Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”



страница1/15
Дата30.10.2016
Размер2.83 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Карен Лібо

В ПАСТЦІ

(з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010)
О, ми спали разом, гаразд,”
сказав Кайл. “Кілька годин, в усякому разі. Я б таке не забув.”
“Мені шкода, що я не прокинулась, щоб цим насолодитись,” пожартувала Джес.
Нарешті він посміхнувся. “Мені дуже шкода, що ти пропустила це, також. Це було здорово.”
Джес трохи розслабилась. “Я дійсно була сама не своя вчора вночі. І я зараз почуваюся так, начебто тебе ошукала. Ти пропонуєш допомогу, і я негайно цим зловжила.”
“Ошукала? Люба, є дещо, що тобі слід узнати про чоловіків. Коли ти просиш, щоб вони спали з тобою, це не омана. Коли вони лягають з тобою в ліжко, а ти напівпритомна, це омана. Тобі нема за що просити пробачення, добре?”
Джес подивилась йому в очі. “Мені допомогла заснути твоя присутність, тому що я знала, що була в безпеці.”
Кайл зробив довгий ковток кави. “Ти не була в такій безпеці.”

Головний підозрюваний ...


Коли колишній хлопець Джес Робінсон зник, детектив Кайл Брансон думав, що вона була до цього причетна. Джес мала привід, засоби та можливість. Вона, можливо, і буде стверджувати, що невинна, але ‘винна’ було написано на всьому її вродливому обличчі.

… або невинна жертва?


Джес вирішила переконати Кайла, що її підставляли. До того ж, вона мала потребу в його допомозі, щоб це довести. Вона знала, що він бажає її, як чоловік. Але чи зможе він проігнорувати ‘докази’ і повірити їй, як поліцейський?

Небезпека, обман і бажання.

Silhouette Intrigue


КАРЕН ЛІБО
приписує одному з своїх викладачів вперше викликаний у неї інтерес до творчого письма. У ранньому віці вона вирішила видати свою роботу. Вона написала дитячу книгу, коли ще навчалась у школі, й переконала видавця передати матеріал до друку.
Карен народилась і виросла у Даласі. Вона працювала головним художником журналу, позаштатним автором та редактором підручника, але зараз вона напружено працює повний робочий день, створюючи романи про кохання.
Інші романи Карен Лібо
Silhouette Desire Silhouette Sensation
Безпосередня близькість Опівнічні сповіді

Лінді та закон

Неземні насолоди Silhouette Intrigue

Поліцейський

Бен У невагомості

Пір’я й мереживо

Людина напівтемряви

Диво Меґана

Дитина пляжу

Людина поза бортом

Марнотратний наречений

Глава 1
– Що я буду робити з усім цим мотлохом? – сказала зі стогоном Джес Робінсон, коли ретельно досліджувала шухляду, повну дорогих чоловічих шкарпеток, деякі з яких ніколи не одягались. Вона уже перевірила шухляду повну модельної спідньої білизни, шафу для білизни, повну джинсів Келвіна Клейна, полиці, повні юридичних книг, по котрим уже навчалися, скриньку, повну чоловічих туалетних засобів.

– Послухай-но, викинь ти усі ті речі, – сказала її сестра, Лінн, зрілого віку двадцяти років з наполовину закінченою університетською освітою, котра знала все, що повинно було знати про світову та людську природу. – А ще краще – спали їх. У нас був би ритуал очищення. Можливо навіть вечірка.

– Ні, ці речі дуже гарні, щоб їх знищувати. Подумай, а жіночий притулок міг би ними користуватися?

– Що жіночий притулок буде робити з чоловічим одягом? Нумо, Джес, просто збери їх у коробку й виклич Армію спасіння. Я готова вселятися.

– А що, якщо він вирішить, що хоче повернути їх назад?

– От невдача. Він же тобі казав робити все що завгодно з його речами. Якщо виявиться, що він прийняв погане рішення – це його проблема, не твоя.

Джес опустилася на дуже велике ліжко.

– Я просто не розумію, і чому б йому йти звідси лише в одній сорочці? Господь свідок, для нього речі були набагато важливішими за освіту, або стосунки. В цьому немає жодного сенсу.

– А це і не треба розуміти. Ти знаєш, який твій головний недолік, Джес?

– Ні, але мені до смерті кортить дізнатися, – сказала сухо Джес.

– Ти сприймаєш проблеми будь-кого як свої власні. Я узнала про таких людей, як ти, на заняттях з психології. Вас називають інейблерами* (enabler – підсобник, той, хто допомагає іншій людині досягти бажаного). Ви надаєте людям можливість бути безпорадними та залежними, тому що ви заохочуєте їх перекладати всі їхні проблеми на ваші плечі.

Це було само те, чого потребувала Джес – підпасти під психоаналіз своєї молодшої сестрички. Звичайно ж, Лінн не була повністю неправа. Джес дійсно мала схильність братися за світові проблеми, і це вона робила з самого свого дитинства. Ось чому вона погодилася дозволити Лінн жити з нею, коли та закінчувала навчання в університеті Міссурі в Канзас-Сіті.

– У тебе є коробки? – запитала Лінн.

– У підвалі. Отже ти допомагатимеш?

Лінн зморщила носика.

– Я зберу його джинси та речі, але не доторкнусь до його спідньої білизни. Чесно, Джес, як ти могла терпіти того хлопця? Він такий слабак.

Останнім часом Джес часто ставила собі це запитання. Одного разу студент юридичного факультету з яскравим майбутнім, Тері, здався їй ідеальним. Він плекав великі мрії, і Джес прагнула, щоб він здійснив ті мрії якнайшвидше. Вона навіть не взяла це під сумнів, коли Тері попросив переїхати й жити з Джес у її двоповерховому будинку в центрі міста. Він заощадить плату за квартиру, зможе звільнитися з роботи і зосередитися на навчанні й у такий спосіб стати адвокатом набагато раніше.

Чорт забирай, вона була закохана до нестями, мабуть вперше. Але щось пішло не так, як треба. Здавалось, Тері ніколи не здобуде вищу освіту. Він стверджував, що проводив багато часу навчаючись у бібліотеці, але іноді Джес відчувала від нього запах пива й сигарет, коли Тері приходив додому. Коли її підозри стали нездоланними, Джес почала розслідувати.

Тері не був зарахованим до юридичного факультету UMKC* (Університету Міссурі Канзас-Сіті). Не був, принаймні за останні два роки.

Так Джес дізналась, що Тері мав серйозні вади. Він був саме з тих людей, вирішила вона, хто ніколи не буде приймати відповідальність за своє власне життя. Він звинувачував всіх крім себе за свій неуспіх.

Джес ввічливо попросила, щоб Тері з’їхав. Пійманий, засмучений, він сказав, що піде до кінця місяця.

Але той місяць перетворився у два, а потім у три. Стало очевидним, що Тері навіть не намагався знайти іншого житла. Він навіть не робив вигляд, що шукає роботу чи поступає навчатись. Тері дивився мильні опери, пив пиво та робив набіги на холодильник.

Джес мирилася з цим занадто довго.

Дзвінок у двері перервав її самобичування і серце у Джес стиснулось. Він повернувся? Він захотів своїх речей? Джес не хотіла бачити Тері знову. Останні кілька днів вона молилась, щоб він пішов з її життя назавжди. Він мав потребу в психологічному втручанні.

Тері трошки лякав Джес. Вона не вважала, що він був зовсім божевільним, проте цілком здорового глузду в нього також не було. Джес не була цілком впевнена, перед чим не зупиниться Тері.

– Заходь, – вигукнула Джес коли збігала вниз по сходах до дверей. Але це був не Тері, що стояв на її ґанку. Це був чоловік, котрого Джес не знала, з чорним волоссям та очима нічної сині й найбільш квадратною та вольовою шелепою, котру вона ще будь-коли бачила. Й хоча був лише полудень, його обличчя вже було заросле новою бородою.

– Пані Робінсон?

– Так! – у неї несподівано пересохло в роті. Навряд чи цей чоловік був красень-кінозірка. Його риси були занадто різкими, занадто приголомшливими для цього. Але він певно мав вражаючий вигляд.

Він якусь мить вивчав Джес, побіжно оглянувши її, але безпомилково швидко в думках зважуючи її переваги й недоліки.

– Я – детектив Кайл Брансон, поліцейське управління Канзас-Сіті. Можна мені ввійти?

– Звичайно.

“Тільки дозволь зовсім незнайомій людині так легко ввійти в свою вітальню кімнату,” – сварила Джес сама себе.

– Почекайте хвилинку. Гм, покажіть мені значок, будь ласка, або що там у Вас є.

Він покірно вийняв свого гаманця з внутрішньої кишені й клацнув відкриваючи його, показуючи значок поліцейського і фотокартку посвідчення особи. Джес швидко їх роздивилась. Виглядало добре як на неї, але з іншого боку, що вона знала? Знизавши у думках плечима, вона відчинила двері ширше щоб пропустити детектива у середину будинка.

– Щось трапилось? – запитала Джес. – Та ні, хтось вмер, я це знаю. Якщо це так, скажіть мені зараз. Я зможу повірити.

– Я сподіваюсь, що ніхто не вмер, – сказав детектив. Його слова замість підбадьорюючих здалися лиховісними.

Джес присіла на край свого дивана, поступаючись глибоким кріслом, котре вона купила для хворої спини Тері. Натомість поліцейський сів поруч з нею на потрібній відстані, але все ж таки досить близько, щоб лякати. Джес відчувала нелогічну потребу у більшій відстані між ними так, щоб її неможна було б заманити у пастку та утримувати його могутньою аурою сили та мужності. Джес пручалася спонуканню бігти прожогом якнайдалі, а натомість сиділа, склавши руки на колінах.

– Ви знаєте такого собі Тері Родіна? – запитав він.

– Тері? Так, я знаю. Щось трапилось? – Й хоча Джес була абсолютно впевнена, що у неї не залишилось ніяких почуттів до Тері, проте їй було неспокійно від думки про якесь лихо, що спіткало його. Вона вигнала Тері врешті-решт, коли у того не було ані роботи, ані де жити. А що, якщо він наклав на себе руки або ще щось?

– Це – те, що я хотів би знати. Він зник. Це його остання відома адреса.

– Він з’їхав, – сказала Джес негайно. – Він казав, що буде жити у свого друга Кевіна.– Вона почала підійматися. – У мене є його адреса й номер телефону, якщо Ви…

– Ми розмовляли з Кевіном, – сказав детектив, зупиняючи її своїм пильнім пекучим синім поглядом. – Він – це той, хто нас викликав. Він сказав, що дві ночі тому Тері мав оселитися у нього, але так і не з’явився.

– Це… це годі збагнути.

– Ви були тут, коли він поїхав?

– Так. Він взяв таксі.

Брансон дістав блокнота з внутрішньої кишені свого піджака, відкрив його й поклав на коліно, щоб записувати.

– Він часто брав таксі?

– Ну, ні. Він звичайно брав моє авто, або я його везла, або хтось з його друзів віз його.

– Але цього разу він взяв таксі.

– Так. Я пропонувала підвезти його до Кевіна, але він сказав, що він не… ну, він нічого від мене не хоче. Ми раніше начебто захоплювались один одним, але я попросила його з’їхати.

– Начебто захоплювались? – В куточках посмішки детектива залишився слід гумору. Ще раз Джес відчула, як він оцінював її. Чи він вбачав її неповноцінною? З деяких причин Джес так не вважала. Брансон поводився цілком професійно, але вона не могла пропустити проблиски зацікавленості в його очах.

Джес відчувала як загоряється у неї обличчя.

– Дуже захоплювались, але взаємини розпалися кілька місяців тому.

– І він лише зараз знайшов час для виїзду?

Джес схрестила руки на грудях.

– Я ж не могла вигнати його просто на вулицю. Йому не було ані куди йти, ані власних грошей. Я дала йому кілька місяців, щоб зібратися, проте він так цього і не зробив. Отже, врешті-решт, я вжила строгих заходів.

І це була одна з найважчих речей, що Джес будь-коли робила. Хоча вона й дійшла висновку щиро не любити чоловіків, але також відчувала жалість до Тері. Він був значною мірою бездіяльним.

– Агов, Джес, – покликала зверху Лінн, – Можна мені залишити собі CD-плеєр Тері?

Ліва брова детектива Брансона піднялась на частку дюйма.

– Він залишив тут свої речі, – сказала Джес, знизуючи плечима. – Я припускала, що він повернеться за ними, але він цього не зробив.

– Очевидно.

Джес не була впевнена, що їй сподобалось як Брансон глянув на неї зараз, начебто він її оцінював за щось.

– Джес, ти мене чула? – волала Лінн.

– Не зараз, Лінн! – нетерпляче крикнула у відповідь Джес.

– Дивно, що Кевін не зателефонував мені, як шукав Тері, – сказала Джес, міркуючи вголос. – З іншого боку, Кевін мене недолюблював. Мабуть він не бажав розмовляти зі мною.

– Він каже, що намагався додзвонитися до Вас кілька разів, але Ви ніколи не відповідали.

– Телефонував? Дивно. Чому він не залишив повідомлення?

– Очевидно, Ваш апарат був не ввімкнений.

– Ну, звичайно ж він був увімкнений. Я ніколи не йду з дому не ввімкнувши його.

– Ніколи?

– Ну, майже ніколи. – Вона не наполягала. Можливо, Кевін пробував телефонувати, а вона виходила або ще щось, не увімкнувши автовідповідача. Він, напевно, не дуже старався.

– Скажіть мені, пані Робінсон, де Ви вважаєте, міг би бути Тері?

– Я не маю зовсім ніякої уяви. У нього сила-силенна друзів, і він, можливо, переночував в одного з них. Можливо, він забув, що мусив зупинитися у Кевіна. Ви ніколи не зрозумієте Тері.

– Він непередбачуваний?

– Прогнозовано непередбачуваний. Він унікально дивився на життя, начебто всі й все були йому винні щось, що це було його Богом дане право бути щасливим, що його потреби були більш важливі ніж будь-кого іншого… – раптом Джес різко припинила говорити. О Боже, звідки взялася вся ця ворожість?

– Продовжуйте, будь ласка, – сказав Брансон з очевидним інтересом.

– Пробачте. Мені здається, що я усе ще гніваюсь на нього. Я почала намагатися пояснити щось, що властиво лише Тері, і в цьому весь Тері. Якби він раптом вирішив жити у когось ще, то він, ймовірно, прийшов би до них додому без попередження і анітрошки не потрудився би сказати Кевіну, що змінив свої плани. Ось як чинить Тері.

– І Ви захоплювались ним? – запитав недовірливо Брансон. Він знову заговорив раніше, ніж Джес спромоглася відповісти. – Пробачте, це не професійно і недоречно.

Все ж таки, Джес відповіла на це зухвале запитання:

– Тері також чудовий шахрай. Я визнаю, що він дурив мене довгий час. О, а він любить розіграші до непристойності. Мене б не здивувало, якщо б він зник навмисно, лише щоб я хвилювалася.

– І Ви хвилюєтесь?

– Ні, – сказала Джес занадто швидко. – Я відмовляюсь хвилюватися.

Коли Брансон продовжував пильно дивитись на Джес, викликаючи у неї тремтіння по спині від усвідомлення, вона додала:

– Ну, можливо, трошки хвилююсь. Дивно, що він не забрав своє дороге майно.

– Як, наприклад?

– Свій CD-плеєр, – сказала Джес, киваючи вбік сходів. – Одяг. Лише тоді я зрозумію, що він їх залишив, якщо ще хтось їх йому дасть. І я поб’юся з Вами об заклад, що це як двічі два сталося точно так.

– Ви хочете сказати, що вважаєте, що він знайшов собі жіночку, за чиї кошти житиме?

– Це б мене не здивувало.

– Ви не заперечуєте, якщо я подивлюсь тут навколо? – запитав Брансон.

– Звичайно, без проблем. Можливо я змогла б навіть відшукати Терін адресний довідник, якщо це допоможе.

– Це могло б дуже допомогти.

Брансон підвівся й надав можливість Джес провести його нагору. Як це не нерозумно було, проте вона не спромоглася відскіпатися від відчуття, що Кайл дивився на її зад, коли йшла попереду нього.

Джес відступила вбік і дала зрозуміти, що Кайлові слід заходити до кімнати Тері попереду неї. Вона пішла за ним у кімнату, і там була Лінн, яка сиділа на підлозі й розглядала компакт-диски Тері.

– Ні, Лінн, ти не можеш залишити собі нічого з речей Тері, зокрема і його CD-плеєр. Ми зберемо все це в ящик, і будемо його зберігати в підвалі. Рано або пізно, він повернеться. Розраховуй на це.

Лінн скорчила пику, поки не помітила детектива Брансона. Тоді вона швидко підхопилась з підлоги і посміхнулась як королева краси, коли линула по кімнаті.

– О, привіт. Не знала, що у нас гості.

– Лінн, це – детектив Брансон. Детектив Брансоне, це – моя сестра, Лінн.

Лінн простягла руку так, начебто очікувала на те, що він її поцілує.

– Дуже приємно.

“О, Боже,” – думала Джес. Лінн тільки нещодавно переборола свою підліткову сором’язливість, і їй подобалось демонструвати свої жіночі принади будь-якому чоловікові в межах досяжності, аби побачити як вони діяли.

На щастя, Брансон, здавалось, був несприйнятливий до цього. Він чемно посміхнувся й промурмотів:

– Приємно з Вами познайомитися.

Потім він звернувся до Джес. Його ввічливий інтерес зник, змінений більш ніж здоровою цікавістю:

– Ви жили разом з ним в цій кімнаті?

Вона відкрила рота, але не вийшло ніяких слів. Як він наважився, і прямо перед її маленькою сестричкою! Яка йому справа була до того, чи спала вона з Тері…

Кайл відкашлявся.

– Я не хочу бентежити Вас, пані Робінсон. Але запитання про зв’язки та оточення, спосіб життя зниклої людини – стандартна процедура.

Джес переглянула різкі слова, котрі ладна була сказати:

– Ні, я не жила разом з ним в цій кімнаті принаймні протягом останніх кількох місяців. Я перейшла в кімнату для гостей, коли ми розійшлися.

– Чому ти не змусила його перейти в кімнату для гостей? – запитала Лінн. – Це – твій дім.

Джес могла сказати за виразом на обличчі Брансона, що він, також, міркував про відповідь на це запитання.

– Тому, що я – квач, так? – відповіла вона. – Можна було б також пустити це на люди. Я була довірливою ідіоткою, щоб захопитись ним, насамперед, і я була занадто слабка, щоб позбутися його, раз я його знала.

Вона була дуже засмучена, щоб чути свій голос переповнений сльозами.

Джес очікувала на те, що Лінн і детектив погодяться з нею, але вони обидва кілька секунд мовчали. Нарешті Брансон сказав:

– Лінн, будьте люб’язні, залишіть свою сестру зі мною наодинці на кілька хвилин.

– Звичайно, – сказала Лінн. Вона покинула купу компакт-дисків і вислизнула з кімнати.

– Сідайте, – сказав він Джес, указуючи на стілець з прямою спинкою.

– Навіщо? – вона запитала підозріло. Джес почувалася як дитина, котрій збирається читати повчання директор школи.

– Тому що я хочу розмовляти з Вами.

– Ви можете розмовляти зі мною коли я стою. – Джес знала, що необґрунтовано колюча, але почувалася такою несподівано уразливою, приниженою й зовсім дурною.

– Якщо Вам так зручно. – Кайл усівся прямо на ліжко, виглядаючи зовсім невимушено. – Послухайте, немає жодної причини Вам бентежитись. Я знаю таких людей, як Тері. Є тисячі таких, як він – чоловіки та жінки, котрі могли зачарувати й шкіру від змії. І сила-силенна людей вводиться в оману.

– Але тільки не я, – суперечила Джес. – Я розумніша за це. Я – член товариства “Фі Бета Каппа”* (Привілейоване товариство студентів та випускників коледжів у США), милістю Божою. Як я могла бути такою дурною?

– Гормонів досить, щоб зробити дурним будь-кого, зокрема і мене. – Кайл зробив паузу, надаючи можливість усвідомити сказане. – Усі помиляються. Ви, напевно, не будете знову робити помилок.

– Прокляття! Чесно не буду.

– Добре. Тим часом мені потрібно узнати все, що зможу про Тері Родіна, так я зможу знайти хлопця.

– І задасте йому гарний прочухан, коли знайдете, я сподіваюсь, – сказала Джес, знову чуючи дивовижне засмучення, що з’явилось в її голосі.

– Я хотів би. Але бити приватних осіб – це…, Ви знаєте, протизаконно. Я міг би вилаяти його за Вас. Це влаштує?

Джес знала, що Кайл намагається поліпшити настрій та заспокоїти її. До її сум’яття це діяло.

– Я не вважаю, що лайка подіяла б. Ні, боюся, що жорстокість – єдина відповідь. – Джес посміхнулася всупереч собі, потім сіла у ногах ліжка. Раптом їй здалось, що, мабуть, їм не слід знаходитись на одному ліжку навіть сидячи повністю одягненими на відстані кількох футів один від одного. Раптова зміна свого положення тепер привернула б увагу до самого факту, так що Джес залишилася на місці.

Та ж сама думка, мабуть, виникла у Брансона, хоча Джес в цьому не була впевнена. Однак він негайно ж сів пряміше, поставив обидві ноги на підлогу й вийняв свого блокнота з кишені.

– Що Ви бажаєте знати? – запитала Джес. – Я розповім Вам все, що можу. Я визнаю, що іноді бажала насильства над ним, але в глибині душі я б не хотіла, щоб щось з ним скоїлось. Він – …дефективний.

– Збожеволілий через розрив між вами? – запитав Брансон, і його темно-сині очі заблискали з відновленим інтересом.

– Ні, я б так не сказала. Він гнівався на мене за те, що вигнала його, і, певно, поклав відчуття провини на мене, намагаючись змусити мене відчувати жалість до нього, але він не збожеволілий.

– Отже, Ви не вважаєте, що він наклав на себе руки?

Джес завагалась перед тим, як відповісти.

– Мені це спадало на думку, – сказала вона нарешті. – Але я сказала б, що він більше підходить до тих людей, хто загрожує самогубством, та не скоює його насправді.

Брансон несамовито швидко писав кілька секунд, потім підняв голову, простромлюючи її тим приголомшливим поглядом.

– Є які-небудь інші припущення?

Джес серйозно задумалася над запитанням, потім знизала плечима.

– Я дійсно не можу уявити собі, куди він подівся. Він стверджує, що в нього немає ніякої родини, але у мене є причина сумніватися у всьому, що він не скаже, так що, хто знає? – Вона вислизнула з ліжка й пішла до рідко використовуваного столу Тері. – У нього тут Rolodex* (Пристрій, що винайдений у 1956р., відкрита картотека барабанного типу, що обертається, з унікальним кроковим механізмом для записування контактної інформації (або зберігання візитних карток). Картотека оздоблена комплектом з 24 роздільників з алфавітом для систематизації інформації). Будь-ласка, візьміть його. В ньому небагато – лише невелика кількість друзів та знайомих, його кравець, його перукар-модельєр…

– Перукар-модельєр?

– Зовнішність для нього дуже важлива. Я думаю, що Ви могли визначити його як марнолюбну людину.

– Й у нього була причина бути нею?

– Він надзвичайно вродливий, – відповіла Джес не вагаючись. Це, принаймні, було одним безперечним фактом про Тері Родіна. Вона ніколи не зустрічала жодної незаміжньої жінки, котра б не вважала, що він був не гіршим за людей з задатками кінозірки. Колись Джес охоплювала відома жіноча гордість за партнерство з таким вродливим чоловіком. Тепер це не мало б для неї такого великого значення. Зовнішній вигляд дуже мало сприяв розвитку взаємин.

Брансон трохи насупився, коли записував до свого блокнота.

– Я візьму Rolodex, – сказав він хрипким голосом. – Розкажіть мені, будь ласка, про його улюблені притулки, ресторани або бари, що він часто відвідував. Чи ходив він до церкви?

Джес придушила сміх.

– В жодну церкву. І за його відомостями він провів безбожно величезну кількість часу в юридичній бібліотеці UMKC, хоча я узнала пізніше він, напевно, не бував там роками. Є один ресторан, котрий особливо подобається йому, зветься Папаголо* (Один з найкращих італійських ресторанів).

– О, так, мені він знайомий. Середземноморська кухня?

Вона кивнула.

– Він міг би піти туди. Він стверджував, що повинен там їсти не менш як раз на тиждень або розпочне пиячити.

– І я припускаю, що Ви потурали йому?

Тепер Джес була не тільки збентежена, вона ставала зовсім роздратованою. Джес схрестила руки на грудях і подивилась Брансону прямо в ті його з біса сині очі перш, ніж відповіла.

– Я дала йому свою кредитну картку і дозволила брати друзів, – сказала Джес. – Гадаю, що ми встановили факт, що я була дурна, так? Ми мусимо продовжувати товкмачити це?

Нарешті Брансон, як ведеться, схоже, трохи зніяковів цього разу.

– Пробачте, – промурмотів він. – Я не навмисно. Але Ви – приваблива жінка, і, звичайно, не здаєтеся тупою. Я вбачаю, що важко повірити в те, що Вас могли обдурити, навіть злегка.

Кайл здавався щирим. Джес не була впевнена, чи їй слід потішатися чи ображатися на його оцінку.

– Як я сказала, Тері гарний, – промурмотіла вона.

– Все ж таки, чим Ви заробляєте на життя?

– Позаштатний судовий стенографіст.

– Мені важко уявити собі, що хтось Вас перевершить. – Цього разу Кайлове захоплення було трохи більш явним, трохи сильнішим, щоб залишитись непоміченим. Звичайно ж, він не буде залицятися до неї, чи не так?

– Мені також, – сказала Джес слабкішаючим голосом. Раніше вона помилялась. Виганяти Тері не було найважчою річчю на світі; мужньо визнавати те, яка вона була дурна, було безперечно гіршим. Але Брансон змушував Джес робити само це, і вголос. – Кажуть, що кохання сліпе.

– Це так. – Кайл відвів очі і пильно витріщився нічого не бачущим поглядом на дальню стіну, і Джес стало цікаво, чи кохав він до нестями коли-небудь. Потім вона вирішила, що це було неможливим. За для цього Кайл був занадто стриманим, занадто самовпевненим. Здавалося найімовірнішим, що він ніколи не піддавався цій слабкій емоції взагалі.

– Ви одружені? – запитала Джес імпульсивно, розуміючи, саме тоді, коли слова злетіли з її губ, що запитання було недоречним.

Кайл посміхнувся, і його очі виблискували:

– Ні. Ніколи. Навіть і не наближався.

Джес не поставила ніякого додаткового запитання, у разі, щоб Кайл не вважав, що вона фліртує або ще щось. Її миттєва цікавість була задоволена.

Вони порозмовляли ще кілька хвилин про Тері. Джес дала фотокартку, детально описала його звички й поведінку, аж до його улюбленої марки пива. Фактично Джес раптом відчула несподівано для себе, що їй не хотілось, щоб детектив уходив, незважаючи на те, що вона наче оголювалась перед ним, майже неначе він бачив її у спідній білизні.

Кайл ретельніше оглянув кімнату, пройшовшись з невимушеною витонченістю, розглядаючи, але не до чого не торкаючись. Нарешті він подивився долу на покриту килимами підлогу.

– Тут раніш був килим? Невеликий килимок, я хочу сказати, поверх цього килима. Там, здається є контур, що окреслює ділянку, що менше зношена.

– Там… – Джес запнулася, – О, Боже мій.

– Що? – В голосі Брансона була дещиця раптової напруги.

– Він взяв мій східний килимок. – Це було неймовірно. – Цей виродок взяв мій килимок. Він був з шовку ручної роботи, більш ста років.

Знову запис.

– Коштує багато грошей?

– Так, я впевнена, але не в цьому річ. Він належав моїй прабабусі. Чому, з усіх речей в цьому будинку, він…

– Ви впевнені, що взяв його Тері? – запитав Брансон, знову чудовий поліцейський. – Коли востаннє Ви його бачили?

Джес подумала секунду:

– Я не пам’ятаю, коли я бачила його востаннє. Він був в цій кімнаті відтоді, коли я оселилась тут п’ять років тому. І так, я впевнена, що це Тері. Більш ніхто не мав доступу.

– Але Ви не помічали дотепер, що його немає?

– Так, поки Ви не звернули увагу. – Джес здивувало, що її спостережливість була така слабка, але останнім часом вона проводила дуже мало часу в цій кімнаті.

– А він не взяв його з собою, коли пішов дві ночі тому?

– Ну, я б помітила. У всякому разі, він не зміг би забрати його в таксі. Він був величезний. Він, напевно, взяв килим і продав колись раніше, – сказала Джес, міркуючи вголос.

– Він мав потребу в грошах? – спитав Брансон. – Він вживав наркотики?

– Він завжди мав потребу в грошах, але не в величезних сумах. Я досить впевнена, що він не займався наркотиками. Але я вважаю, що не знала його так близько, як думала.

Брансон уникливо кивав, зробив ще кілька записів у своєму блокноті, потім засунув його назад в нагрудну кишеню. Коли він виходив з кімнати, то зупинився й подивився долу на підлогу в передпокої.

– На килимку є пляма.

– О, дійсно? – Джес збиралась висловити невдоволення, що досить недоречно йому вказувати на недоліки в її навичках ведення домашнього господарства, доки не зрозуміла, що Кайл виявляє більш ніж випадковий інтерес до її настилання килимів. Він нахилився й водив пальцями по круглих, червонуватих коричневих плямах.

– Це свіжа пляма? – запитав Кайл.

– Я не знаю. Мені здається, я ніколи не помічала її раніше.

– Це схоже на кров.

Серце Джес завмерло. Вона нахилилася, щоб ближче роздивитись, присуваючись ніяково близько до детектива. Вона відчула неприємний запах його лосьйону після гоління. Джес впізнала його як один з тих, котрими користувався Тері, й відсахнулась.

– Я припускаю, що це могла б бути кров. Тері урізався коли голився минулого уїк-енду, але я не впевнена, що рана була досить глибока, що він спливав би кров’ю.

Брансон пильно подивився на Джес так, що це змусило її почуватись остаточно ніяково. Вона знала те, що він подумав.

– У жодному разі, – сказала Джес. – Тері був цілий і здоровий, коли пішов звідси два дні тому.

– А Ви впевнені, що він не повертався?

– Цілком. Та, ні, не зовсім, – сказала вона зваживши все ще раз. – Він би міг непомітно ввійти, коли я уходила, але навіщо?

Брансон не відповів. Натомість він запитав:

– У нього є ключ?

У нього був, але він повернув. Я переконана в цьому. Хоча припускаю, що він міг би зробити копію. Але не думаю, що він такий хитрий.

– Ви хвилюєтесь, що він міг би повернутись?

– Відверто, так, і я хочу запобігти цьому за всяку ціну. Якщо він хоче свої речі, то я зберу їх у ящик й надішлю йому поштою, але він більше не ввійде в ці двері. Напевно, знадобиться бульдозер, щоб виселити його вдруге.

Її спроба гумору не мала успіху.

Востаннє Брансон потер пальцями по плямі перш, ніж встати. Він ще раз так оцінюючи подивився на Джес, начебто не зовсім вірив всьому, що вона сказала. Або начебто він розмірковував, що міг би зробити, щоб змусити її заговорити.

Його безсловесне оцінювання кинуло Джес в дрож. Вона зробила все, що змогла; чому Кайл лякав її так?

Коли Джес супроводжувала його до дверей, то Кайл не сказав більше нічого, доки не ступив на ґанок. Потім він повернувся й попередив її, так, що скувало душу кригою:

– Не пріть килимка. Не доторкуйтесь до нього. Нам можливо знадобитися перевірити його.

Боже милостивий, чи цей хлопець дійсно думав, що якесь лихо скоїлось з Тері в її домі? І він думав…, що це вчинила вона?



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница