Апарат верховної ради україни інформаційне управління



страница13/13
Дата10.05.2016
Размер0.9 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

СКАНДАЛИ




Харьковское метро снова лихорадит

Ярослав Чепурной, «Вечерний Харьков», 31.03.2008

Харьковская подземка опять в эпицентре скандала. Геннадий Броншпак сделал вторую попытку занять кресло начальника метрополитена.

Весь вчерашний день метро работало без сбоев. Сотрудники на станциях уже были в курсе, что у них новый начальник. «Мы сейчас выполняем распоряжения Геннадия Броншпака», — признались они корреспонденту «Вечернего Харькова».

В управлении харьковской подземки на Центральном рынке тоже все спокойно. Хотя еще в пятницу, как следует из официального сообщения сайта подземки, здесь кипели страсти. В тот день «Геннадий Броншпак прибыл в управление Харьковского метрополитена вместе с руководителями линейного отдела охраны метрополитена. Ими был отдан приказ о взломе двери кабинета начальника метрополитена», значится в сообщении.

Сторонники Сергея Мусеева отреагировали сразу: разослав открытое письмо, в котором назвали происшедшее «разгулом беззакония и силовым захватом предприятия». Свое обращение профсоюзные лидеры направили высшим должностным лицам, включая президента Украины, премьер-министра, спикера ВР, генпрокурора и министра транспорта. Мэру Харькова полетела телеграмма, в которой указывалось, что четырехтысячный коллектив подземки отказывается работать и исполнять приказы Геннадия Броншпака.

Табличка с указанием должности у двери кабинета Сергея Мусеева сейчас пустует. На двери — следы, очень похожие на «работу» лома. А на первом этаже возле охраны дежурят несколько крепких мужчин с бритыми затылками. Объяснять, кто они и откуда, те отказывались. Но за пропускным режимом следили не хуже сотрудников вневедомственной охраны.

— Это люди Броншпака, — пояснил один из охранников. — Помогают нам работать, — усмехнувшись, добавил он.

По наблюдениям корреспондента «Вечернего Харькова», пропускали в управление далеко не всех. За «вертушкой» остался один из сотрудников частной коммерческой фирмы, которая охраняет метрополитен. На вопрос, кого еще не велено пускать, охранник ответил: «Мусеева и Почепецкого (замначальника метрополитена по строительству. — Прим. авт.)».

Напомним, что попытка назначить Геннадия Броншпака исполняющим обязанности начальника метрополитена уже была в феврале этого года. Правда, тогда все закончилось решением Киевского районного суда, который запретил Геннадию Броншпаку вмешиваться в деятельность подземки.

Сам Геннадий Броншпак так прокомментировал ситуацию: «Все сотрудники метрополитена выполняют мои распоряжения. Сегодня утром состоялось собрание трудового коллектива, инициированное работниками подземки. На нем присутствовали восемьдесят процентов руководителей служб метрополитена.

Все единогласно подтвердили, что приказы министра транспорта не обсуждаются, и готовы работать. Меня заверили в том, что безопасность пассажиров и работа метро будет проходить нормально. И все попросили меня навести порядок в том бардаке, который творился последнее время в стенах метрополитена. А все, что распространяется сайтом Харьковского метрополитена — ложь».

Также Геннадий Броншпак сообщил что своим распоряжением он отстранил заместителя начальника метрополитена по строительству Сергея Почепецкого. «По его работе есть целый ряд замечаний, отраженных в актах КРУ», — заверил он.

Новые приказы об устранении с работы Сергея Мусеева появились в тот момент, когда тот начал активные действия против ТЦ «Барабашово». Мусеев неоднократно заявлял, что сотрудники Барабашовского рынка уничтожили дренажную систему метрополитена на станции «Им. ак. Барабашова».

Отвечая на вопрос, как будут теперь складываться отношения с «Концерном АВЭК и К°», Броншпак, который, как утверждают некоторые СМИ, в последнее время работал в АВЭКе, сказал, что конфликт надуманный, а на станции метро Барабашова обыкновенная рабочая ситуация.

Но Сергей Мусеев сдаваться не собирается. В понедельник на одной из станций метрополитена он устроил митинг перед сотрудниками станции. «Я продолжаю работать начальником ГП «Харьковский метрополитен», — заявил он 31 марта информагентству «SQ». По его словам, он находится на рабочем месте и не видел приказа министра транспорта и связи Украины о его увольнении. Он сообщил также, что не занимает свой кабинет, т.к. произошел «захват предприятия со взломом дверей его кабинета».

Примечательно, но сразу после этих событий Хозяйственный суд Киева вынес постановление, которым обязал заключить договор между Харьковской областной администрацией и Харьковским метрополитеном.

http://www.vecherniy.kharkov.ua/news/20644/

Марш протеста «пустых кастрюль и сковородок»

Владимир Мишин, «Луганская правда», 28.03.2008

В Луганске прошел многолюдный митинг протеста против повышения цен на продукты питания, товары первой необходимости, проезд в общественном транспорте и против вступления Украины в НАТО.

В 10 часов утра у здания Луганского горисполкома собралось множество луганчан, возмущенных действиями правительства, ведущими народ к обнищанию. Звучали гневно пламенные речи, призывы остановить вакханалию безудержного роста цен.

– До каких пор правительство будет потчевать нас баснями об улучшении жизни? Цены растут как на дрожжах, причем на все. Зарплаты – нет!

– Горисполком решил поднять тарифы на жилищно-коммунальные услуги почти на 40 процентов! Но за что мы платим? Я живу в доме на Красной площади, построенном в 1964 году. С тех пор наш подъезд ни разу не ремонтировался, бомжатник настоящий!

– Бензин в Луганске сегодня дороже, чем в США. Но там средняя часовая зарплата – 17 долларов, что равно 85 гривням. И это в час! А у нас...

– Пенсионер мясо видит только по телевизору. А в кастрюле с борщом – картофель да лук со свеклой. Обещаниями сыт не будешь.

– Сто дней побед и достижений? Сто дней появления новых ценников в магазинах!

– Нет вступлению в НАТО! Нам с НАТО не по пути!

– Где НАТО – там война, разбой, гибель женщин и детей!

Такие и подобные речи участники мероприятия поддерживали долгими аплодисментами, переходящими в овации, протестным грохотом предусмотрительно взятых с собой пустых кастрюль и сковородок.

Но в здании горисполкома этого грохота, похоже, просто не услышали. Так и не дождавшись выхода представителей городской власти, участники митинга дружными рядами направились к зданию областной государственной администрации.

Здесь речи повторили, вновь подкрепив их для убедительности звоном пустых сковородок и кастрюль. И приняли две резолюции.

Первая – против повышения цен: «...не допустить повышения тарифов на жилищно-коммунальные услуги, прекратить раздачу коммунальной собственности и земли, принадлежащих территориальной громаде, создать городское коммунальное предприятие пассажирского автотранспорта, не допустить уничтожения луганского трамвая как единственно социального вида транспорта...».

Вторая – против вступления в НАТО: «...Абсолютное большинство нашего народа против вступления в НАТО. Нам не нужны натовская амуниция и военная техника... Косово – новое преступление. Народ нас не звал туда наводить натовский порядок. Отказаться от любых действий по вступлению Украины в НАТО!».



http://www.pravda.lg.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=1050

Чий гуртожиток?

Валентин Бендюг, «Проскурів», 28.03.2008, Хмельницька обл.

Присутніх журналістів і представника влади на скандальній конференції, що була присвячена зібранню мешканців гуртожитку, дивувала абсолютна відсутність останніх, які повинні були відстоювати право своєї власності на помешкання.

У приміщенні заводського клубу колишнього “Хлібокомбінату”, а нині ТОВ “Стіомі-Холдинг”, що на вулиці Тернопільській, мали відбутися збори мешканців заводського гуртожитку (вул. Інститутська, 16/2). На ці збори було запрошено чимало журналістів, першого заступника міського голови Анатолія Савчука, представників міськвиконкому й навіть представника обласної ради. Усі вчасно зібралися, але жодний мешканець злополучного гуртожитку чомусь на збори так і не з’явився…

Замість зборів відбувся кількагодинний брифінг власника ТОВ “Стіомі-Холдинг” Михайла Стадника, який іноді перетворювався на прес-конференцію. У ході свого монологу Михайло Васильович повідомив, що він і як власник підприємства, і як представник зарубіжної фірми “Бік-Інтернейшнл”, яка є співвласником підприємства і власником цього гуртожитку, категорично опротестовує рішення міськвиконкому про одностороннє прийняття згаданого будинку у комунальну власність міста, повідомив, що вже направлений позов у прокуратуру на таке рішення, а також про свої стійкі асоціації з подіями 1917 року, коли у власників без їхньої згоди забирали майно. Дещо демагогічні заяви перемежовувалися з конструктивними пропозиціями щодо вирішення проблеми: “Бік-Інтернейшнл” згоден продати квартири тим мешканцям, котрі прожили у гуртожитку понад 10 років (чинне законодавство забороняє виселяти таких осіб з гуртожитків) за 1 гривню!!! Мешканці мають створити комітет будинкового самоуправління, укласти угоду з підприємством, у якій надати право “Бік-Інтернейшнл” надбудувати ще два поверхи гуртожитку, а над частиною приміщення і 4 поверхи (аби підприємство могло використовувати ці приміщення під гуртожитки для набору дешевої робочої сили), а також погодитися на проведення комплексу проектувальних та реконструкційних робіт для перетворення гуртожитку у будинок розряду житлового фонду. Для цього треба прокласти новий силовий кабель, облаштувати відповідну вентиляцію тощо. У такому разі кожен власник квартири мав би заплатити приблизно по 4 тисячі гривень.

Перший заступник міського голови Анатолій Савчук прокоментував ситуацію наступним чином. Міська влада вперше чує таку пропозицію власників “Стіомі-Холдингу” та “Бік-Інтернейшнл”, своє рішення щодо прийому у власність гуртожитку поки що не скасовує, хоча їй відоме рішення апеляційного суду міста Києва про те, що гуртожиток визнано власністю ТОВ “Стіомі-Холдинг”, і готова вислухати аргументи сторін спору, аби лишень усе те пішло на користь людям. Анатолія Савчука, як і журналістів, присутніх на скандальній конференції, дивувала абсолютна відсутність мешканців спірного гуртожитку на згаданих зборах.

Михайло Стадник, скориставшись присутністю журналістів, поділився своїми враженнями від недавнього відвідання Китаю, а також цікаво, аргументовано та зі знанням справи розповідав про прибутковість аграрного бізнесу в Україні. Виявляється, цей бізнес надзвичайно прибутковий, бо коливання лише одного параметра вологості зерна дає скандальні прибутки у тисячі і тисячі зерно-доларів.

ДЕМОГРАФІЯ




Вимерло ціле місто

«Донеччина», 28.03.2008

Як свідчить статистика, за один лише минулий рік померло понад 80 тис. жителів Донецької області. Це практично кількість населення цілого міста. Таку значну втрату не може пересилити навіть рівень народжуваності.

На початок 2008 року в області мешкали 4538,9 тис. осіб. За останній рік донеччан поменшало на 41,6 тис. (41,5 тис. осіб — через природне скорочення населення і на 0,1 тис. осіб — внаслідок міграційного відтоку).

У минулому році народжуваність продовжувала зростати, але в цілому демографічна ситуація залишається складною, бо на 100 народжених припадає 202 померлих.

Усього торік померло 82,1 тис. осіб. У порівнянні з 2006 роком це більше на 0,8 тис., тобто на 1%. Рівень смертності становить 18 осіб на 1000 жителів. Особливу тривогу викликає те, що із загальної кількості померлих 28% — особи працездатного віку. При цьому кожен другий померлий чоловік був у віці від 16 до 60 років (серед померлих жінок у такому ж віці була кожна шоста). Середній вік померлих чоловіків складає лише 60,6 року, жінок – 71,6 року, тоді як в економічно розвинутих країнах при більш високій тривалості життя і чоловіків, і жінок цей розрив удвічі менший. Серед причин смерті, як і раніше, перше місце займають хвороби системи кровообігу (62%), друге – новоутворення (13%), третє – зовнішні причини смертності (9%), до яких відносяться нещасні випадки, травми й отруєння.

Високою є дитяча смертність. У 2007 році в області померло 557 дітей віком до одного року, що склало 13,9 випадків на 1000 народжених (у середньому по Україні – 11,1). Крім того, за рік було зареєстровано 313 мертвонароджених.

Загалом торік народилося 40,6 тис. дітей. У порівнянні з 2006 роком це більше на 1,2 тис. осіб, тобто на 3,1%. Зростанню народжуваності поки продовжує сприяти нинішня вікова структура населення, зокрема, значна кількість молоді у віці 20-24 роки. На матерів такого віку припадає 36% усіх народжених у 2007 році дітей (для порівняння: питома вага дітей, яких народили матері у віці 25-29 років, складає 30%). У той же час, зростає кількість народжень у віковій групі 25-39 років, причому як перших, так і других, і третіх дітей. Середній вік матері при народженні дитини склав торік 25,7 року, а при народженні першої дитини – 23,5 роки. У цілому по області на других дітей у 2007 році припадає третина всіх народжень (ще два-три роки тому – 28%). Число народження других дітей зросло у порівнянні з 2004 роком на 35%, третіх — на 27%.

Із загального числа народжень четверта частина припадала торік на жінок, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

У 2007 році було зареєстровано 38,4 тис. шлюбів і 19,5 тис. розлучень. При цьому інтенсивність вступу в шлюб зросла у порівнянні з попереднім роком з 7,1 до 8,4 реєстрацій на 1000 жителів, що є типовим для року, який передує високосному. Серед зареєстрованих шлюбів трохи більше тисячі були укладені з громадянами інших держав.

Проте зросла й кількість розлучень (з 4,1 на 1000 жителів у 2006 р. до 4,3 – у 2007 р.). Кожен четвертий шлюб був розірваний, не проіснувавши і п'яти років. Більше стало розлучень і серед пар, які прожили у шлюбі 20 і більше років. Середня тривалість розірваних шлюбів склала 12 років. Через розлучення у 2007 році 12,3 тис. неповнолітніх дітей залишилися без одного з батьків. Частіше дитина залишається з матір'ю, на яку лягає весь тягар матеріального утримання і виховання дитини.

У 2007 році продовжувався міграційний відтік населення з області. Понад три чверті виїхали в інші регіони України, кожен восьмий емігрував за кордон.

За даними облстатуправління.

ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА




Сім чудес Хмельниччини

В. Лісовик, «Проскурів», 28.03.2008, Хмельницька обл.

Ізяслав — місто старовинне, а Горинь — річка козацька. Споруди православної громади міста нагадують нам про його славне й драматичне минуле.

Ізяслав знаю не з розповідей, адже бував тут спершу у відрядженнях, а пізніше як турист протягом добрих п’ятдесяти літ. Складно розповісти про красу цього стародавнього міста, особливо у літню пору. Пам’ятаю, як одного разу спостерігав з високого пагорба, як за обрій починала занурюватись у води Горині величезна вогняна куля сонця. Срібним серпантином розсипались водяні бризки з-під ізяславського шлюзного мосту через Горинь, а високо в небі, над містом, закотились хрести церков та костелів й було видно руїни місцевих замків. Незабутні враження.

Річка Горинь, яка ділить Ізяслав (Заслав) на дві частини. На лівому високому березі — Старе місто, на правому низинному — нове. Обидві частини з’єднуються між собою тим шлюзним мостом через Горинь. Поблизу міста впадають в Горинь дві невеличкі річки Понора і Сошенка. Як саме місто, так і територія навколо нього мають давню історію. Свідченням цього є те, що на берегах річок Горині і Понори знаходили знаряддя праці періоду неоліту: кам’яні молотки, сокири, рубила, скребки. А недалеко від міста було виявлено пам’ятки трипільської культури.

Датою заснування Ізяслава вважають 1146 рік, а його засновником князя Ізяслава Мстиславовича — онука Володимира Мономаха. В перші століття існування місто міняло назву — у 1386 році — Заслав, у 1390 — Жаслав, в 1506 році — Жослав, пізніше Заслав і остаточно Ізяслав. У 1240 році місто знищили Батиєві орди. В ті роки Ізяслав входив до складу Галицько-Волинського князівства. У 1321 році Литовський князь Гедимін захоплює Волинь і місто Ізяслав потрапляє в руки його сина Любарта. Після з’єднання Литви з Польщею місто було даровано князю Федору Острозькому і підтверджується його право на міста Острог, Корець, Заслав, Хлопотун. З цього часу Заслав є власністю князів Острозьких.

Після смерті у 1448 році князя Василя Острозького його великі маєтки були поділені між двома синами. Молодший син Юрій одержав Ізяслав з округою і поклав початок роду князів Заславських. Він будує на високому і крутому лівому березі Горині замок, який мав дві вежі, 14 городень, палацовий дім, церкву. Тепер від цього маєтку при вході у Старе місто з Нового видно рештки башти, яка була побудована у 1539 році. Її називають замком князів Заславських. У 1673 році помирає останній князь з роду Заславських Олександр і з його смертю згасає рід князів Заславських, котрий проіснував 225 років. З цієї родини залишилася єдина племінниця князя Марія Заславська, яка виходить заміж за Великого Маршалка Литовського Павла-Карла Сангушка. Тож згодом Ізяслав з його володіннями переходить у власність Сангушків. Цей князь будує на пагорбі правого берега річки Горинь велику садибу, до якої входить помпезний палац з аркою-галереєю, флігель і міст через великий рів, а також костел святого Йосипа з монастирем для католиків-місіонерів. Архітектором всього комплексу був відомий італійський майстер Павло-Антоні Фонтана. Справжньою окрасою Ізяслава протягом століть був палацевий ансамбль князя Сангушка. Розкішні інтер’єри, велетенське зібрання раритетів старовини. Декілька залів були увішані портретами роду Заславських і картинами художників фламандської школи, тут було багато колекцій китайського фарфору, цінний архів. В різні часи тут бувало багато відомих людей свого часу — російський цар Петро І, польські королі Станіслав Август та Август ІV Понятовський, австрійський цісар Йосип ІІ, побував тут і російський полководець Михайло Кутузов. У 1846 році в складі археграфічної комісії, що збирала історичні документи і фіксувала пам’ятки старовини, побував в Ізяславі і Тарас Шевченко. Місто йому сподобалось, а про Горинь він сказав крилату фразу: “Горинь — річка козацька”.

У 1850 році син Сангушка продав російському уряду за 90 тисяч карбованців весь маєток і тут розмістилися військові частини. В листопаді 1917 року солдати четвертого батальйону 264-го піхотного запасного полку з селянами Ізяславського повіту заволоділи замком Сангушка. На вимогу селян Сангушко був страчений, а палац з іншими будівлями спалений.

Вже майже століття “гуляє” вітер між стінами колись красивого палацу. В останні роки на цій території були розміщені автопідприємство, газове господарство і старе військове кладовище.

Добре зберігся в Заславі монастирський комплекс ордену Бернардинців. Засновник ордену Бернард Клервоський збудував монастир і костел за проектом архітектора Я. Мадлена. У 1610 році було закінчено будівництво цього комплексу в готичному стилі. Через 117 років за проектом архітектора П.А. Фонтана було перебудовано бернардинський комплекс монастиря в стилі бароко. Зараз там знаходиться виправна колонія.

Найстаріша культова споруда Ізяслава — католицький костел Іоанна Хрестителя, так звана Фара. Побудовано Юрієм Острозьким у 1539 році. Будівля храму зведена з тесаних каменів й нагадує велетенський хрест. У костельних сімейних склепах зберігалися домовини предків князів Заславських та Сангушків. У період визвольної війни 1648 року під Ізяславом відбулася велика битва війська Богдана Хмельницького з 24-тисячною татарською ордою, в результаті якої половина татар загинула. Тоді було зруйновано військом Богдана Хмельницького католицький костел Іоана Хрестителя (так званий фарний костел). Більше 100 років був зруйнований костел, але дружина Сангушка Варвара відбудувала костел у 1756 році. Там було змонтовано і великий орган. Костел було відбудовано за проектом П.А.Фонтана, який помер в Ізяславі у 1765 році, де і похований.

Над річкою Горинню високо в небо піднявся купол дзвіниці найвеличнішої культової споруди православної громади міста — храм Різдва Христового. Споруджений у 1836 році, він проіснував як соборна церква до 1936 року, коли був зруйнований комуністами. Але він воскрес за роки незалежності України зусиллями громадян міста та трудових колективів. Буваючи в Ізяславі, я дізнався від жителів про те, що Старе місто стоїть на підземних ходах, якими можна було пройти від костелу Святого Йосипа до палацу князів Сангушків, а далі до замку князів Заславських, що у Старому місті. Тепер там суцільні завали, а про існування підземних ходів свідчать провали ґрунту. Здається, зовсім недавно святкували ізяславчани своє 900-ліття (у 1996 році). Того дня було відкрито пам’ятник засновнику міста князю Ізяславу, який у бронзі постав на весь зріст. Гордо стоїть князь на своєму вічному престолі, у правій руці, опущеній додолу, великий меч ніби нагадує нам про славне й драматичне минуле міста, яке він колись заснував.



ОПИТУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ




Чего не хватает городу Донецку?

«Жизнь», 01.04.2008, Донецкая обл.

парков и скверов 6 21%

магазинов и торговых центров 0 0%

кафе и ресторанов 0 0%

детских площадок и комплексов 2 7%

спортивных сооружений 4 14%

качественных дорог 3 10%

современного транспорта и метро 10 35%

другое

http://www.vote-life.ucoz.ru/

* * *


Повнотекстовий огляд регіональної преси. До випуску ввійшли матеріали, які з’явилися на шпальтах та в інтернет-версіях обласних та міських газет України по 1 квітня 2008 року включно.

Заявки на отримання друкованих версій, а також зауваження та пропозиції можна надсилати за адресою:


nekrasova@rada.gov.ua
або телефоном:  255-23-94,
Некрасовій Олені Станіславівні.

Інформаційне управління апарату Верховної Ради України
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База данных защищена авторским правом ©bezogr.ru 2016
обратиться к администрации

    Главная страница