Для заказа доставки диссертации введите ее название в форму поиска на сайте



страница1/9
Дата09.05.2016
Размер1.79 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Для заказа доставки диссертации введите ее название в форму поиска на сайте (http://mydisser.com/ru/search.html)

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису


КИРИЧЕНКО Володимир Євгенійович
УДК 347.734 (477) ”18/19”
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОЗЕМЕЛЬНОГО КРЕДИТУ

(в українських губерніях Російської імперії

у другій половині ХІХ – початку ХХ століть)

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень



Д и с е р т а ц і я

на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України



Ярмиш Олександр Назарович

Харків - 2010

З М І С Т



Вступ

………………………………………………………………………

4

Розділ 1.

Теоретико-методологічні засади та джерела дослідження

17

1.1.

Стан наукової розробленості проблеми …………………………

17

1.2.

Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження ………………

39

1.3.

Джерельна база дослідження ……………………………………..

66




Висновки по розділу ……………………………………………….

74

Розділ 2. 

Приватні установи довгострокового кредиту на українських землях організаційна будова та правове забезпечення діяльності …………………………………………

77


2.1.

Правові умови виникнення і розвитку приватних земельних банків на українських землях до початку 90-х рр. ХІХ ст. ……..

77


2.2.

Організаційне та правове забезпечення приватного поземельного кредиту на рубежі ХІХ–ХХ ст. …………………...

97


2.3.

Законодавчо-правова регламентація діяльності приватних земельних банків за часів Столипінських реформ ……………....

111


2.4.

Організаційно-правові засади діяльності приватних установ довгострокового кредитування під час Першої світової війни ....

132





Висновки по розділу ……………………………………………….

151

Розділ 3.

Державні іпотечні установи організаційно-правові засади діяльності на українських землях ……………………………...

155


3.1.

Селянський поземельний банк ……………………………………

155

3.1.1.

Селянський поземельний банк – правові умови заснування та діяльності його українських відділень до середини 90-х рр. ХІХ ст. ...............................................................................................

155


3.1.2.

Реформа станової селянської кредитної установи та правове регулювання її діяльності напередодні революції 1905–1907 рр.

178

3.1.3.

Зміна правового статусу Селянського банку під час Столипінської аграрної реформи ………………………………....



194


3.1.4.

Законодавчо-правова регламентація діяльності банку в умовах Першої світової війни ……………………………………………...

219


3.2.

Державний дворянський земельний банк …………………….......

241

3.2.1.

Правові умови виникнення і розвитку установи дворянського земельного кредиту та його українських відділень ……………..

241


3.2.2.

Організаційно-правове забезпечення діяльності Дворянського земельного банку на рубежі ХІХ – ХХ ст. ……………………....

269


3.2.3.

Державний дворянський земельний банк в умовах Столипінських реформ та Першої світової війни: правова характеристика діяльності ………………………………………...

286





Висновки по розділу ……………………………………………….

306

Розділ 4.

Ліквідація установ довгострокового кредиту в Україні …….

316

4.1.

Ліквідація державних земельних банків ………………………….

316

4.2.

Ліквідація приватних установ поземельного кредиту …………...

338




Висновки по розділу ……………………………………………….

360

Висновки ………………………………………………………………………

361

Список використаних джерел……………………………………………….

375


ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Період історії українських земель між Великими реформами 1861 р. та українською революцією 1917–1921 рр. має, безсумнівно, першорядне значення для розуміння сучасної України. Історичний вибір українського народу в 1991 р. зумовив капіталістичний вектор розвитку країни, і ця перебудова дозволяє провести певні паралелі з пореформеним розвитком наших земель у складі Російської імперії. Утвердження капіталістичних відносин спричинило руйнування традиційних як соціальних, так і економічних структур; появу нових господарських форм; індустріалізацію; перебудову державного апарату; реформування фінансової системи та розбудову банківництва; позбавлення від феодальних моральних устоїв та форм мислення; поширення раціоналізму та утилітаризму в суспільній свідомості – усе це прояви капіталістичної модернізації суспільства.

У сучасній Україні тривають перманентні реформи, і її становище подібне до пореформеного не лише за формою, але й змістовно, бо в обох випадках ми маємо справу з переходом до капіталістичного типу суспільства. Як у другій половині ХІХ ст. в Росії, так і сьогодні в Україні сутність перебудови аграрних відносин зводиться до перетворення землі на особливий товар. Певна свобода відчуження і придбання, рух і мобілізація землі – основні риси капіталістичної земельної власності, землі як товару. У процесі цього перетворення формується земельний ринок, який, розвиваючись, стає єдиним, національним, державним ринком. Проте розпад великого радянського сільськогосподарського виробництва і неможливість швидкого формування широкого прошарку фермерських господарств створюють загрозу перетворення України на ресурсну, продовольчо залежну державу. Реформування земельних правовідносин, що триває в нашій країні вже друге десятиліття, не привело до позитивних наслідків, аграрна криза, що виникла із розпадом СРСР, лише посилилась. Фінансово-банківська криза 1993 р. наочно продемонструвала, до яких тяжких наслідків може призвести структурно-функціональна недосконалість банківської системи та хиби в чинному банківському законодавстві. І сьогодні вже вкотре світ поглинула глобальна структурна криза, що у своїй першооснові базується на фінансових проблемах. За оцінкою фахівців, поштовхом для фінансової кризи стала криза «саб-прайм» – під цим англійським терміном економісти розуміють надання іпотечних кредитів для позичальників низької кредитоспроможності.

Наша історія містить приклади неодноразових спроб перебудови аграрного сектора економіки. Усі вони залишили по собі значний слід, змінивши устої землеволодіння і землекористування, а разом із ними – систему фінансових установ, яка їх обслуговувала. Ці суспільні відносини були предметом дослідження багатьох науковців. Наукові та літературні джерела, які становлять історіографію проблеми і в яких так чи інакше порушувалися питання, пов’язані з діяльністю іпотечних банків, доволі різноманітні за походженням, тематикою, жанром, рівнем дослідження. Саме обсяг історіографії, що непрямо стосується предмета дослідження, зумовив виділення окремого розділу в дисертації, присвяченого стану вивченості проблеми та джерельній базі. Здійснений нами аналіз підтвердив відсутність у вітчизняній і зарубіжній історіографії досліджень, що висвітлюють правові аспекти діяльності земельних банків Російської імперії загалом та їх відділень в українських губерніях зокрема.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до «Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 5 липня 2004 р., пп. 2, 4, 7, Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2005–2010 роки, затверджених постановою загальних зборів відділень Академії Правових Наук України № 20/4-2 від 18 червня 2004 р., а також «Пріоритетних напрямків досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр.», затверджених Вченою радою ХНУВС протокол № 13 від 23 грудня 2005 р.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб, ґрунтуючись на системному аналізі законодавчих та нормативних актів, уже відомих та нещодавно виявлених і ще маловідомих джерел, спираючись на останні розробки істориків права, запроваджуючи нові методологічні досягнення сучасної наукової думки, концептуально та системно відтворити правове регулювання поземельного кредиту та процесу утворення, розвитку і ліквідації установ довгострокового кредиту Російської імперії в Україні, виявити організаційно-правові засади їх діяльності, яка супроводжувала реформування аграрних відносин, узагальнити актуальний для сучасної нормотворчої і правозастосовної практики історичний досвід їх функціонування.

Мета зумовила наступні завдання дослідження: виявити масив історико-правової, спеціально-юридичної, економічної, загальноісторичної літератури, у якій відображено окремі аспекти історії земельних банків Російської імперії в Україні, та визначити ступінь наукової дослідженості проблеми; на підставі доробків вітчизняних і зарубіжних науковців, опрацювання наявних історичних джерел сформувати теоретичне підґрунтя та джерельну базу дослідження; враховуючи історіографію проблеми, здобутки науковців у галузі теорії наукового знання, кількісну та якісну складову виявлених джерел, розробити методологічну базу дослідження; розширити межі та систематизувати існуючі правові знання щодо установ довгострокового кредиту та їх участі у реформуванні аграрних відносин; визначити співвідношення між приватноправовими та публічноправовими підходами до влаштування іпотечного кредитування; розкрити правовий статус та організаційну будову установ приватного земельного кредиту на українських землях, простежити динаміку їх функціонування, зв'язок з іншими комерційними банками та фінансово-промисловими групами; окреслити правове становище державних кредитних установ в українських губерніях Російської імперії, їх організаційну будову та діяльність; відновити історико-юридичну картину процесів ліквідації державних установ земельного кредиту, їх осередків на території України; розкрити особливості діяльності установ приватного земельного кредиту в умовах української революції 1917–1921 рр. та юридичну процедуру їх ліквідації у міру того, як відбувалося встановлення радянської влади в Україні; надати оцінку ролі установ поземельного кредиту та сформулювати рекомендації щодо впровадження довгострокового кредитування в Україні.



Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері довгострокового кредитування в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є правове регулювання поземельного кредиту, що надавався установами довгострокового кредитування Російської імперії в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть та особливості правозастосовної діяльності цих установ на українських землях в умовах реформування поземельних відносин.

Досліджуваний період хронологічно обмежений другою половиною ХІХ ст., коли розпочалися Великі реформи, а також початком ХХ ст., точніше його 20-ми роками, коли в Радянській Україні відбулася остаточна ліквідація приватних установ довгострокового кредиту – акціонерних земельних банків. Такі межі необхідні для того, щоб комплексно і послідовно з’ясувати правові аспекти процесів заснування, розвитку та ліквідації іпотечних банків, виявити закономірності, що супроводжували цей рух. У викладенні матеріалу допускається вихід за межі означених рамок, якщо це обумовлено логікою дослідження.

Територія, що студіюється в роботі, є усталеною для такого роду історико-правових і загальноісторичних досліджень. Вона включає дев’ять губерній, які адміністративно сформувались в імперії на початку ХІХ ст.: Київська, Подільська, Волинська; Херсонська, Таврійська, Катеринославська; Чернігівська, Полтавська і Харківська. Термін «Україна» використаний у назві та тексті представленого дослідження як у державно-правовому, так і в географічно-етнографічному значенні.

Методи дослідження. Методологічна база дослідження формувалась на трьох рівнях – філософському, загальнонауковому та спеціально-науковому. У її основу було покладено гносеологічні принципи як базові для аналізу правових явищ і такі, що утворюють спільність теоретичного підґрунтя наукових досліджень, а саме: єдності історичного й логічного; системності; методологічного плюралізму; єдності предмета й методу дослідження; конкретності та об’єктивності.

Щодо філософського рівня, то в дослідженні застосовувалось кілька епістемологічних підходів, насамперед традиційний у юриспруденції метод філософської матеріалістичної діалектики, також синергетичний, антропосоціокультурний, аксіологічний та інституціональний підходи.

Наступний рівень методології цього дослідження становить система загальнонаукових методів, яка традиційно для юриспруденції охоплює переважно методи формальної та діалектичної логіки. До них належать способи оброблення інформації, за допомогою яких можна робити висновки зі знань, отриманих за допомогою інших методів.

На спеціальному рівні використовувався методологічний інструментарій двох наук – історичної та юридичної. Так, методологія історичної науки спрямована на пізнання минулого, що до законодавства, то під час його дослідження застосовувались суто юридичні методи. Особливості застосування методів дослідження докладніше розкрито в окремому підрозділі дисертації.



Наукова новизна одержаних результатів визначається як характером обраної теми, так і новим концептуальним підходом до її висвітлення. У дисертації вперше у вітчизняній та зарубіжній історико-правовій науці вирішено важливу наукову проблему – розроблено і обґрунтовано концепцію структурного і функціонального правового регулювання поземельного кредиту в українських губерніях Російської імперії та відповідно до концепції здійснено комплексний аналіз організаційно-правових засад діяльності системи установ довгострокового поземельного кредиту Російської імперії на теренах України впродовж другої половини ХІХ століття до моменту їх остаточної ліквідації в 20-х роках ХХ століття; уперше виявлено особливості законодавчого регулювання іпотечного банківництва, та його виплив на реформування аграрних відносин, реконструйовано еволюцію правового забезпечення діяльності різних видів поземельних банків. Наукова новизна дослідження та особистий внесок автора зосереджені в наступних висновках та положеннях:

1. У ході дослідження здійснено постановку проблеми, сформовано теоретичну, методологічну та джерельну бази, а саме:

– уперше обґрунтовано актуальність проблеми та потребу в комплексному дослідженні історичного досвіду правового регулювання довгострокового кредиту на українських землях у складі Російської імперії;

– уперше відібрано та систематизовано масив історико-правової, спеціально-юридичної, економічної, загальноісторичної літератури, у якій відображено окремі аспекти історії земельних банків Російської імперії в українських губерніях. Загальна характеристика цієї історіографії за наслідками аналізу була системно викладена в окремому підрозділі, що дозволило зробити висновок про недостатній ступінь наукової дослідженості проблеми;

– уперше введено в науковий обіг значний масив архівних джерел, завдяки яким розкрито: особливості заснування та функціонування приватних установ довгострокового кредиту; специфіку координації та державного контролю за діяльністю акціонерних земельних банків; умови формування нормативно-правової бази, що унормовувала діяльність держаних земельних банків; специфіку функціонування установ довгострокового кредиту в умовах Першої світової війни; особливості існування установ довгострокового кредиту під час української революції 1917–1921 рр. та умови їх ліквідації;

– з огляду на історико-правовий предмет дослідження, враховуючи виявлену історіографію проблеми, здобутки науковців у галузі теорії наукового пізнання, кількісну та якісну складову виявлених джерел, керуючись методологічним плюралізмом та інтегративним підходом сформовано власну методологічну базу дослідження.

2. Уперше висвітлено процес унормування державою приватної ініціативи українського дворянства та буржуазії щодо заснування приватних установ довгострокового кредиту, на підставі аналізу, включаючи й порівняльно-правовий, надано характеристику організаційно-правовим засадам, що базувались на дозвільній системі засновництва та приматі сепаратного акціонерного законодавства над загальноправовими нормами, що дозволило державі впровадити дієвий контроль над корпоративним середовищем та ринком цінних паперів.

3. Запропоновано змішаний підхід до визначення станового положення засновників-аціонерів приватних установ довгострокового кредиту, доведено, що представники капіталу привносили у банківську справу і сам капітал, і свій досвід, і ділові зв’язки, однак умови успішного ведення бізнесу в імперії з абсолютистською монархічною формою правління вимагали обов’язкової участі дворянства, яке забезпечувало лобіювання інтересів банківництва у владних колах. Щодо національної складової, дістала подальшого розвитку думка, відповідно до якої серед засновників банківської справи домінували особи німецького, єврейського та грецького походження і лише одиниці – російського та українського.

4. Відзначено дуальний характер урядової політики щодо акціонерних іпотечних банків, що було обумовлено правовим становищем цих фінансових установ. Саме іпотечно-правовий механізм фінансово пов’язав капіталістичну банківську установу із феодальним поміщицьким господарством. Отримавши в заставу дворянський маєток, банк ставав заінтересованим у його збереженні, бо предмет застави був джерелом платежів за отриманою позикою. Такі правові умови забезпечували уряду надійний контроль за приватними іпотечними установами, якщо він був поміркованим і не виходив за межі комерційного зиску.

5. Уперше на ґрунті аналізу нормативно-правових актів відтворено механізм державного контролю за діяльністю приватних установ довгострокового кредиту; за допомогою архівних джерел встановлено особливості функціонування цього механізму в умовах різних державних утворень: Російської імперії, Української Народної Республіки, Гетьманату П. П. Скоропадського, Директорії УНР.

6. Висвітлено організаційно-правові засади діяльності унікальної для світової практики державної установи довгострокового кредиту – Селянського поземельного банку та його відділень, перші з яких, враховуючи соціально-політичне становище на Правобережній Україні та інтенсивність соціально-економічного розвитку Лівобережжя, з’явилися саме в українських губерніях Російської імперії. Уперше це було зроблено комплексно та на проміжку часу від зародження ідеї заснування цієї банківської установи до її остаточної ліквідації. Доведено, що внаслідок інтенсивного соціально-економічного розвитку українських земель саме тут одними з перших проходили апробацію та впроваджувались в життя кредитні проекти, проте вони не відображали національної та регіональної специфіки, а становили собою передові елементи уніфікаторської політики царату.

7.  Реформи змінювали правове становище Селянського поземельного банку і саме з ними, зокрема, пов’язана періодизація цієї установи. Так, на підставі введення в науковий обіг нових відомчих нормативних актів, і особливо архівних документів, отримали подальший розвиток:

– положення про те, що прийняття нового статуту банку 1895 р. хоча й не вирішило всіх проблем, що виникли в перше десятиріччя правозастосовної практики, проте розширили можливості банку, наділили його не властивими кредитним установам господарськими функціями, зорієнтували на нові виді діяльності, озброїли банк власним капіталом, тим самим ще міцніше закріпивши дуальність кредитної установи, посиливши її комерційні можливості, у той же час перетворивши банк на знаряддя вирішення політичних завдань, потужний фінансовий інструмент ручного керування земельним ринком та аграрною політикою.

– положення про те, що комплекс політико-правових заходів, відомий як столипінська аграрна реформа, відвів Селянському поземельному банку суттєву роль у справі мобілізації землі з метою створення прошарку заможних селян-власників – додаткової, поряд із дворянством, опори державно-монархічного правопорядку. Прийнятий пакет нормативних актів скоригував діяльність банку в нових політико-економічних умовах, змінивши його правовий статус. За допомогою такої унікальної іпотечної установи уряд зміг запустити правовий механізм мобілізації земельної власності, спрямований на заміну феодальних форм землеволодіння приватновласницькими. Саме інститут державного іпотечного кредитування надав можливість в умовах нереволюційної трансформації провести перебудову поміщицького землеволодіння, створивши на його тлі буржуазну земельну власність, що ґрунтувалася на найманій праці, конкуренції та ринкових відносинах.

8. Підтверджена та дістала подальшого розвитку теза про те, що під час проведення столипінської реформи Селянський банк остаточно позбувся статусу пасивного знаряддя консервації системи поземельних відносин, що існувала наприкінці ХІХ ст. Починаючи з 1906 р. банк виходить на перше місце за обсягом операцій серед усіх іпотечних установ імперії, відбувшись як урядовий інструмент формування нестанового землеволодіння. Саме розпродаж банківського «земельного резерву» забезпечив появу справжніх хуторів та відрубів, власники яких не були залучені до общини – низової ланки селянського самоуправління.

9. Уперше на підставі аналізу архівних документів простежено заходи самодержавства з ліквідації іноземного землеволодіння та землекористування під час Першої світової війни, їх юридичне забезпечення та діяльність Селянського поземельного банку як провідної державної установи цієї ліквідаційної компанії. Селянський банк становив собою кредитну установу, зорієнтовану державою на досягнення цілей публічного права, і діяв як орган державної влади, а не як уповноважений казни з управління її майном. Тому саме цей іпотечний банк з особливим правовим статусом міг вирішити проблему ліквідації німецького земельного засилля, що постала перед державою, не допустивши можливих спекуляцій та зловживань.

10. Уперше, на підставі системного підходу, висвітлено організаційно-правові засади виникнення, функціонування та ліквідації останньої ланки в правовому механізмі кредитування суб’єктів земельної власності імперії – Державного дворянського земельного банку, покликаного забезпечити державну охорону помісного землеволодіння й політичної влади поміщиків шляхом створення сприятливих умов залучення капіталу в їх феодальні маєтки.

11. Зроблено висновок про те, що фінансова підтримка держави через Дворянський земельний банк дозволила дворянському землеволодінню чинити ефективний спротив процесу земельної мобілізації, особливо в Малоросійських та Південно-Західних губерніях, де висока прибутковість земель у поєднанні зі значним рівнем розвитку сільськогосподарської промисловості забезпечували земельним власникам фінансову сталість.

12. Простежено урядові заходи щодо використання Дворянського земельного банку в аграрній політиці задля вирішення так званого «польського питання». Законодавчо розширивши цільове призначення позик, банку було дозволено надавати кредити російському помісному дворянству на придбання нерухомих маєтків від осіб неросійського походження в губерніях Південно-Західного краю імперії, що, по суті, стало чинником анексіоністської політики царату.

13. Уперше проаналізувавши останні роки існування Державного дворянського земельного банку, що припали на Першу світову війну та Лютневу революцію 1917 р., діяльність якого відбувалась в умовах законодавчого обмеження, доведено, що банк неухильно дотримувався статутних цілей, забезпечуючи дворянство дешевим кредитом, та продовжував справу мобілізації землі в умовах відносно еволюційної трансформації, формування земельного ринку, тим самим сприяючи аграрно-буржуазному розвитку країни. Не ставши на заваді процесу розорення помісного дворянства, як це визначали статутні норми, Дворянський банк надав можливість усім землевласникам за правом народження, які не змогли адаптуватися до капіталістичних умов господарювання, за допомогою інституту іпотеки позбутися успадкованих маєтків з вигодою для себе.

14. Системний підхід до дослідження інституту довгострокового кредитування, насамперед двох державних земельних банків – Селянського та Дворянського, дозволив за допомогою порівняльно-правового методу здійснити компаративістський аналіз нормативних актів, що регулювали їх діяльність, та виявити особливості правового положення, роль цих банківських установ в урядовій аграрній політиці, відмінності в умовах кредитування.

15. Уперше на підставі дослідження архівних джерел було встановлено особливості ліквідації відділень Дворянського та Селянського земельних банків в Україні, простежено законодавчу реакцію урядів Української Народної Республіки, Гетьманату П. П. Скоропадського, Директорії УНР на діяльність відділень державних іпотечних установ на українських землях.

16. Відтворено нормативно-правові умови діяльності приватних установ довгострокового кредиту за часів державних утворень доби української революції 1917–1921 рр., а також визначено особливості більшовицької ліквідаційної процедури приватних іпотечних банків в Україні.

17. За наслідками порівняльного аналізу правового становища установ довгострокового кредиту низки європейських держав дістало подальшого розвитку положення, що процеси його розвитку в Російській імперії визначалися внутрішніми чинниками соціально-економічного і політико-правового характеру і не збігалися з подібними у державах, які перебували на тому ж рівні розвитку, та різнились від загальних закономірностей тою публічною складовою, яка була присутня не лише в державних установах (котрі як такі взагалі відсутні в зарубіжній історії), а й у суто приватних установах довгострокового кредиту. Також уперше відзначено, що ця публічна складова була присутня в акціонерних земельних банках не всупереч бажанням приватних власників, а завдяки їм, саме вона дозволяла ефективно долати негативні наслідки конкурентної боротьби.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница