Кодекс Канонів Східних Церков, Рим, 1990. Ккц катехизм Католицької Церкви, Львів, 2002



страница2/23
Дата03.05.2016
Размер4.02 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Слово-привітання преосвященного владики Володимира (Ковбича)
Блаженніший Святославе, високопреосвященні митрополити, преосвященні владики, всечесні й високопреподобні отці, преподобні брати і сестри, шановні катехитки Інституту Катехиток Серця Ісусового, високоповажні миряни, мирянки, достойні цього священного Собору Української Греко-Католицької Церкви.

Від імені всієї єпархії святого Йоана Хрестителя в Бразилії маю велику честь привітати всіх вас з нагоди відкриття Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви, присвяченого темі богопосвяченого життя. Богопосвячені особи в Церкві і для Церкви. «Ви – світло світу, ви – сіль землі» (Мт. 5, 13-14). Сама ж тематика вже вказує нам ідентичність і місію чернецтва і Церкви, які будемо поглиблювати під час тих днів.

Може, не один запитував чи запитує: чому Патріарший Собор відбувається в Бразилії? Якщо запитаємо про це широку публіку, напевно, одержимо багато відповідей – прихильних і неприхильних. Але ось перебуваємо тут, зібрані в цьому монастирі на чолі з нашим Главою, щоб розпочинати дуже важливе діло для всієї нашої Церкви. Якщо віримо в Боже Провидіння й у провід Святого Духа, побачимо, що тут діє Божа воля, Божа благодать.

Отож, гості, які приїхали до нас, мають нагоду трохи пізнати нашу країну і нашу єпархію, а ми маємо честь привітати і прийняти достойних гостей, які приїхали з різних країн, де існує Українська Греко-Католицька Церква.

Ще більше: Бог дає нам, можливо, неповторну і благодатну нагоду для чогось високонадійного, високоспасенного. Чи не випадає нам читати цю Соборову подію очима віри і розуміти її як правдивий кайрос? Кайрос – це благотворний Божий час, час сприятливий, день спасення. Це час повної Божої благодаті, коли Бог задля спасення істотно діє в напрямі людства через Ісуса Христа і силою Святого Духа, бо Він бажає об’єднати все у Христі – небесне і земне. Кайрос – це новий час, освячений молитвою, духовністю, Євангелієм, літургією, Церквою, коли вона діє в імені Ісуса Христа і під натхненням Духа Святого. Божа благодать і наша співдія з нею творять цей кайрос. Власне, входить тут динаміка синергії, як ми розуміємо у східному богослов’ї. Через свій есхатологічний вимір богопосвячене життя реалізовує в собі цю глибоку злуку ще більше – майбутнє, небесне і вічне, злучається з теперішнім, минущим і земним, у спільноті вибраних дітей Божих і в Церкві. Ця одночасно Божа і людська динаміка провадить особу ченця, черниці і всю чернечу спільноту до обожествлення, повноти, святості, спасення. Під проводом Святого Духа ми всі тут зібрані, щоб підтвердити і скріпити цей динамізм. Сміливо можемо сказати, що наш Собор – це правдивий кайрос, час сприятливий, час благодаті, час навернення, час шукання Божої волі щодо нас, час спасення.

Справді, ми тут зібрані як помісна Церква, як еклезіальна повнота, бо маємо нашого Главу – Патріарха, наших митрополитів, наших єпископів, священиків, ченців і черниць, мирян із майже усіх частин світу, де існують або де творяться нові структури Української Греко-Католицької Церкви. Господеві нехай буде наша щира подяка за цю велику благодать. Наша покірна молитва до Святого Духа Утішителя, щоб Він просвітив і наставив усіх нас до Христоподібнення, тобто до найглибшого пізнання і сприйняття з любов’ю дороги правди і життя – Ісуса Христа. Нехай цей Патріарший Собор принесе якнайкращі плоди для всієї нашої Церкви. Нехай наша Церква, беручи під увагу особливо одну з найбільших її сил – чини і згромадження чернечого життя, – стане ще більшим світлом і ще кращою сіллю для всього Божого люду і світу.

Всім учасникам цього Собору моє сердечне побажання успіхів у соборовій праці та милого і благословенного побуту між нами.

Дуже дякую!


Привітальне слово преосв. владики Івана Браз де Авіз – префекта Конгрегації у справах Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя
Сьогодні відкривається Собор Української Греко-Католицької Церкви в Прудентополісі на тему богопосвяченого життя. Від 14 січня цього року мене покликав Вселенський Архиєрей Венедикт ХVІ до Риму на префекта Конгрегації у справах Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя. Запрошення, яке я отримав від владики Володимира (Ковбича), щоб взяти участь у цій події, спричинило мені велику радість.

Боже Провидіння через різні обставини мого життя наблизило мене до Української Греко-Католицької Церкви, а особливо за посередництвом сестер служебниць Непорочної Діви Марії в Апукарані, Понта Ґроссі і Прудентополісі.

З великою сердечністю вітаю, в апостольському братерстві, Його Блаженство Верховного Архиєпископа Святослава (Шевчука) і преосвященного Володимира (Ковбича). Вітаю також усіх представників церковної, світської, військової влади, тут присутніх, як також усіх, хто прибув на цю зустріч благодарення Пресвятої Тройці. Дякую також секретаріатові Собору та особам, причетним до нього, за люб’язно надіслані цінні матеріали, щоб я міг глибше розуміти значення цієї події.

Минуло 120 років від прибуття перших українських емігрантів до Бразилії. З ними прибули єпархіальні священики, а відтак отці Чину святого Василія Великого. Пізніше прибули сестри служебниці Непорочної Діви Марії, які цього року святкують століття свого прибуття; вони перебувають сьогодні в 46 домах у Бразилії; з цієї Провінції народилася місія в Аргентині. 1932 року в Бразилії постали сестри катехитки святої Анни. 1940 року засновано в Прудентополісі світський Інститут катехиток Серця Ісусового, що мав на меті власне освячення та євангелізацію. 1972 року прибули сестри Чину святого Василія Великого. Сестри святого Йосифа — Обручника Пречистої Діви Марії, прибули до Бразилії 1983 року. Пригадуємо з великою вдячністю цю різнородну й багату присутність місіонерів і місіонерок, що глибоко причинилася не тільки до збереження віри українських іммігрантів, а також до розвитку Церкви по різних частинах світу.

Знаємо також, з якою глибинністю і рішучістю крокувала і крокує Церква в Україні.

Зі Статистичного церковного каталогу довідуємося, що на кінець 2009 року в Україні діяло 145 монаших чоловічих домів Інститутів папського права з 526 священиками-монахами, 13 постійними дияконами, 73 братами-монахами, 121 семінаристом, 38 новиками і 133 аспірантами. Жіночих монаших домів було 242 із 871 монахинею з довічними обітами, 121 сестрою з тимчасовими обітами, 24 новичками і 25 аспірантками. Було також 3 жіночі контемплятивні монастирі, де проживало 24 монахині з довічними обітами, 2 – з тимчасовими обітами, 3 новички і 10 аспіранток. У той самий період було 35 єпископів і 2.903 єпархіальних священиків. На 51.706.742 осіб населення було 4.766.000 католиків, тобто 7,34%.

Усе це є причиною нашої радості. Від секретаря Архиєпископа Йосифа Тобіна і від усіх членів конгрегації у справах Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя та від мене особисто як префекта висловлюю настоятелям та всім учасникам цього Патріаршого Собору моє найглибше сопричастя та запевнення наших постійних молитов. Нехай Пресвята Тройця огортає світлом і радістю цю торжественну хвилину.

У єдності з усіма присутніми благаю заступництва усіх святих, мучеників і блаженних Української Греко-Католицької Церкви.

+ Іван Браз де Авіз

Префект Конгрегації у справах Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя


Слово-привітання префекта Конгрегації у справах Східних Церков

Леонардо Сандрі
Конгрегація у справах Східних Церков

19 червня, 2010 р. Б.

До Блаженнішого Кардинала Гузара,

Верховного Архиєпископа Києво-Галицького
1. З радістю передаю через Ваші руки мій привіт у Господі для учасників Собору Української Греко-Католицької Церкви «Про богопосвячене життя», який відбудеться у місті Прудентополісі, штат Парана, Бразилія, від 31-го серпня до 4-го вересня 2011 року.

Собор – це надзвичайно вагома подія: представники від єпископату, духовенства, чернецтва й мирян з усіх місцевостей цієї Церкви з’їжджатимуться, щоб поглибити й зрозуміти щораз краще ідентичність богопосвячених осіб, їхнє покликання до місії і важливість формації в їхньому житті.


2. Як знаємо, 25 березня 1996 року блаженної пам’яті Папа Іван Павло ІI подав Церкві й для світу Апостольське поучення Vita consecrata (Богопосвячене життя), що було результатом праці Синоду єпископів «Про богопосвячене життя та його місію в Церкві й у світі», який відбувся в Римі 2–29 жовтня 1995 року.

Цей післясинодальний документ вважають Великою хартією для духовних осіб третього тисячоліття, і тому він є конечною й незамінною точкою відліку.

Синод під час своїх засідань подав до Святішого Отця прохання про роз’яснення деяких богословських і наукових пунктів. І папа з готовністю відповів.
3. Богопосвячене життя – це життєва «ісповідь Тройці», це «знак Пресвятої Тройці» в історії. Його можна пояснити тільки повним відданням тайні Бога Отця, Сина й Святого Духа: цей спосіб життя не віднаходить іншого пояснення, як тільки в життєвім віднесенні до Бога, який є Всім, що може сповнити життя й задовольнити його у всіх його прагненнях і, крім того, зробити його плідним та корисним для суспільства.

Богопосвячене життя не слід розуміти тільки, або насамперед, як аскетичну дорогу – воно є плодом містичної інтуїції сяйва Бога Отця, Сина і Святого Духа: Отця – сотворителя всесвіту, Сина, який відновив світ своїм воплоченням і пасхальною містерією, Святого Духа, який дає відчувати красу Божих речей протягом часів. Тут легко помітити вплив східної традиції, притаманної великим Отцям (згадаймо лише Григорія Ниського), традиції, яка в документі зливається із західною, більш зосередженою на наслідуванні Христа, який запрошує наслідувати Його і йти за Ним в апостольській праці для поширення Божого Царства.


4. Що відрізняє богопосвячену особу від мирянина, посвяченого в хрещенні, – це «нова й особливіша посвята», яка походить від нового й особливого покликання – своєрідного дару Святого Духа. З’ясовуючи поняття «ідентичність» богопосвяченого життя, Святіший Отець трактує його як сприйняття способу життя, властивого Божому Синові, який прийшов і жив на цьому світі в чистоті, убогості й послухові. Церква потребує тих, хто б увіковічнював такий спосіб життя як живий спогад про божественне й людське існування свого Спасителя і Господа.

Апостольське поучення мало на меті зібрати найцінніші здобутки багатого богослов’я цих років. Таким чином попри категорію «посвяти» дано місце для категорії «харизма», достосованої до коріння й ідентичності Інститутів, як також «наслідуванню Христа», іншим покликанням соборових і післясоборових роздумів.

5. У минулому домінувала тенденція розглядати «місію» як активність богопосвяченого життя. Після Другого Ватиканського Собору прийнято вважати її частиною буття, що притаманне й Церкві. Відновлено усвідомлення, що місія християн родиться з Божої місії, у Христі й Святому Дусі.

«Місія» входить у саму природу богопосвяченого життя. Його члени призначені до посланництва. Богопосвячене життя за своєю природою апостольське. Кожна чернеча спільнота, навіть і контемплятивна, насправді не зосереджена сама в собі, а є проповіддю, службою, пророчим свідченням у деяких специфічних площинах місії і, понад усе, відкрита для всіх через діялог.

У «покликанні» міститься завдання «віддаватися всеціло для місії», навіть більше: саме богопосвячене життя під впливом Святого Духа, який є джерелом кожного покликання й кожної харизми, стає місією, яким було ціле життя Ісуса. Обіти й саме братерське співжиття у спільноті мають апостольський вимір.
6. «Місію» богопосвяченого життя характеризує не тільки обсяг праці, а також віднесення до джерела Божої любові – як правдивого, таїнственного і незамінного рушія кожного служіння.

Починаючи від цього служіння, зверненого до терплячого й зраненого людства, можна добачити різні виклики, які богопосвячене життя сьогодні має зустрічати реалістичною вірою, конечною для того, щоб не зроджувати ілюзорних перспектив, а радше щоб підтримувати відновлену ревність у місії.

Йдеться про виховання, опіку хворих, середники соціального повідомлення, піклування про вбогих і сприяння справедливості, про присутність у світі культури, екуменізм, міжрелігійний діалог, про відповідь духовності в пошуках того, що святе.
7. Визначено потрійне поле діяльності: 1) «до народів» – дбання про тих, які ще не дійшли до пізнання Євангелія; 2) нова євангелізація для тих, які втратили контакт з Євангелієм; 3) пастирське опікування на звичайному полі церковного життя.

Але не тільки це. Подано вказівки про те, як богопосвячене життя має стати авангардом «євангельської культури» для нашого світу, починаючи від євангельських рад, з особливою радикальністю практикованих саме богопосвяченим життям .

Це, можливо, найбільш нагальне служіння, якого наш світ потребує сьогодні, аби наново розпочати дорогу духовної відбудови, для якої потрібно чи то живих зразків, чи то культури, глибоко пройнятої євангельськими вартостями, тобто більше вкоріненої в дусі блаженств.
8. Другий Ватиканський Собор застерігає, що віднова інститутів найбільше залежить від «формації» членів. Інвестиційний внесок більше, ніж колись, стосується осіб, які є першорядним Божим ділом, видимим і життєдайним. Ось тому формація до духовного життя – це одне з пріоритетних завдань інститутів. Нинішній світ, з його глибокими й широкими змінами, вимагає адекватного приготування.

Розвиток людський і християнський доповнюють один одного. Сьогодні християнське виховання не може бути занедбане у світі. Також ніяк не можна забувати про потребу виховання наставників і про постійне виховання.

Апостольське поучення звертає увагу на те, що «формацію» треба розуміти як еволюційний процес, який переходить через кожний етап особистого дозрівання – від психологічного і духовного до богословського й пасторального. Це життєвий процес, через який особа навертається до Божого слова аж до глибин свого буття. Він покриває все коло людського існування, тобто аж до тої хвилини, коли богопосвячена особа скаже своє останнє «так» наприкінці власного життя.

Початкова й постійна формація – це одна «тяглість». Початкова формація має поєднуватися з «постійною», зроджуючи в особі готовість дозволити виховувати себе у всі дні її життя.

Якраз через свій характер перетворення цілої особи виховний процес не припиняється ніколи. Потрібно, отже, дати можливість богопосвяченим особам аж до кінця їхнього життя зростати у вірності харизмі та місії власного інституту.
9. Тон документа Vita consecrata (Богопосвячене життя) позитивний і заохочувальний, висловлює зачудування тим великим даром, що його Господь постійно дає для Церкви через богопосвячене життя, у якому Церква бачить здійснення свого покликання бути цілковито відданою для свого Господа, від якого отримує всі дари, всю силу, аби віддавати Йому славу, як також щоб творити наше суспільство гуманнішим .

Документ звернений не тільки до богопосвячених осіб, а й до цілої Церкви, до всіх, хто бажає усвідомити тайну, яка охоплює тих, які організовують своє життя виключно на основі слів та прикладів Господа Ісуса.



Варто також пригадати, що богопосвячене життя цими роками мусило платити за свою вірність Господеві, Церкві й убогим, з великим числом свідків, там, де ця вірність викликала переслідування, ув'язнення, відокремлення, а часто вимагала й жертви життя.
Бажаю учасникам Собору зібрати все багатство слів згаданого Апостольського поучення для користі «ідентичності» богопосвячених осіб, їхньої місії та потреб їхньої адекватної формації, аби краще відповісти на сподівання Бога і людей наших часів із певністю, що не йдеться тільки про славну історію, щоб її пригадувати й переповідати, а про велику історію, щоб її будувати (див. VC, 110).
Леонардо Сандрі, префект
Василь Сиріл – архиєпископ, секретар


СПИСОК ДЕЛЕГАТІВ І ГОСТЕЙ СОБОРУ
УКРАЇНА
Патріарша Курія:

  1. Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук)

  2. Преосв. владика Богдан (Дзюрах) – секретар Синоду Єпископів

Київська Архиєпархія:

  1. Преосв. владика Йосиф (Мілян) – єпископ-помічник

  2. о. Петро Жук – ректор Київської Трьохсвятительської Духовної семінарії

  3. о. Василь (Тучапець) – ігумен ЧСВВ, – Київ

  4. о. Василь Поточняк – Київ

  5. Андрій Ярослав Васькович – президент українського «Карітасу»

Львівська Архиєпархія:

  1. Високопреосв. владика Ігор (Возняк) – архиєпископ

  2. Преосв. владика Венедикт (Алексійчук) – єпископ-помічник

  3. о. Віталій (Дудкевич), ЧСВВ

  4. о. Борис Ґудзяк – ректор Українського Католицького Університету

  5. о. Миколай Володимир Фредина – ректор Львівської Духовної семінарії Святого Духа

  6. о. Орест Фредина

  7. Зенон Боровець

  8. Алла Капуш

Стрийська єпархія:

  1. Преосв. владика Тарас (Сеньків) – єпископ

  2. о. Михайло Коцуровський

  3. о. Іван Барабаш

  4. Євген Гірник

  5. Петро Маковський

Самбірсько-Дрогобицька єпархія:

  1. Преосв. владика Ярослав (Приріз) – єпископ

  2. о. Михайло (Фляжок), ЧСВВ

  3. о. Мирон Петро Бендик, ректор Дрогобицької Духовної семінарії ім. бл. свщмч. Северина, Віталія та Якима

  4. Назар Дуда

Тернопілько-Зборівська єпархія:

  1. Преосв. владика Василь (Семенюк) – єпископ

  2. о. Іван Січкарик

  3. о. Олег Юстиніян (Городечний), ЧБМФ

Сокальсько-Жовківська єпархія:

  1. Преосв. владика Михаїл (Колтун) – єпископ

  2. о. Василь Крушельницький

  3. о. Ігнатій (Москалюк), ЧСВВ

Івано-Франківська єпархія:

  1. Преосв. владика Володимир (Війтишин) – єпископ

  2. о. Олександр Левицький – ректор Івано-Франківської Духовної семінарії ім. свщмч. Йосафата

  3. о. Йосафат В. (Бойко), ВС – синкел у справах монашества

Бучацька єпархія:

  1. Преосв. владика Дмитро Богдан (Григорак) – єпископ-номінат

  2. Преосв. владика Іриней (Білик) – єпископ-емерит

  3. о. Віктор (Солюк), ЧСВВ

  4. с. Юліана Дзюбата – сестра-мироносиця

  5. Надія Фартушинська

Коломийсько-Чернівецька єпархія:

  1. Преосв. владика Микола (Сімкайло) – єпископ

  2. с. Мирослава Яхимець, СНДМ

  3. о. Андрій Танасійчук

Донецько-Харківський екзархат:

  1. Преосв. владика Степан (Меньок) – екзарх

  2. о. Роман Вовк

  3. с. Людмила Панасюк, СНДМ

  4. Руслан Ликавський

Одесько-Кримський екзархат:

  1. Преосв. владика Василь (Івасюк) – екзарх

  2. о. Макарій (Ленів), ЧСВВ

Луцький екзархат:

  1. Преосв. владика Йосафат Олег (Говера) – екзарх

  2. о. Терентій Василь (Цапчук), ЧСВВ

ЄВРОПА
Перемисько-Варшавська архиєпархія:



  1. о. Стефан Батрух

  2. о. Василь (Кепещук), ЧСВВ

Вроцлавсько-Ґданська єпархія:

  1. Преосв. владика Володимир Роман (Ющак), ЧСВВ – єпископ.

Апостольський екзархат у Франції, Бенілюксі та Швейцарії:

  1. Преосв. владика Михаїл (Гринчишин) – Апостольський екзарх

  2. о. Михайло Романюк – настоятель катeдри в Парижі

Апостольський екзархат у Великобританії:

  1. Преосв. владика Гліб (Лончина) – Апостольський екзарх

  2. о. Іриней (Крайчий), ЧСВВ

Апостольський екзархат у Німеччині та Скандинавії:

  1. Преосв. владика Петро (Крик) – Апостольський екзарх

Апостольська Візитатура в Італії (та Іспанії):

  1. Преосв. владика Діонісій (Ляхович) – Апостольський візитатор (Італія)

  2. о. Іван (Левицький), ЧНІ (Барселона – Іспанія)

  3. о. Августин Баб′як (Тренто – Італія)

  4. с. Оксана Кравець, згромадження Божого Провидіння (Модена – Італія)

  5. Марія Говгера


ПІВДЕННА, ПІВНІЧНА АМЕРИКА, АВСТРАЛІЯ
Вінніпезька митрополія:

  1. Високопреосв. владика Лаврентій (Гуцуляк), ЧСВВ – митрополит

Едмонтонська єпархія:

  1. Преосв. владика Давид (Мотюк) – єпископ

  2. Єлисавета Захарко

  3. Сергій Ціпко

  4. Орест Іванишин

Торонтська єпархія:

  1. Преосв. владика Степан (Хміляр) – єпископ

  2. о. Євген Галіцький

  3. о. Андрій Онуферко – ректор Інституту Східнохристиянських наук ім. Митрополита Андрея Шептицького при Університеті апостола Павла в Оттаві

Саскатунська єпархія:

  1. Преосв. владика Браєн (Байда) – єпископ

  2. о. Янко Колошняї

  3. с. Теодосія Папірник, згромадження святого Йосифа – ОПДМ

  4. с. Софія Фукс, згромадження святого Йосифа – ОПДМ

Єпархія Нью-Вестмінстеру:

  1. Преосв. владика Кен (Новаківський) – єпископ

  2. Любомира Мотря Коропецька

Філадельфійська архиєпархія:

  1. Високопреосв. владика Стефан (Сорока) – митрополит

  2. с. Лідія Анна Савка, ЧСВВ

  3. Мотря Александра Лончина

Чиказька єпархія:

  1. Преосв. владика Ричард (Семінак) – єпископ

  2. Назар Слобода

Стемфордська єпархія:

  1. Преосв. владика Павло (Хомницький) – єпископ

  2. о. Богдан І. Данило

  3. Віра Юлик, КСІ

Пармська єпархія:

  1. Преосв. владика Іван (Бура) – єпископ

  2. о. Марко Морозович

Куритибська єпархія:

  1. Преосв. владика Володимир (Ковбич), ЧСВВ – єпископ

  2. Преосв. владика Мирон (Мазур), ЧСВВ – єпископ-помічник

  3. о. Йосафат Ґавдида

  4. о. Теодор (Галіцький), ЧСВВ

  5. о. Теодор (Ганиш), ЧСВВ

  6. о. Йоаким Сидорович

  7. Михайло Шокайло Нето

  8. Рахиль Навроцька

Аргентинська єпархія:

  1. Преосв. владика Даниїл (Козлинський) – Апостольський адміністратор

  2. о. Луїз Глинка, ЧБМФ

  3. о. Роман Заміховський

  4. Мирослава Багрій, КСІ

  5. Михайло Геруля

  6. Іванна Ізабелла Прокопіо


Єпархія Австралії, Нової Зеландії й Океанії

  1. Преосв. владика Петро (Стасюк), ЧНІ – єпископ

  2. Стефан Буряк

  3. Жералдо Суходоляк

  4. Юрій Федишин

  5. Марія Анна Квас

  6. Маруся Юрків Яроцька



ДЕЛЕГАТИ ВІД МОНАШЕСТВА:
Сестри Чину святого Василія Великого:

  1. с. Міріям Кляра Коваль, ЧСВВ – Генеральна настоятелька

  2. с. Норма Ґрасієла Розніцькі, ЧСВВ – Аргентина

  3. с. Лукія Салкоскі, ЧСВВ – Бразилія

Сестри-служебниці Непорочної Діви Марії

  1. с. Тереса Слота, СНДМ – Генеральна настоятелька

  2. с. Маргарета Гладчук, СНДМ – Провінційна настоятелька, Бразилія

  3. с. Ольга Федаш, СНДМ – Аргентина

Сестри згромадження святого Йосифа – Обручника Пречистої Діви Марії:

  1. с. Елевтерія Каролюс – настоятелька

Сестри-мироносиці:

  1. с. Августина Чорноус – Головна настоятелька, Україна

Сестри згромадження Пресвятої Родини:

  1. с. Наталія Мельник, ЗПР – Головна настоятелька, Україна

Сестри-катехитки святої Анни:

  1. с. Арсенія Рудик – Головна настоятелька, Бразилія

Сестри Воплоченого Слова:

  1. с. Марія Сліз Фаріна – Україна

Інститут катехиток Серця Ісусового:

  1. Філомена Процик, КСІ – Головний директор, Бразилія

Отці василіани:

  1. о. Василій (Ковбич), ЧСВВ – Протоархимандрит

  2. о. Роберт Лисейко, ЧСВВ – ректор Семінарії в Україні

  3. о. Теодосій Ґрень, ЧСВВ – віце-ректор Інституту Пресвятої Покрови в Римі

Монахи-студити:

  1. Єромонах Леонтій (Тумовський) – Україна

Місійне Товариство святого Андрія:

  1. о. Йосафат Мощич – Головний настоятель

Представники Місійних осередків:

  1. о. Василь Говера – Казахстан

  2. о. Володимир Філіпов (Парагвай)


ГОСТІ СОБОРУ
Достойники:

  1. Високопреосв. архиєпископ Іван Браз де Авіз – префект Конгрегації у справах Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя, Ватикан

  2. с. Маріян Амброзіо – Голова Конференції богопосвячених осіб у Бразилії

  3. о. Томаз Гуґес, СБС – Голова Конференції богопосвячених осіб у Бразилії, Парана

  4. Гелена Палудо – Президент Бразилійської Конференції світських інститутів

Донецько-Харківський екзархат:

  1. с. Марта Козакова, СНДМ, Словаччина

Апостольська візитатура в Італії (та Іспанії):

  1. о. Олексій Саранчук – Італія, Венеція

Едмонтонська єпархія:

  1. Нестор Захарко

  2. Жакелін Тейт

  3. Евелин Іванишин

Куритибська єпархія:

  1. Мар′ян Мачула – Бразилія

Сестри-василіанки:

  1. с. Марія Дмитрів – Бразилія

Сестри-служебниці Непорочної Діви Марії:

  1. с. Розанжела де Мело Кампаняр – Бразилія

  2. с. Євгенія Денисєвич – Бразилія

  3. с. Селіна Слобода – Бразилія

  4. с. Вероніка Ноґас – Бразилія

  5. с. Діоґена Мелніцька – Бразилія

  6. с. Кекилія Замуляк – Бразилія

  7. с. Тереса Гайдамаха – Бразилія

  8. с. Лукія Банах – Бразилія

  9. с. Анна Моніка Стареправо – Бразилія

  10. с. Вероніка Ковбич – Бразилія

Сестри згромадження святого Йосифа – Обручника Пречистої Діви Марії:

  1. с. Марія Смага – Бразилія

  2. с. Христина Юсак – Бразилія

Сестри-катехитки святої Анни:

  1. с. Ріта Балдо – Бразилія

  2. с. Сергія Ґавдида – Бразилія

  3. с. Євтимія Зазуля – Бразилія

  4. с. Aгнета Демкевіч – Україна

  5. с. Лукія М. Ґрабове – Бразилія

  6. с. Лукія Салете Мельнік – Бразилія

  7. с. Тереса Ваховіч – Бразилія

  8. с. Євфрозинія Гурмус – Бразилія

  9. с. Леокадія Водоноз – Бразилія

  10. с. Клавдія Міхалішин – Бразилія

Сестри Воплоченого Слова:

  1. с. Марія Замилування Олександра Петрів – Україна

Інститут катехиток Серця Ісусового:

  1. Надір Возівода – Бразилія

  2. Елвіра Лозова – Бразилія

  3. Марта Било – Бразилія

  4. Кикелія Тлумацька Пріма – Бразилія

  5. Анна Марія Пруснал – Бразилія

  6. Марія Апаресіда Панкевич – Бразилія

  7. Надія Горбусь – Бразилія

  8. Вера Лукія Вінярська – Аргентина

  9. Катерина Мазай – Парагвай

  10. Теодосія Крив – Бразилія

Отці (брати) василіани:

  1. о. Евген (Ричларк), ЧСВВ – протоігумен, Канада

  2. о. Лев (Ґолдейд), ЧСВВ – США

  3. о. Антоній (Роїк), ЧСВВ – Бразилія

  4. о. Павло (Сербай), ЧСВВ – Бразилія

  5. о. Марко (Гевко), ЧСВВ – Аргентина

  6. о. Ґенесій (Комар), ЧСВВ – Бразилія

  7. о. Павло (Марків), ЧСВВ – Бразилія

  8. о. Єфрем (Крефер), ЧСВВ – Бразилія

  9. о. Діонісій (Мазур), ЧСВВ – Бразилія

  10. бр. Августин (Млот), ЧСВВ – Бразилія

  11. о. Методій (Тихий), ЧСВВ – Бразилія

  12. о. Теофіль (Мелех), ЧСВВ – Бразилія


Роздуми над біблійним текстом
отець Тарас БАРЩЕВСЬКИЙ,

Україна
Тема першого дня: Божий поклик


Слава Ісусу Христу!

«Слухай, Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний!» – каже Ісус у відповідь на питання одного книжника: «Яка перша з усіх заповідей?». Отож, «Перша… – відповідає Ісус. – Слухай, Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний!», а відтак продовжує «двома заповідями любові»: «будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю… будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає» (див. Мр. 12, 28-31).

Найбільша заповідь – це заповідь любові, але перша заповідь – це заповідь слухати! Зрештою, що означає любити Бога всім серцем, усією душею, всією думкою та усією силою? А ближнього свого, як себе самого? Можливо, увесь час тільки думати й говорити про Бога? Можливо, все робити тільки для Бога? Можливо, перестати себе любити, щоб любити ближнього? А як тоді любити ближнього, як себе самого, коли себе вже більше не любиш? Можливо, жити тільки для Бога, ба навіть, можливо, і вмерти для Нього? Можливо… Але це наші можливості, наше розуміння того, що означає любити Бога, любити ближнього. Але що Бог від нас хоче, коли каже «люби»? Звідки знаємо, що Бог цим хоче сказати? Потрібно слухати!

Слухати, однак, не означає тільки чути, ба навіть не тільки розуміти, але насамперед робити, виконувати, зберігати… так, як Марія, яка зберігала «всі ці слова у своїм серці» (Лк. 2, 51). Але як можна слухати, що Господь Бог є Єдиний? Що означає почути, що немає іншого Бога? І як можна це слово «зберігати»? Саме так: «люблячи Бога всім серцем, всією душею, всією думкою і усією силою… а ближнього свого, як себе самого!»…

Слухати, отже, означає любити, любити усім своїм єством, усім своїм життям, але любити так, як Бог цього бажає, а не так, як ми собі уявляємо. Слухати, що Господь є Єдиний, означає не мати інших богів, не мати поділеного серця ані розуму, не віддавати своїх знань і сил комусь, хто не є Богом. Означає вибрати дорогу життя, дорогу правди, дорогу Христа. А це все стає видиме в нашій спроможності любити ближнього тією мірою, якою сам Бог нас полюбив: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йо. 13, 34). «Слухай» – означає, зрештою, уподібнитися вповні до Христа, який «став слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної» (Флп. 2, 8), щоб, уподібнившись Йому в смерті, ми спізнали і силу Його воскресення! (див. Флп. 3, 10).

Богопосвячене життя народжується саме як «послух», тобто як слухання Божого слова і відповідь на нього. Монах – це передусім той, хто почув це слово і відповів на нього усім своїм життям.

Святий Антоній Великий (прибл. 251–356), якого саме вважають «батьком монашества», згідно зі свідченням святого Атанасія, іде в пустелю саме для того, щоб безперестанно читати Святе Письмо й роздумувати над ним. Крім того, його життя зазнає радикальної зміни саме завдяки слуханню одного уривка з Євангелія від Матея: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за Мною» (Мт. 19, 21). Святий Єронім навіть каже, що святий Антоній «своїм постійним читанням Святого Письма і довгими роздумами над ним зробив у своєму серці бібліотеку Христа»1. Його читання (і, отже, «слухання») Святого Письма є таким, що творить його ідентичність, настільки, що в ньому – за свідченням святого Атанасія – оживають Мойсей, Самуїл, Ілля, Єлисей, Йов… та й сам Ісус.

Першенство звернення до слова залишається навіть тоді, коли монаше життя відкриє для себе койнонію. Найбільш промовистим прикладом з цього огляду є святий Пахомій (292–346). Після певного періоду еремітського життя Пахомій розпочинає перший впорядкований досвід кеновійного життя. Його харизма притягує багатьох людей; засновуючи кеновії сотень монахів і монахинь, він має в центрі дуже чітку мету – переклад у «життя» уривку з Діянь апостолів 4, 32: «вони мали одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне». Без жодного вагання він вимагає від монахів вивчати напам’ять текст Святого Письма, а зокрема Новий Завіт і Псалми, щоб могти їх завжди повторювати, перемагаючи тим самим спокуси диявола. Але так само, щоб зустріти завдяки Святому Письму патріархів, пророків, апостолів і розмовляти з ними; щоб ритмувати денний і тижневий цикл у світлі Святого Письма.

Серед цих перших сторінок про монашество не можна не згадати про святого Василія Великого (330–379), який розглядає койнонію як adelphotes (братню спільноту), маючи перед собою образ живого Христового тіла. Він пропонує цю форму життя всім – монахам і мирянам, без жодного розрізнення, подаючи завжди як пункт відліку саме модель першої християнської спільноти: «Усі віруючі були вкупі й усе мали спільним» (Ді. 2, 44; див. також 4, 32). Його Правила звернені не лише до монахів, а також і до єпископів, священиків, дияконів, проповідників, подружжя, дів, воїнів, правителів, рабів, до батьків і дітей… Ту саму монашу аскезу запропоновано як продовження і вершину християнської аскези, властивої кожному охрещеному. І святий Василій Великий не має сумнівів щодо шляху, який потрібно пройти, щоб зреалізувати цей ідеал:

«Найкращою дорогою, – пише святий, – щоб осягнути те, що корисне, є роздумування над натхненними Писаннями. У них міститься те, що ми маємо робити; у них передано на письмі життя блаженних людей – живих ікон божественного життя, щоб ми наслідували їхні добрі вчинки. У них кожен знайде відповідний лік для своєї хвороби… Саме так, як художник, коли малює якесь зображення, відтворюючи його з інших образів, дивиться часто на зразок і старається перенести у свій твір його основні риси, так само той, хто намагається стати досконалим у чеснотах, має вдивлятися в живі і дієві образи зі Святого Письма і зробити їх власними, наслідуючи те добро, яке в них міститься»2.

Тому кожен віруючий, а тим більше монах чи монахиня, богопосвячена особа, є слухачем слова. Оте «Слухай, Ізраїлю» (Втор. 6, 4) лунає в Новому Завіті і з уст Бога Отця, який промовляє з гори Тавор над переображеним між Законом і Пророками своїм Сином: «Слухайтесь Його!» (Мр. 9, 7 і пар.). Слухання – це перша «дія», яку слід виконати, щоб увійти в спілкування з Богом. Бог говорить, і тоді, якщо людина приймає його слово, тобто слухає і виконує, вона стає віруючою, людиною, яка відповідає Богові, виконуючи Його слово. Можемо сказати, що коли для Бога «споконвіку було Слово» (див. Йо. 1, 1), то для людини «на початку є слухання»!

У зв’язку з цим не можемо забути слів, що їх сказав Бог і засвідчив пророк Єремія, про першенство слухання перед кожною, навіть богослужбовою, дією: «бо Я не говорив і не заповідав батькам вашим про всепалення, жертву, в той день, як Я виводив їх з Єгипту, лише дав їм таку заповідь: Слухайте мій голос!» (Єр. 7, 22–23). В іншому місці ці самі слова подано ще більш синтетично: «Послух ліпший від жертви» (1 Сам. 15, 22). Слухати Бога, врешті-решт, означає пізнати Його, означає розпочати шлях, на якому, приймаючи Його слово, ми пізнаємо те, що Він хоче, щоб ми пізнали про Нього. Нема іншого способу пізнати Бога, як тільки через слухання! Ми можемо шукати Бога, можемо робити дослідження про Нього, але лише коли Він сам об’явиться і заговорить до нас, ми можемо Його пізнати у правді – інакше ризикуємо пізнати Його фальшиво, згідно з нашими бажаннями, нашими проекціями або просто «з чуток», як каже Йов (див. Йов 42, 5). Тому для кожного Ісусового учня першенство належить слуханню Бога, який кличе, вибирає, говорить, доручає посланництво…

Розпочинаючи сьогодні роботу Собору, присвяченого богопосвяченому життю в нашій Церкві, передусім, отже, послухаймо, що «Дух говорить Церкві» (див. Од. 2, 7. 11. 17. 29; 3, 6. 13. 22). Прислухаймося до Божого слова – Святого Письма, прислухаймося до наших братів-сестер, які промовлятимуть до нас не тільки у своїх виступах чи в робочих групах, але вже самою своєю присутністю тут, на Соборі; прислухаймося до знаків часу – викликів і очікувань, які перед нами ставить світ. Господь неодмінно говоритиме! Виконаймо першу заповідь, а сам Господь вкаже нам, як виконати і найбільшу заповідь любові: «будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю… будеш любити ближнього твого, як себе самого»!

На завершення сьогоднішніх роздумів помолімся словами Господнього Слуги із книги пророка Ісаї: «Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку будить Він, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав. Господь Бог відтулив мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся» (Іс. 50, 4-5).
«Хто має ухо, нехай слухає,

що Дух говорить Церквам!»

(Од. 2, 7. 11. 17. 29; 3, 6. 13. 22).



ЧОМУ БОГ КЛИЧЕ ДО БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ?
Преосв. владика Венедикт (АЛЕКСІЙЧУК),

єпископ-помічник

Львівської Архиєпархії УГКЦ
Заглиблюючись у таємницю покликання, відверто можемо ствердити, що ніхто не зможе до кінця збагнути, з якою метою Господь кличе до богопосвяченого життя. Коли ми замислюємося над значенням слова «покликання», то розуміємо, що йдеться про поклик Божий, про Божу ініціативу. Він – Той, хто кличе. Отже, основою кожного покликання до богопосвяченого життя є сам Бог. Він є Тим, хто обирає людину до такого стилю життя.

Отже, покликання кожного з нас завжди залишається тайною – містерією Божого вибору. Святе Письмо неодноразово наголошує це. Боже покликання на початку, як правило, закрите для всіх нас, хіба що його можна порівняти із зерном любові, яке Бог сіє в наших серцях і яке поволі розвивається, і лише з часом ми можемо зауважити його присутність. Так пророк Самуїл, коли Бог покликав його помазати Давида на ізраїльського царя, зіткнувся з таємничістю Божого вибору. Пророк очікував, що старший син Єссея Еліяв є тим, кого Бог покликав, але отримав таку відповідь: «Бог не дивиться так, як дивиться людина» (див. 1 Сам. 16, 7). Христос вибирав своїх апостолів теж не за людською логікою. Якщо Натанаїла, можемо припустити, Бог вибрав, бо в ньому не було лукавства, то вибір усіх інших апостолів залишається для нас таємницею. Так само є і з покликанням до богопосвяченого життя. Вдивляючись в особисте життя, кожен з нас може розповісти історію свого покликання, вказати на тих чи інших людей, на події чи обставини, які мали вплив на покликання. Проте ми завжди свідомі того, що, остаточно, сам Господь покликав нас до цього життя. Він вибрав і покликав нас з-посеред багатьох наших друзів і знайомих, близьких і рідних. Покликання – це не один короткотривалий момент, в якому ми відразу стаємо дозрілими богопосвяченими особами. Господь вибрав і покликав богопосвячених осіб до особливого життя. Він обдарував їх тим, що, живучи на землі, вони можуть наслідувати ангелів, прославляючи Господа своїм життям.

Ми можемо лише пробувати роздумувати, чому Бог кличе людину, але не можемо ніколи й нікого покликати, не можемо стати на місце Бога, ми не спроможні «виготовляти» покликання. Хочу наголосити – це виключно Божа прерогатива.

Останнім часом спостерігаю зі свого досвіду, що в більшості випадків особи, які вступають до монастиря, приходять зі середовища, в якому не знали богопосвячених осіб. Часто можна простежити, що ця людина йде наче навпомацки, що вона йде до першого-ліпшого монастиря, який трапився на дорозі, що саме Бог її вибрав і попровадив.

Христос постійно кличе вибраних осіб, аби йшли за Ним і навколо Нього творили спільноту. Ця посвята Богові є особистою відповіддю Христові на Його поклик. Хто відповідає на цей поклик, зобов’язується, своєю чергою, провадити своє життя згідно з ідеалом, який бачить в особі Христа. Богопосвячені особи зобов’язуються наслідувати Христа в дуже особливий спосіб, вдивляючись у Нього і намагаючись перенести на себе всі риси Його особи. Особливо уподібнитися до Нього в любові до інших. Тоді Христос немовби стає видимим у богопосвячених особах.

Варто підкреслити, що ми, богопосвячені особи, маємо повсякчасно пам’ятати, що Бог довіряє нам свідчити про Себе, свідчити саме в тих обставинах, де Він нас поставив. Він у своєму Промислі все влаштовує якнайкраще для спасіння кожної людської особи. Обставини і місце, де ми перебуваємо, є ідеальними для нашого освячення і спасіння. Де найважче по-людськи, там найлегше стати святим. Саме тому нам треба дотримуватися традиції Святих Отців, яка каже: «Спасай себе, і тисячі навколо тебе спасуться». Переображуючись й освячуючись, ми дістаємо змогу допомагати тисячам навколо нас. Інші, дивлячись на нас і на наше життя, будуть відкривати для себе Бога, і ми своїм життям зможемо провадити найкращу місію і «світити» іншим, своєю святістю вказувати іншим людям на Господа. Так, як радіоактивний метал зі своєї природи випромінює радіоактивне проміння, так богопосвячена людина зі своєї суті, переображеної в Бозі, випромінює Божу присутність.

Блаженний Папа Іван Павло ІІ казав, що Церква тепер потребує у світі не так вчителів, як свідків. Бог потребує своїх свідків. А хто може бути свідком у суді? Той, хто бачив, хто був свідком чогось. Тому богопосвячена особа може лише тоді бути свідком, коли має свій досвід Бога. А якщо ми не маємо свого досвіду Бога і проповідуємо про Нього, то ми – брехуни. І це стосується кожного християнина. Люди дуже добре чують на проповіді, чи священик говорить, бо десь це прочитав, чи він говорить із власного досвіду. Може, не раз, здавалось би, говорить про звичайні речі, але передає свій досвід Бога.

Ми, богопосвячені особи, є тими, які мали б рішуче зректися світу і всіх його вигод. Якщо ми знову починаємо цього всього шукати в богопосвяченому житті, то через це стаємо фальшивими свідками Божими. Говорячи про одне, живемо іншим; взяли на себе обов’язок бути світлом, а ним не є, виправдовуючи себе тим, що тепер так жити неможливо. І цим самим, не ставши синами світла, стаємо, самі того не усвідомлюючи, синами темряви. У мене виникає запитання: чи не було б краще не одягати монашої одежі й не розпочинати богопосвяченого життя, ніж, зробивши це, надалі шукати всіх принад світу і цим вводити в оману людей, які оточують нас. Бо всі люди, маючи безсмертну душу, десь у її глибині потребують тих, хто старається провадити життя ангелів Божих.

Один із ранніх Отців Церкви, святий Іриней Ліонський, каже, що кожна людина покликана бути сіянням Божої слави. Бог кличе богопосвячених осіб, аби вони стали Його іконою, відображали Його у своїй особі. Один з Отців пустелі каже: «Хто бачив брата свого, той бачив Бога». Наша місія бути такими, щоб люди, поглянувши на нас, зустрічалися з відблиском Божої слави. А пізнавши нас, відкривали для себе образ Божий. Пригадується мені історія про мовчазну проповідь старця і учня. Старець каже: «Йдемо сьогодні в місто проповідувати». Йшли вони містом, зайшли в одне місце, друге, йшли, говорили. Вертаються назад, тоді учень питає: «Коли вже будемо проповідувати?». А старець також запитав: «А ми до того часу що робили?». І це сутність богопосвяченої особи: вона не є нейтральною, як ми деколи собі уявляємо, вона або проповідує Христа, свідчить, або не проповідує. Погляньте: якщо десь є добрий священик, добра монахиня, добра монаша спільнота, постійно люди, як бджоли на мед, «летять», бо люди чують там Бога.

Один успішний бізнесмен-банкір, який свого часу, хоча і був вихований у побожній родині, але відрікся віри і став комуністом заради кар’єри в колишній Югославії, подорожуючи літаком до Індії, пережив зустріч з Матір’ю Терезою, яка була його сусідкою в часі польоту. Вона його не навертала, не наводила жодних аргументів, не переконувала. Лише перед тим як вийти з літака, сказала йому одну-єдину фразу: «Ви мусите знати. Бог вас дуже любить». Ця проста фраза в один момент перетворила войовничого атеїста на ревного католика, який до сьогодні не соромиться давати свідчення про Христа при кожній нагоді. Будь-хто міг би сказати для того чоловіка, що Бог його любить. Але це не мало б того ефекту. Мати Тереза, променіючи Божою любов’ю, могла сказати це слово так, що сила Божа могла достукатися до затверділого серця.

Як казав, вже згадуваний, святий Іриней Ліонський, ніхто не може піти за Богом, поки не побачить в очах іншого сіяння Царства Божого. Можемо говорити дуже гарно про ті чи інші речі, але в нас кажуть: краще раз побачити, ніж сім раз почути. Тому завдання богопосвячених осіб і богопосвячених спільнот – бути саме тим сіянням Небесного Царства.

Бог кличе певних осіб, щоб вони були спеціалістами, які розвивають у собі правдиву християнську духовність, щоб вони були наче взірцем, іконою, якою мала б бути кожна людина. Якщо ми хворі, то шукаємо доброго лікаря. Богопосвячені особи мусять бути добрими спеціалістами своєї справи. Світські люди шукають професіоналів, так само й ми маємо бути висококваліфікованими фахівцями, які можуть, для прикладу, коли хтось спитає, як молитися, доступно й ґрунтовно пояснити, як потрібно молитися, а не просто сказати: «Молись “Отче наш” і “Богородице Діво”». Люди не вимагають від богопосвячених осіб, щоб вони були добрими лікарями, вчителями, а хочуть, щоб вони були добрими «спеціалістами» з Божих питань. Тому я переконаний, що Бог кличе осіб до богопосвяченого життя, аби вони були прикладом розвитку духовної сфери людини і Божим знаком тут, на землі.

Містерія покликання до богопосвяченого життя привідкривається нам у біблійній розповіді про Марту і Марію (див. Лк. 10, 38-42): Марта клопоталася багато, а Марія вибрала частку, яка не відійметься від неї. Але я маю глибоке переконання, що Марія згодом могла клопотатися ще більше, ніж Марта. Чому? Бо Марта на початку клопоталася, робила те, що вважала за потрібне. А Марія сиділа біля ніг Христа, вслухалася, що Бог від неї потребує, що Бог хоче їй сказати, що Бог їй хоче доручити, що вона мала б робити. Покликана особа, образно кажучи, «продає» все, що має і ким вона є, «сидить» у ніг Господа, аби посідати скарб, безцінну перлину, і купити поле, де міститься правдиве багатство – Христос. Саме тоді, позбувшись усього, вона в Бозі посідає все. Отже, Господь кличе не до якоїсь праці чи харизми: активність богопосвяченої особи мала б випливати з її споглядання Христа. Тому мета богопосвяченого життя полягає не лише в зовнішній, хай якою вона була б, діяльності, а найперше у внутрішньому наближенні до Бога. Будь-яка праця не є метою богопосвячених осіб сама по собі, а радше логічним наслідком глибокого духовного життя.

Для мене яскравим прикладом є сестри Матері Терези з Калькутти, які для нас класично є представниками «соціальних працівників», котрі багато працюють з бідними. Але мало знаємо про те, що ці сестри проводять щодня у молитві щонайменше 5 годин. І цей час у молитві дає їм силу пізнавати, чого Бог від них хоче, бо богопосвячена особа без молитви не здатна до ефективного активного служіння. Отож насмілюся ствердити, що Бог кличе до богопосвяченого життя не стільки для того, щоб особа чимось Йому служила, а щоб найперше була з Ним. Саме тому основою нашого богопосвяченого життя, хай яким би воно не було – більш чи менш активним, – завжди є аскеза і молитва – ці два засоби, які дають нам змогу бути з Богом.

Коли шукаємо найперше Царства Небесного, все інше доповнюється і вирішується. Бог кличе до богопосвяченого життя, щоб Його шукати і пізнавати Його волю. Це – найголовніше. Коли шукаємо Бога і Його волі, то бачимо, де Бог хоче провадити кожного з нас до спасення і чи в той чи інший період свого життя маємо більше часу віддавати молитві чи праці. Бог може деколи провадити нас до контемплятивного життя – тоді слід відкласти активну працю. А деколи Бог може покликати нас до якоїсь праці – тоді не слід втікати на самоту. Життя богопосвяченої особи ніколи не може бути закостенілим. Воно завжди чутливе на потреби Церкви, суспільства. Але щоб бути чутливими, треба бути в Бозі.

Покликання до богопосвяченого життя має пророчий характер. Часто на це звертають дуже мало уваги. Зазвичай ми розуміємо, що пророк – це той, хто пророкує. Але пророк – це найперше той, якого вибрав Бог. Практично ніхто з пророків не хотів бути пророком, але їх вибрав і покликав Бог. І ми бачимо, що їх не приймали, – так само, коли говорити загально, не осуджуючи нікого, світ не приймає богопосвяченого життя. Більшість, думаю, 90 відсотків, батьків на початку, коли син чи дочка заявляє, що хоче йти до монастиря, не погоджуються. Чому так? Тому, що Божого поклику ми ніколи не можемо зрозуміти. Батьки завжди дивляться зі своєї «дзвіниці», зі свого середовища, зі своєї перспективи, зі своєї ситуації. Їм важко побачити за тим Бога, важко прийняти, що Бог кличе саме їхню дитину. Бог потребує осіб на взір пророків – свідчити про Нього й чинити Божу волю. Блаженний Папа Іван Павло ІІ в Апостольському листі Orientale lumen (Світло Сходу), Ватикан, 1995, (далі – OL), підкреслює, що «монастир – це пророче місце, в якому створіння стає прославою Бога, а заповідь любові, якщо її конкретно практикують, стає ідеалом людського співжиття; де людська істота шукає Бога без перепон і перешкод, стаючи прикладом для всіх, носячи їх у своєму серці та допомагаючи їм шукати Бога» (п. 9).

Святий Василій Великий каже: «Монах – це досконалий християнин». І на Сході завжди було так, що монах був тим прототипом для людей, зразком християнина. Тому саме богопосвячене життя є пророчим знаком для християнина, голосом Бога, який у конкретній ситуації, у конкретний час і в конкретному народі показує можливість життя згідно з євангельськими заповідями. Богопосвячені особи стараються жити цілковито згідно з Євангелієм, починають жити свідомістю Небесного Царства, яке надходить й архітектором та будівничим якого є Бог.

Ще іншою причиною, чому Бог кличе до богопосвяченого життя, є участь у Христовому царському служінні, в обороні Божого народу перед нападами на його ідентичність. Бо лише той, хто ідентично переживає правдивий досвід Бога, може передати його іншим. Лише через правдиве життя з Богом можна по-справжньому зрозуміти істинну духовність і вчення Церкви, перейняти це й передати іншим. Можемо вивчати богослов’я в університеті – це нормально, але безпосереднього досвіду Бога ми не можемо перейняти на студентській лаві. Те, чого вчать нас в університеті, є теж досвідом, чиїмсь досвідом, і якщо ми живемо винятково цим чужим досвідом, то ми є не автентичними, ми є плагіаторами. Монашество – це те, що дає безпосередній досвід. Як казали на Сході: богослов лише той, хто молиться. Це не значить протиставляти особистий досвід досвідові Церкви, який виражений у догматичних формулах чи богословському спадку Церкви. Богослов’я дає можливість через роздумування перевіряти свій особистий досвід.

Мені раніше було незрозуміло, чому ми молимося, наприклад, «за Богом бережений народ наш, все військо, правління…». У якийсь момент, роздумуючи над цим, усвідомив, що, коли стаються різні розрухи, люди «набувають» здатності чинити страхітливі речі. Наприклад, Гессе, керівник концтабору в Освєнцімі, який знищив мільйони людей, свого часу мав стати священиком. Бачимо, як певні обставини змінюють людське життя. Це, звичайно, не знімає з кожного моральної відповідальності, але певні обставини змінюють людину. Але і людина теж впливає на обставини, освячує, перемінює, переображує їх. Бог покликає людей до богопосвяченого життя, аби вони своїм життям у Бозі, своєю присутністю в цьому світі освячували світ.



Богопосвячене життя – це не багато знати – це тим, що знаєш, жити. Тому апостоли, оскільки вони повірили й почали цим жити, могли бути ефективними благовісниками. Християнство – це не одна з чергових релігій, це життя в Христі, це не стосунки: Бог там, а я тут. Це те, що ми живемо в Бозі і Бога являємо. І в перших віках християнства люди були шоковані іншістю християн. Згадаймо, що біблійні вирази, якими означують святість, – гебрейське «кадош» та грецьке «гаґіос», – насамперед означають інакшість, відмінність від цього світу, відмінність від його грішної ситуації, в якій він існує після гріхопадіння. І сама ця інакшість стає в богопосвяченому житті активним свідченням Бога і Його святості.

Про це говорить нам і приклад святого Пахомія. Він був римським воїном. Приїхавши якось до одного села, відразу побачив, що там щось не те, щось інакше. Відразу спитав, що то за люди. Вони були християнами. Це і спричинилося до його навернення. Тому є потреба, аби богоспосвячені особи жили саме в спільноті, де, живучи в любові, могли свідчити своїм ставленням одні до одних і до інших про Бога. Саме тому про деяких богопосвячених осіб кажуть, що це іноки й інокині, значить, вони інакші і мають інакші стосунки, аніж зазвичай люди у світі.



Богопосвячені спільноти є місцем, де Царство Боже актуалізується, і це місце, де відбувається явлення Бога. Чому все-таки спільноти? Тому, що в кожного з нас досвід Бога є суб’єктивним, а спільноти дають нам змогу той досвід Бога все більше об’єктивізувати, все більше й більше в діалозі любові, в діалозі розмови, у братньому порозумінні. Особистий досвід зі суб’єктивного стає об’єктивним, спільним. У спільноті той досвід Бога міняється, передається і збагачується, адже в певний час одному легше йти за Богом, іншому – тяжче, а потім навпаки.

Отож, повертаючись до нашого питання, чому Бог кличе до богопосвяченого життя, можемо лише зазначити, що то Він кличе, Він вибирає, невідомо як, чому й коли. Це тайна. Проте кожен може розказати свою історію покликання, свою участь у цій тайні. Можна дуже глибоко аналізувати обставини, мотиви, причини, проте за тим всім стоїть Бог. Ми лише можемо констатувати факт, що богопосвячене життя є своєрідним Богоявленням і явленням Царства Божого, і вказувати іншим цей правдивий образ буття кожної людини. Із цього, без сумніву, випливає головне завдання богопосвяченої особи – вказувати своїм життям, що значить бути християнином.

І на завершення хотів би сказати декілька слів щодо покликання до наших спільнот. Без сумніву, вони залежать від того, наскільки ми, богопосвячені особи, у наших спільнотах живемо автентичним монашим життям, адже саме це є незамінною умовою народження нових покликань. Голос Божий ніколи не замовкає. Він завжди посилає своє натхнення Божому людові, а вже від нас залежить, чи ми не перешкоджаємо своїм поганим прикладом життя дійти Його голосові до нових покликань.

Маю надію, що наш Собор принесе добрі плоди, а саме, що він дасть усім нам – єпископам, священикам, мирянам і богопосвяченим особам – усвідомити завдання, покликання і роль богопосвячених осіб у житті Церкви. Як також дасть поштовх богопосвяченим особам до переосмислення якості нашої посвяти, допоможе оновити духовне життя та переродиться в певні реальні кроки, скеровані на подальший розвиток богопосвяченого життя в Українській Греко-Католицькій Церкві.



ТРАДИЦІЙНЕ МОНАШЕСТВО
єромонах Леонтій (ТУМОВСЬКИЙ),

Святоуспенська Унівська лавра

монахів Студійського Уставу,

Україна
На початку своєї доповіді хотів би з’ясувати значення основних понять, необхідних для осягнення запропонованої теми3. Йдеться, в першу чергу, про поняття монашества у вузькому значенні цього слова, яке в документах Католицької Церкви та в документах окремих Східних Католицьких Церков минулого та початку цього століття пов’язується зі східнохристиянською традицією чернечого життя Неподіленої Церкви першого тисячоліття4.



З іншого боку, у церковних документах Української Греко-Католицької Церкви останніх десятиліть термін монашество вживано також у його ширшому значенні, як синонім до терміна богопосвячене життя, що охоплює численні форми апостольського та місійного служіння, які, за взірцем Римо-Католицької Церкви, виникли також у Східних Католицьких Церквах. Не ставлю для себе завдання висвітлити, котре з двох понять – монашество (в його ширшому значенні) чи богопосвячене життя – більше відповідає традиції та перспективі УГКЦ. Я, проте, говоритиму надалі про монашество та монастирі в традиційному значенні цього слова.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница