

180 Lawrence D. Huculak, , The Divine Liturgy of St. John Chrysostom in the Kievan Metropolitan Province during the Period of Union with Rome (15961839), (AnalectaOrdinis Sancti BasiliiMagni, Series II, Section 1, vol. 47) Rome: Order of St. Basil the Great, 1990.

181 For a thorough overview of the Byzantine Euchology see: Arranz, M., “Les formulaires de confession dans la tradition byzantine. Les sacraments de la restauration de l’ancien euchologe constantinopolitain. II–3,” 1e partie OCP 58 (1992) 423–459; 2e partie OCP 59 (1993) 63–89; 3e partie OCP 59 (1993) 357–386.

182 For a good general overview of this period of Ukrainian Church history see: George Fedoriw, History of the Ukrainian Catholic Church, trans. Petro Krawchuk, St. Catharine’s, Ont: St. Sophia Religious Association of Ukrainian Catholics in Canada, 1983, 102–211.

183 Michael Solovey, “Latinization in the Byzantine Liturgy,” The Romanization Tendency ed. Jacob Vellian (The Syrian Church Series) Kottayam: K.P. Press, 1975.

184 Michael Solovey, “Latinization in the Byzantine Liturgy,” The Romanization Tendency ed. Jacob Vellian (The Syrian Church Series) Kottayam: K.P. Press, 1975, 27.

185 Michael Solovey, “Latinization in the Byzantine Liturgy,” The Romanization Tendency ed. Jacob Vellian (The Syrian Church Series) Kottayam: K.P. Press, 1975, 21.

186 The official text is in Latin: SynodusProvincialisRuthenorumhabita in civitateZamosciae anno MDCCXX,(3rd edition), Romae 1883 and also “SynodusProvincialisRuthenorumhabita in CivitateZamosciae,” in J.D. Mansi, SacrorumConciliorum nova et amplissimacollectio, Graz 1961, vol. 35, coll. 1437–1538., (http://www.documentacatholicaomnia.eu/01_50_1692-1769-_Mansi_JD.html). For a Chruch Slavonic version see: ПостановиЗамойскогосиноду 1720 р. (http://www.liturgia.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=22&Itemid=92) See also these studies: John Bilanych, SynodusZamostiana an. 1720 (eiuscelbratio, approbation et momentum), Rome: Analecta OSBM, 1960; Hugo Laemmer, In DecretaConciliiRuthenorumZamosciensis animadversions Theological-Canonicae, Freiburg: Sumtibus Herder, 1865.

187 For a comprehensive historical overview of this period see: John-Paul Himka, Religion and Nationality in Western Ukraine: the Greek Catholic Church and the Ruthenian National Movement in Galicia, 18671900, Montreal & Kingston; London; Ithaca, NY: McGill-Queen's University Press, 1999, 73–162.

188 Peter Galadza, The Theological and Liturgical Work of Andrei Sheptytsky 1865-1944) (Orientalia Christiana Analecta 272) Rome: Pontifical Oriental Institute, 2004.

189 Peter Galadza, “Restoring the Icon: Reflections on the Reform of Byzantine Worship,” Worship 65 (1991) 239.

190 Peter Galadza, “Restoring the Icon: Reflections on the Reform of Byzantine Worship,” Worship 65 (1991) 250.

191 Robert F. Taft, “Response to the Berakah Award: Anamnesis,” Worship 59 (1985)

192 ?

193Див. Преосв. владика Петро Стасюк, Програмна доповідь // Документи патріаршого Собору УГКЦ, перша сесія, жовтень 1996, Львів, Свічадо, 1998, с. 306.

194 Іван Павло ІІ, Апостольське поучення Christifideles laici (Покликання і місія мирян), Рим, 1988 ( далі –

ChL), 58.



195 Див. ChL, 46.

196 Звернення Єпископату Української Греко-Католицької Церкви до молоді, Київ, 31 грудня 2007 р.

197Марков І., Молодь третього тисячоліття: Актуальний стан та виклики. Матеріали IV сесії Патріаршого (всецерковного) Собору УГКЦ.

198 Конгрегація у справах духовенства, Загальний катехитичний довідник, Львів, Свічадо, 1999, §181.

199 Nuove vocazioni per una nuova Europa // Documento finale del Congresso sulle Vocazioni al Sacerdozio

e alla Vita Consacrata in Europa. – Roma. – 5–10 maggio. – 1997. – N. 35.



200 http://www.chiesadimilano.it/or4/or?uid=ADMIesy.main.index&oid=713726 (14 08 2011).

201 Звернення Єпископату Української Греко-Католицької Церкви до молоді, Київ, 31 грудня 2007 р.

202 Другий Ватиканський Собор, Декрет про священицький вишкіл Optatam totius (Бажане всієї), 1965 (далі – OT), 2.

203 http://www.ugcc.org.ua//1092.0.htm1// Пастирське послання Блаженнішого Патріарха Любомира (Гузара) до вірних Української Греко-Католицької Церкви з нагоди року християнського покликання, з особливим наголосом на покликанні до богопосвяченого життя, Київ, 2010.

204 Покликання служити спільноті Церкви. Послання Папи Венедикта ХVІ з нагоди 48 Всесвітнього дня молитви за покликання 15 травня 2011 року.

205 Див. Конгрегація у справах Інститутів богопосвяченого життя та Товариств апостольського життя, Почати наново від Христа: оновлена відданість богопосвяченому життю у третьому тисячолітті, Рим, 19 травня 2002.

206 Див. V. Grossi., Lineamenti di antropologia patristica, Città di Castello 1983, pp. 53–57.

207Див. M. Tenace, Dire l’uomo. V.II: dall’immagine di Dio alla somiglianza. La salvezza come divinizzazione, Roma 1997, pp. 45–75.

208Такий підхід до певної міри перегукується із твердженням Папи Івана Павла ІІ, яке знаходимо в енцикліці Fides et ratio (Віра і розум), Рим, 1998 (далі – FR), 65: «Структура богослов’я як віровчення сформована двома методологічними принципами: слуханням віри (auditus fidei) та усвідомленням віри (intellectus fidei). У світлі першого богослов’я сприймає істини Одкровення так, як Святе Передання, Святе Письмо та Учительский Уряд їх інтерпретують. Уживаючи другу засаду, богослов’я намагається виконати властиве розумові прагнення за допомогою теоретичного мислення» (Переклад власний з італійського тексту).

209 Див. Евагрій Понтійський, Capita Practica ad Anatolium, PG 40, 1221D, SC 171 (1971), pp. 500, 674

210Див. Св. Йоан Дамаскин, Homilia in Transfigurationem Domini PG 96, 569A; Св. Йоан Золотоустий, De Incomprensibili Dei Natura I, PG 48, 702–703, SC 28 (1951) ст. 75–83.

211 Цікавою працею з цього приводу є Meyendorff J., Intruction à l’étude de Grégoire Palamas, Paris 1935.

212Цей термін на перший погляд може видаватися антиномічним, оскільки богослов’я означає передусім життя божественне, від якого людина як сотворіння різниться онтологічно. Однак сьогодні як західні, так і східні богослови погоджуються з тим, що людська особа здатна брати участь у такому надприродному для неї житті. Сьогодні термін «vita teologale» широко вживаний і серед західних богословів, наприклад серед західних моралістів, особливо коли мова йде про досвід життя людини в божественній благодаті та про так звані богословські чесноти людської особи. Пор. Mongillo D., Virtù teologali, in «Nuovo Dizionario di Teologia Morale», Torino 1994, pp. 1474–1498.

213 Див. Ambiguorum Liber, PG 91, 1360C; 1364C; 1369B; 1397B-C.

214 Див. Faruggia E. G., S.J., Tradition in Transition. The Vitality of the Christian East, Rome 1996, p. 96.

215Диакон Кураев А. Все ли равно как верить? Сборник статей по сравнительному богословию, Клин 1994, с. 60. Автор цитує Йоана Дамаскина за перекладом: Иоанн Дамаскин, Точное изложение православной веры, Санкт-Перетбург 1894, с. 3.

216 Євдокімов П., L’Ortodossia, Bologna 1981, pp. 67–68.

217 Див. Григорій Назіянський, Oratio XXVIITheologica I, PG 36, 13B. Тут Григорій вживає термін τεχνυδριον, за допомогою якого іронічно натякає на «технологію» євноміян.

218Див. Meyendorff J., La teologia bizantina. Sviluppo storico e temi dottrinali, Casale Monferrato 1984, p. 17. (переклад власний).

219Discursus Rutheni cuiusdam de corrigendo regimine in ritu Graeco conscriptus Vilnae anno 1605 in Januario (=Discursus Ruscii), AOSBM 4 (1963), 126–134.

220 Там само, 126.

221Пор. П. Підручний ЧСВВ, Василиянський Чин від Берестейського з’єднання (1596) до 1743 року, AOSBM 13 (1988) 1–4, 102–106.

222 PDV, 51.

223 «Nulla è tanto atto a cacciare dall`anima le consuetudini impure e a soggiogare i ricordi importuni che accendono nel corpo fiamme disordinate, quanto immergersi con amore nella dottrina e nella riflessione sulle profonditа di significato dei detti scritturistici. Se i pensieri si immergono nell`estasi seguendo la sapienza contenuta in quelle parole, per la forza che ne sugge, la memoria abbandona il corpo: lascia la terra con tutto ciò che contiene e cancella dall`anima ogni ricordo che richiama le immagini del mondo corporeo. Quanto spesso l`anima, immersa in tale meraviglia, resta persino priva di applicarsi ai pensieri quotidiani, di occuparsi delle cose terrene, per le nuove mirabili realtа che, dal mare dei misteri scritturistici, a lei si presentano. E anche, se lo spirito aleggia solo sulla superficie delle acque e non riesce coi suoi movimenti a giungere sino al fondo più abissale e a contemplare i tesori nascosti nei suoi baratri tuttavia questa ricerca, nel suo zelo amoroso riesce con tanta forza a incatenare, con quel solo mirabile pensiero, tutti gli altri pensieri, da impedire loro di affrettarsi verso la natura corporea». Isacco di Ninive, La vita virtuosa, 1.

224Див. “Indeed, it is dangerous to look on ‘the Fathers’ as a closed cycle of writings belonging wholly to the past, for might not our own age produce a new Basil or Athanasius? To say that can be no more Fathers is to suggest that Holy Spirit has deserted the Church”. Ware T., (Bishop Kallistos of Diokleia), The Orthodox Church, London 1993, p. 204.

225 Див. Petrà B., Tra cielo e terra. Introduzione alla teologia morale ortodossa contemporanea, Bologna 1992, p. 41.

226 Див. Clément O., La vie et l’oeuvre de Paul Evdokimov. Quelques approches, in “Contacts” 23 (1971), p. 34.

227 Див. Guroian V., Incarnate Love. Essays in Orthodox Ethics, Notre Dame (Indiana) 1987, pp. 51–51.

228Див. ККСЦ.

229Див. VC.

230У цій співдоповіді користуватимусь словом «інститут» із такими значеннями: монастир, чин,

згромадження, інститути богопосвячених мирян і всі спільноти богопосвячених осіб.



231 VC, 65.

232Варто поділитися досвідом Василіянського чину, який присутній у 5-х різних Церквах свого права: 85% ченців у 6-х Провінціях у рамках УГКЦ (Пров. Найсвятішого Спасителя в Україні, Канаді, США, Бразилії, Аргентині та Польщі) і 15% у 4-х Провінціях в рамках інших Церков свого права (в Мукачівській єпархії – Україна, в Угорщині, у Словаччині та Румунії).

233Див. Патріарша Комісія у справах монашества УГКЦ, ПРЕОБРАЖЕННЯ У ГОСПОДІ, ІІ Сесія Собору Монашествя УГКЦ, «ПОКЛИКАННЯ І ФОРМАЦІЯ», 2006 р., Видавництво «Свічадо», Львів 2007.

234Тут маю на увазі висновки зі Зборів Головних настоятелів у Римі та із розмов з відповідальними за формування на рівні різних чинів і згромаджень богопосвячених осіб.

235Їх можна назвати: подружнє життя, подружнє і священиче, священство в целібаті, монаше – богопосвячене життя в чині або згромадженні, чернече і священиче, мирянське богопосвячене життя, мирянський целібат.

236 Тут покликаюся на співдоповідь шановного пана Павла Ноґаса.

237ChL, 62.

238 Св. Василій Великий, Про Божий суд, ч. 1.

239Див. Другий Ватиканський Собор, Декларація про християнське виховання Gravissimum educationi (Вагомість виховання), 1965 (далі – GE), 3.

240 Тут покликаюся на співдоповідь сестри Дженес (Солюк), СНДМ – Головної настоятельки.

241 Його цитує Іван Павло ІІв Апостольському поученні Christifideles laici (Покликання і місія мирян), 26.

242 VC, 64.

243 Там само.

244 Див. VC, 64, де сказано також про «спільний центр» на рівні єпархії, який би створював умови для

здійснення душпастирства покликань і координував цей процес.



245 Йо. 15, 16.

246 Див. Мт. 7, 24–27.

247 Див. Мт. 13, 1–23.

248 Пс. 1, 13.

249ALDAY, Josu M., La vocazione consacrata – aspetti antropologici, psicologici e formativi, Ed. Monte Casino, Zamora 1994, ст. 25. «…la vocazione consacrata … è risposta dell'uomo a una chiamata di Dio per svolgere una missione specifica e concreta.»

250 Бут. 1, 27.

251Однак зберігається без змін те все, що кожний, відповідаючи на Божий поклик, свідомо й добровільно вибирає через акт складення чернечих обітів (див. четвертий вимір покликання).

252Наприклад, у відповідь на питання про спільноту (Ширше правило, ч. 7) він бере до уваги те, що «ніхто з нас не є самовистачальним», і вказує на «багато причин» того, що спільне життя «корисніше», насамперед задля фізичної потреби взаємної помочі.

253Наприклад: фізичний, психологічний (з особливою увагою на особистий стан зрілості), інтелектуальний, особистий, соціальний, національний, громадянський, фаховий, культурний, релігійний, духовний, правовий, свобода людини, її гідність та інші виміри.

254ALDAY, Josu M., у цитованому творі (всього 302 сторінки), на підставі відповідних джерел і багатьох наукових творів, синтезує дуже цікавий виклад на цю тему. Варто ознайомитися з цим твором і поданими в ньому джерелами.

255CURY, Augusto, Nunca desista de seus sonhos, 6ª Edição, Ed. Sextante, Rio de Janeiro, 2004, pg. 138. «O futuro da humanidade depende da educação».

256Див. CURY, Augusto, там же, ст. 40. «Creio que ele (Jesus Cristo) realizou o maior treinamento para transformação da personalidade de todos os tempos.» Цю думку висвітлено також в різних інших творах цього автора.

257 Еф. 4, 13.

258Тут повністю покликаюся на Декларацію Другого Ватиканського Собору про християнське виховання Gravissimum educationi (Вагомість виховання).

259 Мт. 28, 19–20.

260 Див. Гал. 3, 27.

261 Див. Мт. 5,.48; Лк. 6, 36; Йо. 15, 12; Мт. 11, 29

262Другий Ватиканський Собор, Декларація про релігійну свободу Dignitatis humanae, (Гідности людської), 1965 (далі – DH), 11.

263Див. Мт. 7, 24–27; «Розрив між визнаною вірою та щоденним життям, який проявляється в багатьох, потрібно вважати однією з найбільших помилок нашого часу» (GS, 43).

264 Див. Папа Венедикт XVI, Апостольське поучення Verbum Domini (Слово Господнє), Ватикан, 2010 (далі –

VD), 9.


265 Другий Ватиканський Собор, Декрет про апостолят мирян Apostolicam actuositatem (Апостольську

діяльність), 1965 (далі – AA), 4.

266 Йо. 17, 21.

267 Див. Ді. 2, 42–47.

268 Див. Йо. 15, 5.

269 AA, 4.

270PC, 5.

271 Їх названо у примітці 235.

272 Див. Мт. 7, 26–27.

273PC, 5.

274 VC, 36.

275 Див. VC, 69.

276 Див. VD.

277 Пс 119,105.

278Святого Василія Великого я вважаю за спільного Отця всіх богопосвячених, зокрема щодо читання й виконування Божого сова. Слід взяти до уваги, що святий Василій вважає кожне Боже сово як «Божу заповідь». Він також є вчителем аскези не виключно для монахів, а й для всіх християн. Див. примітка 10.

279 Див. Другий Ватиканський Собор, Догматична Конституція про Боже Об’явлення Dei verbum (Боже слово),

1965 (далі –DV), зокрема, 24 і 25.



280 Див. Мт. 7, 24.

281 Там само.

282DV, 10, див. також п. 12; VD, 9.

283Див. VD, 29–39.

284 Див. VC, 36.

285 VC, 65

286 VC, 104.

287 Див. VC, 87–91.

288 VC, 18.

289 Як і кожний інший стан життя «у Церкві і для Церкви».

290 VC, 68.

291 VC, 69.

292Timothy Radcliffe, Il punto focale del cristianesimoChe cosa significa essere cristiani, Ed. San Paolo, 2008, p. 209.

293 Не порушую проблематики самих термінів «формація», «формування», «виховання», «вишкіл».

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница